Читати книгу - "Сто пригод Барвінка та Ромашки"

Осот.Фельдмаршале, лапки йому розв’яжіть.

Очуняєш, хлопчику, будем дружить!

Лиш від пут звільнивсь хлопчина.

Став червоний, мов перчина.

Стусонув під бік Тхоряку,

Видер з лап його ломаку.

Як урізав двох по лобі —

Заревли щодуху: «Пробі!»

Бив, аж поки не скрутили

Ці кусючі крокодили.

Гаркнув цар, потерши гулю:

— Чи ножа йому, чи кулю?

Як про рідного, подбаєм,

Завтра ж голову зрубаєм!

Хто Барвінка порятує?

Вже на нього кат чатує.

Похитав ногою грати —

Не пробити, не прорвати!

Раз на світі помилився, —

Мов крізь землю провалився...

Де ж Ромашка? Це ж дівчисько...

Вірний Коник теж неблизько.

Що робить? Нема надії.

Торжествують лиходії!

Крізь загратчане віконце

Промінець послало сонце.

Хтось іде. Замок заклацав.

Жук Рогач ножі помацав.

— Кроком руш! — Плісняві східці

На майдан виводять звідси.

Заволали мідні труби,

Вишкіря Тхоряка зуби,

Довгоносики-солдати

Лізуть честь йому віддати.

Оркестранти грають марші.

Будяки стоять, як старші.

Б’ють громово барабани —

Цар прибув у шарабані.

Тхір, аж синій від напруги.

Просичав;—Давайте, слуги! —

Тягнуть хлопчика за шворку.

Покрививсь, мов пив касторку.

На майдані, слово в слово.

Відбулась така розмова:

Осот.Помирай же, коли нам

Не схотів служити!

Барвінок. Як служити бур’янам.

Краше і не жити!

Осот.Штучка цей Барвінок. Бач,

Не заплаче навіть.

Тxоряка.Зареве, коли Рогач

Два ножі направить.

Осот. Жук Рогач! Коли, рубай!

Тxоряка.Кате, смерть Барвінку!

Вкороти-но козака

Лиш на четвертинку!

Осот.Кате, стій! Прийми ножі.

Ще продовжим втіху.

Гей, Тхоряко, покажи

Скарб йому. Для сміху.

(З льоху ранця Тхір несе.

Кидає під ноги.

Сміх фельдмаршала трясе, —

Радий з перемоги.)

Осот.В цьому ранці — книга з книг,

Світлозора квітка.

Ти її дістати б міг,

Якби думав зрідка.

Переїв — програв бої,

Втратив буйну силу.

Тxоряка.З ранцем вкинемо її

У сиру могилу!

Раптом щось як зареве,

Так реве, мов неживе.

Вибігає з лісу Лис:

— Утікайте швидше в ліс!

— Що там сталось, говори?

— Наступають Трактори!

Ріжуть хащі полину.

Крають царську цілину.

З криком; «Царю, борони!»—

Впали перші Бур’яни.

З ревом: «Де Барвінок-друг?» —

Трактори все рвуть навкруг.

А за ними — сто півнів,

Півня гливого синів.

Довгоносиків січуть:

— Де Барвінок? — тільки й чуть.

Цар Осот крутнувсь, як змій:

— Цей Барвінок... ще живий?

Ріж Барвінка, Жук Рогач! —

Уклонився Лис:— Пробач,

Нас врятує саме він.

Цей хлопчисько, цей Барвін!

Киньмо в ноги Тракторам,

Хай припинять тарарам.

Дужчав рев серед яруг:

— Де Бар-рвінок, кр-ращий др-руг?

Лисовину гордий цар

Уклонився, мов швейцар:

— Лисовине, ти мудрець.

Ще заорють, хай їм грець! —

Засичав фельдмаршал Тхір:

— Лізь, малий, на осокір

Та кричи, що ти живий.

Хай кінчають напад свій. —

Від таких нежданих слів

Наш герой повеселів.

Швидко видерсь на вершок.

Де листочки, мов дашок.

