Книги Українською Мовою » 💙 Бойовики » Твоя перша остання брехня 📚 - Українською

Читати книгу - "Твоя перша остання брехня"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Твоя перша остання брехня" автора Харлан Кобен. Жанр книги: 💙 Бойовики. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 3 4 5 ... 75
Перейти на сторінку:
Форт Ракер в Алабамі. Ейлін і досі була її найближчим другом, як і Шейн.

— Ти ж знаєш, я тебе люблю.

Майя кивнула.

— Так, знаю.

— Точно не хочеш, щоб я лишилася?

— Тобі треба дбати про власну родину.

— Із цим все добре, — сказала Ейлін, указуючи великим пальцем на цифрову рамку. — Я за ними наглядаю.

— Смішно.

— Не дуже. Та я розумію, тобі потрібен спокій. Дзвони, як щось знадобиться. О, і не хвилюйся за вечерю — я вже замовила тобі китайську їжу у «Швидкому Огляді», доставлять за двадцять хвилин.

— Ти же знаєш, що я тебе люблю.

— Так, — промовила Ейлін, прямуючи до дверей. — Знаю.

Раптом вона зупинилась.

— Ого.

— Що таке?

— У тебе гості.

Розділ 2

«Гості» з’явились у приземкуватій кошлатій подобі детектива з відділу вбивств поліції Нью-Йорка Роджера Кірса. Кірс увійшов до будинку, намагаючись триматись якомога нахабніше, озирнувся довкола так, як це роблять копи, і сказав:

— А тут непогано.

Майя насупилася, навіть не приховуючи роздратованості.

Кірс скидався чимось на печерну людину. Кремезний та широкий, руки — закороткі для такого тіла. Обличчя виглядало зарослим навіть одразу ж після гоління. Кошлаті брови нагадували про останню стадію перетворення гусені, а волосся на тильному боці рук можна було завивати плойкою.

— Сподіваюся, ви не проти, що я заїхав.

— Чого б це я була проти? — сказала Майя. — О, справді, уся ця тема зі щойно-похованим-чоловіком.

Кірс удав, що розкаюється.

— Я розумію, можна було обрати більш слушний час.

— Та невже?

— Але завтра ви повертаєтеся на роботу, та й узагалі — коли час може бути слушним?

— Чітко завважили. Чим можу допомогти, детективе?

— Нічого, якщо я присяду?

Майя вказала на канапу в кабінеті. На думку спало дещо моторошне: цю зустріч — насправді, кожну зустріч, яка відбуватиметься в цій кімнаті, — тепер записуватиме прихована камера для няньки. Справді дивно про це думати. Звісно, вона могла б вручну вмикати й вимикати її, але хто пам'ятатиме й виконуватиме щодня таку дрібницю? Цікаво, чи записує камера звук. Можна запитати Ейлін, чи почекати й подивитися запис.

— А тут непогано, — промовив Кірс.

— Так, ви вже казали це, коли заходили.

— У якому році зведено дім?

— У тисяча дев’ятсот двадцятих.

— Родина вашого покійного чоловіка. Дім належить їм, так?

— Так.

Кірс сів. Майя залишилася стояти.

— То чим можу допомогти, детективе?

— Просто повторний контроль, таке.

— Повторний контроль?

— Зачекайте хвилинку, добре? — Кірс гадав, що йому вдалося чарівно посміхнутися, а насправді просто скривив рота. Майя не купилася. — Де ж він?

Він пошарудів у внутрішній кишені піджака й витягнув обтріпаний записник.

— Ви не проти, якщо ми пройдемося справою ще раз?

Майя не знала, що про нього думати. Мабуть, Кірс домагався саме цього.

— А що ви хочете знати?

— Почнемо спочатку, гаразд?

Вона сіла й розвела руками, наче говорила: «Вперед».

— Чому ви з Джо зустрілись у Центральному парку?

— Він мене попросив.

— По телефону, так?

— Так.

— Це не було незвично?

— Ми там уже зустрічалися.

— Коли?

