Читати книгу - "Граф Дракула"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Раптом ліворуч зажеврів слабкий мерехтливий вогник. Кучер умить помітив його; він одразу ж стримав коней і, зіскочивши на землю, зник у мороці. Я не знав, що робити, тим паче, що завивання вовків чомусь слабшало, але доки я дивувався, кучер несподівано повернувся і, ні слова не кажучи, всівся на місце, й наша подорож продовжилася. Мені здається, що подальші події я бачив уві сні, оскільки цей епізод безперервно повторювався, і тепер, озираючись подумки, я вважаю, що це було більше схоже на жахливе нічне марення, аніж на дійсність. Одного разу вогник заяснів так близько від дороги, що, незважаючи на цілковитий морок, який оточував нас, я міг абсолютно чітко розрізнити всі рухи кучера. Він швидко попрямував до місця появи голубого вогника і почав робити рухи: він неначе жменями збирав вогонь і розкладав його на камінні, ніби утворюючи цим перешкоду; дивним виглядало тільки те, що навкруги цього полум'я не було ніякого світла — мабуть, вогник був дуже слабкий. При цьому стався дивний оптичний обман: коли кучер стояв між мною і вогником, він не затуляв собою цього полум'я, і я продовжував бачити це примарне мерехтіння немовби крізь тіло кучера. Це явище вразило мене, але, оскільки все тривало лише мить, я вирішив, що це обман зору, стомленого напруженням очей в абсолютній темряві. Потім на якийсь час мерехтіння синього полум'я припинилося, і ми поспіхом рушили вперед у морок під гнітючий акомпанемент завивання вовків, які оточували нас з усіх боків. Нарешті, з останньою появою мерехтливого вогника, кучер відійшов дуже далеко, і за його відсутності коні почали сильніше тремтіти, весь час форкаючи й здригаючись від страху. Я ніяк не міг зрозуміти причини, оскільки завивання вовків зовсім припинилося; але цієї ж миті я при світлі місяця, що визирнув крізь темні хмари, побачив навкруги нас кільце вовків із білими зубами, висолопленими червоними язиками, довгими м'язистими лапами, вкритими грубою шерстю. Вони були в сто разів страшніші тепер, коли їх охопило жахливе мовчання, навіть страшніші, ніж тоді, коли вили. Щодо мене, то я від страху не міг ворухнути ні рукою, ні ногою і втратив голос. Усю силу подібного страху людина може зрозуміти, тільки опинившися віч-на-віч із таким жахом.
Раптом вовки знову пронизливо завили, неначе місячне світло впливало на них по-особливому. Коні підскакували і хвицялися, але живе кільце жаху оточувало їх з усіх боків і мимоволі примушувало залишатися в центрі його. Я гукнув кучерові; мені здавалося, що єдиним порятунком для нас було б прорватися крізь кільце з його допомогою. Я кричав і стукав, сподіваючись цим шумом налякати вовків і дати йому таким чином можливість дістатися до нас.
Звідки він раптом з'явився — не знаю, але я почув його голос, який пролунав наказовим тоном, і, подивившись перед собою, я побачив його на дорозі. Він простягнув свої довгі руки, ніби відсторонюючи неосяжну перешкоду, і вовки почали поволі відступати, але тут велика хмара затягла місяць, і ми знову опинилися в мороці.
Коли місяць визирнув знову, я побачив кучера, який підводився на сидінні; а вовків і слід прохолов. Усе це виглядало дивно й надзвичайно, аж я відчув божевільний страх і боявся говорити й рухатися. Час тягнувся нескінченно. Далі ми рухалися вже в абсолютній пітьмі, оскільки хмари, що пролітали, зовсім приховували місяць. Ми продовжували підійматися вгору, тільки зрідка періодично спускалися, але потім знову весь час підіймалися. Я не пам'ятаю, скільки часу це тривало…
Раптом я відчув, що ми зупинилися. Ми опинилися на подвір'ї розваленого замку, високі вікна якого були темні й похмурі, а обламані зубчасті стіни при світлі місяця витягнулися в зигзагоподібну лінію.
РОЗДІЛ ДРУГИЙ
Я, мабуть, задрімав, інакше напевно помітив би наближення до такого чудового місця. У мороці двір здавався просторим, але, можливо, він, як і деякі темні доріжки, що ведуть від нього до великих круглих арок, виглядав більшим, ніж був насправді. Я досі ще не бачив його при денному світлі. Коли коляска зупинилася, кучер зіскочив із козел і простягнув мені руку, щоб допомогти зійти. Тут я знову мимоволі звернув увагу на його незвичайну силу. Його рука здавалася сталевими кліщами, якими при бажанні він міг розчавити мою долоню. Потім він примостив мої речі біля мене на викладеному масивним камінням майданчику, на який виходили величезні старі двері, оббиті великими залізними цвяхами. Навіть при тьмяному освітленні я помітив, що каміння було стерте від
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Граф Дракула», після закриття браузера.