А над ним аж два Джмелі,

Щоб не втік, держать шаблі.

Закричав малий згори;

— Гей ви, друзі Трактори!

Нищіть ворога ланів.

Чорне царство бур’янів! —

Засвітився цар внизу.

Наче блискавка в грозу.

— У шаблі його. Джмелі!

Жміть зухвальця до землі! —

Де не взялись — Ластівки,

Двох жандармів — під грудки!

А Барвінка (от було!)

Підхопили на крило.

І помчали в височінь.

Ще й співали:— Чи-ві-чінь!

Глянув хлопчик — ой, лю-лі! —

І Ромашка на крилі.

Друга радісно стріча.

Бачиш, от тобі й дівча!

Це ж вона, оця мала.

Славне військо привела.

Що ж творилося внизу?

Цар Осот пустив сльозу.

Бив підборами Тхора,

Не зазнав і Лис добра.

Щоб і їх не потовкли.

Тхір із Лисом утекли.

Налетіли вмить півні.

Довгоносикам страшні.

Вліво, вправо — бах та бах!

Довгоносих по лобах.

З Блекотою цар Осот

Утекти хотіли в дот.

Але Трактор від душі

Взяв і їх на лемеші.

Мов очистилась земля.

Пролягла масна рілля.

Заревіли Трактори:

— Гей, Барвінку, скарб бер-ри!

Ластівки на Трактор сіли.

Чемно пити попросили.

Пили воду з рук Ромашки

З дерев’яної баклажки.

Зняв Барвіночок перчину.

Уклонився чин по чину;

— Щира дяка за рятунок,

І за скарб, за подарунок.

Всіх запрошую на свято.

На город до діда Гната!

Вірні друзі! Завтра вранці

Спільно глянем, що там в ранці!

VII

Що творилось на городі, —

Переказувати годі.

Всі стрічали біля тину

Козака, свою дитину.

З ним і дівчинка пригожа.

На маленьке сонце схожа.

Всі городні — свіжі, вмиті,

У зеленім оксамиті.

Обнімали, підкидали

Ще й загадку загадали:

— Що на світі наймудріше?

Ну, Барвінку, сміливіше!

Підморгнув недавній бранець

І торкнув рукою ранець.

Підняли городні кришку.

Витягають з ранця... книжку!

— Це ж «Букварик»! — закричали.

Ніби сонечко стрічали.

— Наймудріше в світі — книжка! —

Пропищала в зіллі Мишка.

Дід Гарбуз розкрив «Букварик»:

— Був і я колись... школярик.

Справжній скарб діставсь онуку,

З ним — подужає науку!

Без науки, знай, народ, —

Ані в космос, ні в город! —

Дід Гарбуз в долоні вдарив.

На гармошці Хрін ушкварив.

Баклажаник у дуду

Задудукав до ладу.

Пастернак схопив цимбали.

Як утнули, як заграли!

Танцювали до зорі

При розкритім «Букварі»...

ЯК БАРВІНОК ТА РОМАШКА У ВИРІЙ ЛІТАЛИ

Мов димок, повився заспів

Під дубами в Конча-Заспі,

В тиху пору світанкову,

Коли місяць збив підкову.

Наче бджілка волохата.

Забриніла ранком хата.

Над полями, над лісами

Задзвеніла голосами.

Гнат старий з малим Іванком

Привітались з добрим ранком.

Гнат погнав корову з двору

Повз берізку білокору.

А Орися біля печі Варить кашу для малечі.

Запарує швидко кашка.

Розпочнеться й наша казка.

І

Але хто це там на дубі.

Придивіться, дітки любі!

У гнізді завмер лелека.

Небо п’є, мов воду з глека.

Ще аж троє підлетіло.

Буде казка! Буде діло!

Поторкалися дзьобами.

Притулилися лобами.

Погули, пошепотіли.

Вниз до озера злетіли.

Тут вітрець повіяв з лугу.

Аж присвиснув: «Хугу! Хугу!»

І в лелек, немов намистом.

Сипонув багряним