Читати книгу - "Гаррі Поттер і в'язень Азкабану"

"...до уваги населення: Блек озброєний і вкрай небезпечний. Відкрито спеціальну гарячу лінію. Кожен, хто його побачить, повинен негайно про це повідомити».

- Зразу видно, що мерзотник, - пирхнув дядько Вернон, дивлячись понад газетою на зображення в'язня. - Клятий голодранець! Ви тільки гляньте, які в нього патли!

Дядько Вернон недоброзичливо зиркнув на Гаррі, чиє розкуйовджене волосся завжди страшенно його дратувало. Хоча, порівняно з тим в'язнем, кощаве обличчя якого облямовували довжелезні сплутані кудли, Гаррі видавався охайно зачесаним.

На екрані знову з'явився диктор.

- Міністерство сільського та рибного господарства сьогодні оголосило...

- Гей, зачекай! - гаркнув дядько Вернон, люто вп'явшись очима в диктора. - Ти ж не сказав, звідки втік той маніяк! Яка користь з таких новин? Може, той придурок уже чалапає по нашій вулиці?!

Тітка Петунія, кістлява, з кобилячим обличчям жінка, прожогом обернулась і стала вдивлятися в кухонне вікно. Гаррі знав, що тітка страх як полюбляє дзвонити по всіляких гарячих телефонних лініях. Вона намагалася скрізь устромити свого носа й усе життя тільки й робила, що підглядала за своїми нудними законослухняними сусідами.

- Коли вони вже затямлять, - грюкнув по столу буряковим кулачиськом дядько Вернон, - що таких типів треба відразу вішати?

- Свята правда, - погодилася тітка Петунія, приглядаючись до стручечків сусідської квасолі.

Дядько Вернон допив чай, зиркнув на годинника і сказав:

- О, Петуніє, за хвилину мушу вже бігти, - о десятій прибуває Марджин поїзд.

Гаррі, думки якого снували навколо «Набору для обслуговування мітел», раптом отямився.

- Тітонька Мардж? - бовкнув він. - А х-хіба вона до нас приїде?

Тітонька Мардж була сестрою дядька Вернона. І хоча вона й не була кровно споріднена з Гаррі (мама Гаррі була сестрою тітки Петунії), але його завжди примушували називати її «тітонькою». Тітонька Мардж мешкала за містом, у будинку з великим садом, і розводила бульдогів. Вона нечасто гостювала на Прівіт-драйв, бо не могла надовго розлучитися зі своїми неоціненними песиками, але кожен її візит з моторошною яскравістю закарбувався в пам'яті Гаррі.

На п'яту річницю Дадлі тітонька Мардж лупнула Гаррі по гомілках своїм ціпком, щоб він не перемагав Дадлічка у грі «Завмри». Тоді якось приїхала на Різдво з комп'ютеризованим роботом для Дадлі й коробкою собачих галет для Гаррі. А під час її минулого візиту, за рік до того, як Гаррі почав навчатися в Гоґвортсі, він випадково наступив на лапу її улюбленого пса Ріпера, який після того загнав Гаррі на дерево в саду, і тітонька Мардж відігнала Ріпера звідти аж опівночі. При згадці про той випадок Дадлі й досі мало не плакав зі сміху.

- Мардж пробуде в нас тиждень, - прорік дядько Вернон, - тому, до речі, - він погрозливо скерував на Гаррі пухкого пальця, - мусимо дещо з'ясувати, перше ніж я по неї поїду.

Дадлі вишкірився і відірвався від телевізора. Для нього не було кращої розваги, ніж спостерігати, як батько тероризує Гаррі.

- По-перше, - гаркнув дядько Вернон, - ти дуже ввічливо розмовлятимеш з Мардж.

- Добре, - пхикнув Гаррі, - якщо й вона буде зі мною ввічлива.

- По-друге, - дядько Вернон вдавав, ніби не почув Гарріних слів, - Мардж нічого не знає про твою ненормальність, тож я не потерплю жодних... жодних чудасій, доки вона буде тут. Маєш бути чемним, зрозумів?

- Якщо й вона буде чемна, - процідив Гаррі крізь зуби.

- І по-третє, - вимовив дядько Вернон, і його підступні очиці на широкому буряковому обличчі стали вузькі, мов щілини, - ми сказали Мардж, що ти навчаєшся в Центрі святого Брута для патологічно злочинних підлітків.

- Що? - вигукнув Гаррі.

- І ти підтвердиш це, хлопче, якщо не хочеш мати клопоту, - бризнув слиною дядько Вернон.

Сполотнівши, Гаррі люто дивився на дядька Вернона і не хотів вірити в те, що почув. Приїзд тітоньки Мардж на цілий тиждень - це був найгірший Дурслівський дарунок на його день народження, навіть гірший за подаровані колись старі дядькові шкарпетки.

- Ну, Петуніє, - важко звівся на ноги дядько Вернон, - то я поїхав на вокзал. Хочеш проїхатися зі мною, Дадліку?

- Ні, - відповів Дадлі, котрий знову, щойно дядько Вернон перестав діставати Гаррі, втупився в телевізор.

- Дадлік мусить причепуритися для тітоньки, - сказала тітка Петунія, пригладжуючи густе русяве волосся Дадлі. - Мамуся купила йому нового гарнюнього метелика.

- Ну, до зустрічі! - ляснув дядько Вернон по поросячому ошийку Дадлі і вийшов з кухні.

І тут Гаррі, що сидів, немов прибитий страхом, раптом щось придумав.

Він відклав грінку, рвучко схопився на ноги й побіг до дверей услід за дядьком.

Дядько Вернон саме надягав куртку.

- Тебе я не візьму, - гаркнув він, побачивши Гаррі.

- Наче я рвуся з вами їхати, - незворушно озвався Гаррі. - Я хочу про щось попросити...

Дядько Вернон підозріло глянув на нього.

- Третьокласникам у Гоґ... у моїй школі іноді дозволяють відвідувати одне село... - почав Гаррі.

- Ну? - буркнув дядько Вернон, знімаючи з гачка ключі від машини.

- Мені треба, щоб ви підписали бланк дозволу, - квапливо проказав Гаррі.

- А чого це я повинен робити? - вишкірився дядько Вернон.

- Ну... - мовив Гаррі, ретельно добираючи слова, - щоб тітоньці Мардж легше було повірити, ніби я ходжу в той... у святий Яктамйого...

- До Центру святого Брута для патологічно злочинних підлітків! - заревів дядько Вернон, і Гаррі з утіхою почув у його голосі панічні нотки.

- Саме так, - погодився Гаррі, незворушно дивлячись на широке багрове обличчя дядька Вернона. - Важко запам'ятати. А це ж має звучати переконливо, правда? А що, як я випадково щось наплутаю?

- Я тобі наплутаю!.. Я тобі покажу, де раки зимують, надовго запам'ятаєш! - гаркнув дядько Вернон, розмахуючи кулаками. Але Гаррі не знітився.

- Я, може, й запам'ятаю, але ж і тітонька Мардж не забуде того, що я їй скажу, - рішуче нагадав він.

Дядько Вернон завмер з піднятими кулаками, а його бридке обличчя стало червоне, як буряк.

- Та якщо