— Не знаю. Неодноразово. Я вже казала. Мені подобається ця частина парку. Зазвичай ми розстеляли там ковдру, обідали на станції для човнів… — вона опанувала себе, зупинилась, ковтнула слину. — Це просто приємне місце, ось і все.

— Упродовж дня — звісно. Але ж уночі це доволі-таки глухе місце, чи не так?

— Ми завжди там почувалися спокійно.

Детектив посміхнувся до неї.

— Даю руку на відсіч, вам у більшості місць спокійно.

— Тобто?

— Якщо побувати там, де побували ви, я маю на увазі всі ті небезпечні місця, парк високого щабля в цьому переліку не займе, — Кірс кашлянув у кулак. — Тож чоловік подзвонив вам, сказав: «Давай там зустрінемось», і ви так і зробили.

— Саме так.

— Окрім того, що… — Кірс глянув у записник, лизнув палець, заходився перегортати сторінки. — Він вам не телефонував.

Він підвів на неї очі.

— Перепрошую?

— Ви сказали, що Джо вам подзвонив і сказав із ним там зустрітись.

— Ні, це сказали ви. Я сказала, що він запропонував зустрітися там по телефону.

— Але потім я запитав, чи він вам дзвонив, і ви сказали: «Саме так».

— Не треба марнослів’я, детективе. Ви маєте записи дзвінків тієї ночі, правда ж?

— Так, є.

— І серед записів є дзвінок між мною та моїм чоловіком?

— Є.

— Я не пам’ятаю, чи він мені дзвонив, чи я йому. Але Джо запропонував зустрітися на нашому улюбленому місці в парку. Це могла б зробити і я, не бачу в цьому нічого такого. Насправді, я б і запропонувала, якби він не сказав першим.

— Хтось може підтвердити, що ви з Джо часто там бачились?

— Не думаю. І не бачу, як це стосується справи.

Кірс нещиро посміхнувся.

— Я теж, тож рушаймо далі.

Майя схрестила ноги й чекала.

— Ви описали двох чоловіків, які підійшли до вас із західного боку, правильно?

— Так.

— На них були лижні маски?

Вона вже десятки разів це відбувала.

— Так.

— Чорні лижні маски, я маю рацію?

— Маєте.

— І ви казали, що один із них був близько шести футів зросту. Який зріст у вас, місіс Буркетт?

Майя мало не обірвала його тим, що до неї слід звертатися «капітан» — вона ненавиділа всі ці «місіс», але звання вже недоречне.

— Будь ласка, кличте мене Майєю. І мій зріст, власне, саме близько шести футів.

— Тож один із чоловіків був вашого зросту.

Майя намагалася не закочувати очі.

— Ну, так.

— Ви доволі точно описали нападників, — Кірс почав зачитувати з записника. — Один чоловік — шести футів зростом. Другий, за вашими підрахунками, — приблизно п’ять футів і вісім дюймів.[4] На одному був чорний светр із капюшоном, джинси та червоні кеди «Converse». Другий убраний у блакитну футболку без логотипів, мав бежевий наплічник та чорні кросівки, хоча марку ви назвати не змогли.

— Саме так.

— Чоловік у червоних конверсах, це він стріляв у вашого чоловіка.

— Так.

— А ви втекли.

Майя змовчала.

— Згідно з вашою заявою, він хотів вас пограбувати. Ви сказали, що Джо забарився віддати гаманець. Ваш чоловік носив дуже дорогий годинник, здається, «Hublot».

Її горло пересохло.

— Так, усе правильно.

— Чому він просто не віддав їм його?

— Гадаю… гадаю, він міг би…

— Але?

Вона похитала головою.

— Майє?

— Вам колись тицяли пістолетом в обличчя, детективе?

— Ні.

— Тоді ви, напевно, не зрозумієте.

— Не зрозумію чого?

— Дуло. Ця діра. Коли хтось наводить її на вас, коли хтось погрожує натиснути на спусковий гачок, її чорнота розростається, наче зараз проковтне. Буває, коли люди це бачать, вони застигають.

Тепер голос Кірса пом’якшав.

1 ... 3 4 5 ... 75
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Твоя перша остання брехня», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Твоя перша остання брехня"