Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Карнавал у Марокко 📚 - Українською

Читати книгу - "Карнавал у Марокко"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Карнавал у Марокко" автора Мирко Пашок. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 3 4 5 ... 107
Перейти на сторінку:
європейському вбранні, яке їй зовсім не пасувало. У неї було блискуче, смоляне волосся і широкий, ясно-червоний рот. Ота її знав. Учора він зустрів дівчину в порту й звернув на неї увагу саме через це вбрання, яке так спотворювало її… І ще, звичайно, тому, що вона сміялася так весело, як сьогодні, і їй, певно, було байдуже, який у неї вигляд, головне, що вона подобалася сама собі.

Коли Ота і пан Дантон проходили повз неї, дівчина глянула йому в очі. Ота на це не звернув ніякісінької уваги, бо раптом відчув, що йому стає зле, і кинувся до поручнів.

— Стійте! — крикнув пан Дантон. — Це не допоможе! Дихайте глибоко й дивіться не на море, а на небо! На небо!

Ота слухняно перевів погляд на небо й побачив клуби диму, якай здіймався з труби пароплава й повисав у повітрі, схожий на нескінченну стрічку, що з'єднує пароплав з небом. Здавалося, хтось невидимий веде «Менару» на поводку, мов песика… Це було безглузде й страшенно смішне порівняння, але, очевидно, саме воно й допомогло Оті.

— Бачите! — переможно сказав пан Дантон. — Завжди слухайтесь мене, я вам добре раджу. А тепер ходімо трохи швидше і — як солдати: раз-два, раз-два! Вдих-видих! Якнайбільше повітря в груди!

Вони марширували, глибоко дихаючи, і це було весело, зовсім як на тренуванні. Ота згадав про бокс і почав розповідати, який з нього був боєць. Пан Дантон чудувався, але вважав, що ремонтувати автомобілі — ремесло все-таки краще, бо воно значно надійніше. Потім і сам розповів, що їздив до Франції на виставку курей і, скориставшись з нагоди, вставив собі нові зуби.

— Розумієте, у Марокко дантистів — як собак, але Париж є Париж.

Він зупинився, вищирив зуби й нетерпляче ждав похвали — як учень, що приніс гарний табель.

— Прекрасно, — сказав Ота. — Зразу видно Париж. Елегантність вищого класу.

Потішений пан Дантон витяг із кишені дзеркальце й замилувався своєю паризькою красою.

Потім вони знову ходили, карбуючи крок, по палубі, й смуглява дівчина знову засміялася, цього разу Оті просто в очі. Пан Дантон свиснув:

— Ф'ю! Здається, вам щастить у коханні.

Ота знизав плечима. Щодо цього він, мабуть, не міг нарікати: дівчатам подобався його каштановий чуб, а може, й ямочка на підборідді.

— Але будьте обережні з ними, а надто з цими перевдягненими! — по-змовницькому застеріг його пан Дантон. — Це самі повії. Вони кожному моргають і з кожним ладні піти, особливо з білим.

Ота не знав, що відповісти, проте йому здавалося, що пан Дантон трохи перебільшує. Ця дівчина, приміром, явно всміхалася тільки йому, Оті, а не панові Дантону, хоча той мав нові паризькі зуби і теж був білий.

Думки Оти раптом урвалися, бо йому зробилося справді недобре, і він почав блювати, спершись на поручні й на пана Дантона, який тримав його, обнявши за плечі. Потім з допомогою пана Дантона він дошкандибав до своїх нар. Нарешті Ота лежав, слухав заспокійливий голос пана Дантона і почував себе так, наче був зв'язаний з цим добродієм на життя і смерть, наче він — квола дитина, довірена сильному і мудрому чоловікові з найкращими зубами, які будь-коли народилися під Ейфелевою вежею. Тільки коли Ота почав засинати, заколисаний пароплавом, пан Дантон зник з його думок і натомість з'явилися тополі. Їх було дві, високі й стрункі, — стояли, як завжди, біля батькової хати в Бржежанках, і він, Ота, як завжди, здирався на ту, що росла ліворуч. Тополя гойдалася під вітром, і що вище він дерся, то дужче вона хиталася… аж Оті стало неприємно, аж у нього запаморочилася голова.

Він раптом прокинувся і побачив поруч себе заклопотане обличчя пана Дантона.

— Годі, друже! Прокиньтесь, а то у вас буде надто довга ніч. Ходімо вип'ємо по чарці.

Після першої чарки Ота відчув себе краще, після другої — зовсім добре. Він засміявся і вдячно глянув на свого ангела-охоронця з курячою головою. Щось ніби шептало йому, що морській хворобі кінець, але для певності Ота замовив собі ще третю чарку, і йому стало весело, бо він плив до Марокко і мав друга, на якого можна було покластися.

Пан Дантон дивився на Оту маленькими, блискучими очима, тримаючи в долоні сигарету, і щоразу, коли він затягувався, Оті здавалося, ніби той цілує кінчики власних пальців.

— А тепер поговорімо про щось інше, щоб знову не накликати цього лиха, — сказав пан Дантон.

І вони гомоніли про всяку всячину — які в Марокко сигарети, яка там погода, яке дороге життя. Потім сиділи мовчки, як давні добрі друзі, аж поки ці приємні хвилини спокою порушив пан Дантон:

— А чому ви, власне, вирішили податися до Марокко? Просто так чи з якоюсь певною метою?

Це було цілком природне запитання, і все ж Ота не міг на нього відразу відповісти. Справді, чого він туди їде, коли ще тиждень тому навіть не думав про це? Ясна річ, тому, що побив бригадира і втік. Але навіть тоді він зовсім не думав про Марокко. Подався просто до моря, бо ніколи його не бачив. Так опинився в Бордо… а там виявилося, що тільки дивитися на море для нього мало. Несподівано виникло почуття свободи… І якась туманна думка, що якби він поїхав кудись далі, йому було б краще. Десь там, далеко, було блакитне небо, й під ним росли пальми. Так Ота собі уявляв, і ця картина вабила його; це він знав цілком напевно… А тут, у порту, були пароплави, й досить було полізти рукою в кишеню, взяти трохи заощаджених грошей, купити квиток і сісти на один із них. Словом, це було дуже спокусливо й легко, і тому він це зробив. Те, що «Менара» пливла до Марокко, зрештою — чистісінький випадок; коли б вона пливла до Алжіру, він сів би на неї й тоді… Але про таке важко розповідати, це здається малоймовірним.

— Чому, чому… — повторив він. — Просто так. Кажуть, у Марокко для кмітливої. людини великі можливості.

Це був, звичайно, вихід із становища, бо пан Дантон сів ближче до нього.

— Великі?! — Він сплеснув руками. — Дурниці! Мало сказати, що великі — вони величезні, просто безмежні, друже! Таких людей, як ви, нам треба не десять чи сто, а тисячі! І навіть коли б їх було десять тисяч, ми проковтнули б їх, мов цукерку. Сильні. руки і мудра голова — це скарб, який не пропаде ніде, а тим паче в Марокко. Мудра голова і сильні руки, друже! — повторив пан

1 ... 3 4 5 ... 107
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Карнавал у Марокко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Карнавал у Марокко"