Читати книгу - "Клуб підбитого катафалка, Кайла Броді-Тернер"

–Я не міс Америка.–нахмурилась Лів.

–Завалила відбір?– припусила Скарлет.

–Стулися.–фиркнула Лів.

–Чого ти до мене доколупалась?

–Бо ти мене дратуєш.

–Дай-но вгадаю: ти колишня принцеса школи, чирлідерка, президент класу, яка ледь вирвалась з якоїсь Вірджинії, щоб вступити на стипендію в коледж великого міста. Де потім стала старостою, закінчила з відзнакою, бо ти просто помішана на контролі, від чого страшенно самотня. Потім робота тут, на посаді де, як ти думаєш, тебе цілуватимуть в пупок щовечора, але от біда: всі на тебе і твої здобутки чхати хотіли. Ти не єдина тут маєш право на визнання і це тебе вбиває.

–Закрий рота!–гаркнула Лів.– Тупе дівчисько!

Вона давно не відчувала, такої злості. До Лів всі ставились з пошаною і захопленням, тож вона вимагала тільки такого ставлення до себе.

–Серйозно, звідки стільки агресії? – хихотнув хлопець поруч.

–Тож, прийшовши сюди, ти не знайшла нічого кращого як нападати на незнайомців, яких вважаєш конкурентами, у спробі стати кращою за нас?–продовжувала Скарлет.– Я тебе знаю одну хвилину життя, і ти з порогу вирішила показати, ким ти є. Вдячна за заощаджений час, але не пішла б ти?

Лів розгнівано відвернулась, з жахом усвідомлюючи, що Скарлет перемогла. Вона ж у свою чергу хмикнула, обперши плечем стіну біля входу до конференц-зали.

–І я не з Вірджинії. –тихо зазначила вона.–Я – з Небраски.

–Суттєво змінює справу.–закотила очі Скарлет.

Лів розсердилась на себе. Нащо було відповідати?!

За мить з коридора пролунали нові кроки. Ці були доволі енергійні. 

–Та ви мабуть кепкуєте з мене…–зітхнула Скарлет, склавши руки на грудях.

До дверей конференц-зали прийшов молодий, до нестями вродливий хлопець. Тридцяти років йому ще не було, може двадцять шість-двадцять сім. Він був високим, зі світлою шкірою, густим чорним волоссям, що було гарно вкладене на маківці і коротко підстрижене на скронях. У нього були широкі вилиці, рівний ніс, повні гарні губи, яким позаздрила б будь-яка жінка і дуже гарні сіро-сині, глибоко посаджені очі. Його шию вкривали татуювання, але що саме було написано у купі тих візерунків, прочитати було неможливо. Хлопець зачепив дужку сонцезахисних окулярів за нагрудну кишеню його шовкової темно-синьої сорочки. Широкі штани з завищеною талією сиділи на ньому бездоганно, підкреслюючи підтягнуту дупу і довгі ноги. Лів подумки вже записала хлопця до переліку майбутніх залицяльників.

–О, привіт!– весело привітався він і подав руку спершу Патрику:

–Адам Кларк.

–Патрик, радий знайомству.

–Патрик Брайт, так? –спитав він, всміхаючись.–Обожнюю сценаристів, ви творите диво!

–О, дякую.–зашарівся Патрик.

Адам підійшов до Лів і теж простягнув руку.

–Адам.

–Лів – редактор.

–Радий знайомству, міледі.– підморгнув він.

Лів відчула, як серце тьохнуло, до чого ж гарний хлопець, ще й з манерами. Треба пустити в хід всі свої чари.

Адам потягнувся до хлопця справа від Лів. Той спершу дивився на його руку, а потім потиснув:

–Аарон.

–Радий знайомству. Чим займаєшся?

–Я пишу код.

–О, то ти приводиш мрії в дійсність, круто!

Аарон схоже не розділяв ентузіазму Адама, але очі його хитро блиснули.

Потім Адам підійшов до Скарлет, яка продовжувала стояти, склавши руки на грудях.

–Як тут поживає мій улюблений дизайнер?

–Йди у сраку, Кларк.

–То ви знайомі?– спитав Аарон.

Обоє повернулись на нього.

–Не з мого бажання. –закотила очі Скарлет.–Ми співпрацюємо. Цей штрих – синок голови ради директорів. Його пропихнули сюди на всі головні ролі.

–А, то це ти в костюмі для моушн капчер тиняєшся на постановках?– розреготався Аарон.

–Саме так.– всміхнувся Адам.–Як цікаво, що ми всі тут. Не знаєте нащо?

–Я думаю, скоро дізнаємось.– зітхнув Патрик, поглянувши в бік коридору. Всі прослідкували за його поглядом. Адам вмів заповнювати собою весь простір, тож ніхто спершу не чув нових кроків. За мить біля зали для конференцій, чітко у встановлений час, з’явилась Амелія Стамп – директорка компанії, у якій наша п’ятірка «щасливчиків» працює вже два роки.