Читати книгу - "Джордж і таємний ключ до Всесвіту"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Твій кабанчик, — повторив чоловік. А тоді обернувся до Енні — та лише знизала плечима й подивилась на нього докірливо, мовляв, «я ж тобі казала».
— Я — ваш сусід, — узявся пояснювати Джордж. — Але мій кабанчик утік через дірку в паркані, тож мені довелось піти по нього.
— Он воно як! — усміхнувся чолов’яга. — А я собі думав, як це ти потрапив до кухні? Мене звати Ерік. Я — батько Енні.
Він тицьнув пальцем на малу білявку.
— Батько Енні? — перепитав Джордж, лукаво посміхаючись до дівчати. Та задерла носа догори, вдаючи, ніби мова зовсім не про неї.
— Ми — ваші нові сусіди, — сказав Ерік, показавши на кухню з її шпалерами, що вже лущилися зі стін, запліснявілими чайними торбинками, кранами, з яких крапотіла вода, й порваним лінолеумом. — Тут трохи брудно. Ми тільки перебралися сюди. Ось чому ми досі не зустрічались.
Ерік скуйовдив темну шевелюру й насупився.
— Хочеш пити? По-моєму, Енні вже чогось налила твоєму кабанцеві.
— Я б залюбки випив виноградної води, — квапливо відповів Джордж.
— Вона вже скінчилась, — похитала головою Енні.
Джордж похнюпив носа. Ото йому не пощастило, кабан — і той скуштував, а йому ні краплини не дісталось.
Ерік відчинив кухонні шафки, але там було пусто. Він вибачливо знизав плечима.
— Може, склянку води? — запитав, показуючи пальцем на кран.
Джордж кивнув. Він не квапився додому вечеряти. Коли він бавився з іншими дітлахами, то зазвичай повертався до мами з татом із гнітючим відчуттям, що їхня сім’я не така, як усі. Натомість ці сусіди видались йому такими чудернацькими, що Джордж аж звеселився. Нарешті він знайшов ще більших диваків, ніж його рідні батьки. Та щойно йому сяйнула ця радісна думка, як Ерік зіпсував усю втіху.
— Надворі вже темно, — сказав він, визирнувши у вікно. — А твої батьки, Джордже, знають, що ти тут?
Він узяв з кухонного стола телефон.
— Треба їм подзвонити, щоб вони не хвилювалися.
— Ем... — пробелькотів Джордж, переступаючи з ноги на ногу.
— Кажи ваш номер телефону, — сказав Ерік, глипнувши на нього з-понад окулярів. — Чи краще задзвонити на мобільний?
— Вони, ем... — Джордж бачив, що йому не викрутитись, і врешті пролепетав: — Вони взагалі не користуються телефоном.
— Чому? — запитала Енні, а її блакитні оченята стали круглі від подиву: як це так — не мати мобільного телефону?
Джордж ніяково зіщулився. Але Енні з Еріком не зводили з нього зачудованого погляду, тож виходу не було — довелось пояснити.
— Вони думають, що технології захоплюють світ, — прожебонів хлопець. — І що нам треба намагатися обійтися без них. Батьки гадають, що люди — своїми науковими відкриттями — забруднюють планету сучасними винаходами.
— Справді? — очі Еріка зблиснули за товстими шкельцями окулярів. — Як цікаво!
Раптом телефон у його руці забренькав якусь пісеньку.
— Можна я підніму? Можна я? Ну, будь ласочка! — закричала Енні, вихопивши телефон з його рук. — Мамо?
І з радісним зойком вибігла з кухні, притискаючи до вуха телефон — тільки й пролопотіли за нею «крила» різнобарвного костюма.
— У нас таке сталось, мамо! — долинув із коридору її дзвінкий голос. — До нас прийшов такий дивний хлопчина!..
Джордж був готовий крізь землю провалитися від сорому.
— А ще він має кабана! — з кухні було чути кожнісіньке слово.
Ерік глянув на Джорджа і легенько причинив ногою двері.
— І ніколи не пробував виноградної води! — співучий голосок Енні пробивався і крізь зачинені двері.
Ерік відкрутив кран, щоб налити Джорджеві склянку води.
— А його батьки не мають телефону! — хоч дзюрчання води й приглушило голос Енні, хлопець розчув кожне-кожнісіньке прикре для нього слово.
Ерік увімкнув радіо, заграла музика.
— Ну що, хлопче? — голосно запитав він. — На чому ми там зупинились?
— Не пам’ятаю, — прошепотів Джордж: серед того гамору, що його здійняв Ерік у кухні, аби заглушити балаканину Енні, його було ледь чутно.
Ерік співчутливо глянув на нього.
— Хочеш покажу тобі щось цікаве? — вигукнув він, витягуючи з кишені пластмасову лінійку.
Він помахав нею перед носом Джорджа.
— Знаєш, що це? — прокричав.
— Лінійка? — глянув на нього Джордж. Дивно, що той питає про такі очевидні речі.
— Авжеж, — гукнув Ерік, який саме тер лінійку об свою чуприну. — Дивись!
Він підніс лінійку до цівки води, що струменіла з крана. Струмінь зараз же вигнувся в повітрі й потік донизу не прямо, а під кутом. Ерік забрав лінійку, і вода знову потекла як раніше. Він дав лінійку Джорджеві — той потер її об волосся й підніс до цівки. Сталось те саме.
— Справжнє диво! — збуджено вигукнув Джордж, умить забувши про неввічливі слова Енні. — Ви чарівник?
— Ні, — відповів Ерік, заховавши лінійку до кишені.
Вода знову текла, як завжди, прямим струменем. Він закрутив кран і вимкнув радіо. На кухні стало тихо, Енні теж більше не було чути.
— Це наука, Джордже, — промовив Ерік, а його обличчя аж сяяло. — Наука. Коли ти треш лінійкою об чуприну, вона знімає з волосся електричний заряд. Ми цього заряду не бачимо, а от струмінь води його відчуває.
— Ого! Дивовижно! — захоплено прошепотів Джордж.
— Еге ж, — підтакнув Ерік. — Наука — неймовірно цікава штука, що допомагає нам зрозуміти довколишній світ і його чудеса.
— То ви науковець? — запитав Джордж. Його зненацька охопило збентеження.
— Ага, — відповів Ерік.
— А як тоді це, — Джордж тицьнув пальцем на кран, — може бути наукою, якщо наука вбиває планету й усе, що на ній живе? Не розумію.
— А ти хлопець кмітливий,— широко всміхнувся Ерік. — Відразу взяв бика за роги. Перш ніж я відповім на твоє питання, розповім трохи про саму науку. Наука — річ дуже важлива. Вона намагається пояснити, як влаштований світ довкола нас за допомогою наших відчуттів, розуму та спостережень.
— Ви у цьому впевнені? — недовірливо перепитав Джордж.
— На всі сто! — відповів Ерік. — Є чимало видів природничих наук, і всі вони мають різні цілі. Я займаюсь наукою, яку цікавлять два
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Джордж і таємний ключ до Всесвіту», після закриття браузера.