Читати книгу - "Віддзеркалення душі, Ліліт Вайсс"

Рейнар не міг позбутися відчуття, що кожен його крок тут у цьому світі стає важчим. Чим більше він намагався зрозуміти те, що відбувається, тим більше йому здавалося, що цей світ існує не за законами, які він знав. Іноді йому здавалося, що він блукає в якомусь сні, де все розпливається і змінюється в ту ж саму мить, як тільки він намагається це зрозуміти. Але це було не просто сновидіння.

Його серце, яке досі билося ритмічно, як і раніше, було прикрите цим загадковим тягарем. Це було немов потужний магніт, який тягнув його до глибини цієї реальності, йому не залишалося іншого вибору, крім як слідувати, куди цей світ вів.

Він обернувся, і в його погляді вперше було ясно виражене відчуття, що він не просто зацікавлений. Він був прив’язаний. І це було більше, ніж просто бажання знайти відповіді.

— Що це за місце? — запитав він, підходячи до тіні, яка все ще стояла перед ним. Вона не рухалася, але була тут. Він відчував її присутність ще більше, ніж будь-коли.

— Це не просто світ, Рейнар, — її голос був спокійним, але в ньому звучала безмежна глибина. — Це місце, де душі переплітаються, де є і ті, хто шукає, і ті, хто заблукав. У кожному з нас є частина цього світу, тому що він — відображення нашого внутрішнього світу.

Рейнар замислився. Її слова, хоч і здавалися простими, не залишали його. Вони були важкими, сповненими сенсу, що важко було прийняти. Душі переплітаються. Чи означало це, що він тут не випадково? Чи можливо, що цей світ існував давно в ньому самому? Як же все це співвідноситься з тим, що він втратив?

Він відчув раптову тривогу в грудях, яка змусила його зробити кілька кроків назад. І саме тоді, як він намагався зрозуміти, що сталося з ним, простір навколо нього почав змінюватися.

Стіни почали рухатися, повітря стало густим, а світло, що проривалося з темряви, стало незвично червоним. Цей світ, здавалось, живе власним життям — він пульсує, реагує, існує по своїх законах.

— Вони йдуть за тобою, — сказала тінь, її голос став м’якшим, але ще більш містичним. — І вони теж шукають. Шукають того, хто загубився. Тебе, Рейнаре. Тебе.

Його серце стислося. Він розумів, що в цій реальності немає простих відповідей. Його присутність тут не була випадковістю, але чому він, чому саме він? Що в ньому привернуло увагу цих сутностей? Це місце, це все його привертало. Він відчував себе водночас і втраченим, і водночас частиною чогось, що існувало задовго до нього.

Тінь наблизилась до нього, її образ змішувався з темрявою навколо, її рухи стали плавними й елегантними.

— Ти маєш знайти ключ, — вона вказала на камінь, що стояв у центрі цієї галявини, де вони стояли. Це був старовинний камінь, він був покритий символами, яких Рейнар ніколи не бачив, але відчував, що ці символи знайомі.

— Це не просто камінь, — пояснила вона. — Це портал. Ключ до того, щоб увійти в іншу частину цього світу. Щоб дізнатися, чому ти тут і що тобі потрібно зробити. Ти не можеш повернутися назад, Рейнар. Ти пов’язаний з цим світом.

Рейнар відчув, як напруга посилилася. Погляд тіні став інтенсивнішим, і її слова обвивали його розум, як холодний вітер. Він не розумів усіх її слів, але зрозумів одне: він не просто у цій реальності через випадковість. Цей світ вибрав його. І його чекає дорога, яка буде вести в ще темніші місця, ніж ті, в яких він уже побував.

Він повільно підійшов до каменя і наклав на нього руку. Відразу відчув, як по його шкірі розлилася холодна енергія, наче щось величезне і невидиме спробувало прокинутися в глибині цього світу. Кожен його рух супроводжувався відчуттям зростаючої сили, яка наповнювала його. І тоді він побачив — на камені почали з’являтися нові символи, які він не міг зрозуміти, але вони були настільки чіткими і настільки конкретними, що він знав — це його шлях.

Тінь відступила на кілька кроків, її погляд був сповнений ніжності, але водночас і тривоги.

— Ти на порозі, Рейнаре. Не заблукай. Ти все ближче до того, що втратив. І чим далі, тим більше тобі доведеться зробити.

І з цими словами вона розтанула в тумані, залишивши його самого перед каменем, що зараз був не просто об'єктом, а воротами до іншої частини цього світу. І що б це не було, він знав, що йому доведеться пройти цей шлях. І тільки там він знайде те, що шукає. Тільки там він зможе дізнатися, чи є шанс повернутися.