Читати книгу - "Українські народні казки"

І, звичайно, велику подяку ми повинні скласти тим, хто записував народні казки, обробляв їх, готував до друку, — словом, усім, хто доніс до нас ці дивовижні перли мудрості.

На Україні збирання та видання народних казок фактично почалося з минулого сторіччя. Як і в інших європейських країнах, важку відповідальну працю по збиранню і вивченню народної творчості взяли на себе письменники, передові діячі культури. Серед них: Іван Рудченко, Павло Чубинський, Іван Манжура, Борис Грінченко, Володимир Гнатюк.

На початку XIX століття українські казки творчо переосмислювалися в оповіданнях, переспівувалися у віршах. Відомі цікаві обробки творів цього жанру Г. Квіткою-Основ’яненком, И. Бодянським.

Соціального звучання набрали казки під пером Марка Вовчка, Степана Руданського, Івана Франка, Лесі Українки, Михайла Коцюбинського.

І в наш час продовжують видаватися кращі зразки творів, зібрані українськими фольклористами дожовтневого періоду. Користуються популярністю збірники, підготовлені М. Возняком, Г. Сухобрус, В. Юзвенко. Разом з тим з’явилося чимало книжок з новими записами. З одного боку, це варіанти традиційних сюжетів, з іншого — народно-поетичні твори, в яких художньо осмислені події Великої Жовтневої соціалістичної революції, громадянської і Великої Вітчизняної воєн, наша прекрасна дійсність.

Цікаво упорядковані збірники дожовтневих і сучасних казок належать В. Г. Бойку та І. П. Березовському, які написали важливі дослідницькі праці з проблем історії казкознавства, розвитку казки за радянського часу, її взаємодії з іншими жанрами фольклору, літератури тощо.

«Казки Буковини», «Казки Верховини», «Казки Підгір’я», «Легенди нашого краю», «Казки Андрія Калина», «Три золоті слова", «Золота вежа", «Казки одного села", «Дерев’яне чудо"… Для появи цих чудових збірників багато зробили П. В. Лінтур, М. Г. Івасюк, С. Г. Пушик, І. М. Чендей, Л. В. Дем’ян, О. І. Дей.

Зусиллями вчених, письменників, учителів-ентузіастів відкрито нові яскраві таланти майстрів народного слова: Андрія Калина, Василя Короловича, Хоми Плешинця, Юрія Гебряна, Івана Лазаря, Юрія Ревтя, Ганни Васько, Доні Юрчак та багатьох інших. І процес цей триває.

До мотивів, сюжетів, образів української народної казки зверталися такі відомі письменники, як Павло Тичина, Наталя Забіла, Марія Пригара, Іван Нехода, Анатолій Шиян, Григір Тютюнник.

Фольклор наснажує сучасних митців, котрі працюють в літературі для дітей: Оксану Іваненко, Миколу Вінграновського, Всеволода Нестайка, Юрія Ярмиша, Анатолія Костецького, Тамару Коломієць та багатьох-багатьох інших поетів та прозаїків.

Чисті, вічно свіжі фольклорні джерела, як чарівна вода з казкового горнятка, напоюють силою кожну творчу людину, дарують радість і дорослим, і дітям, переконують нас у тому, що творчість народу воістину безсмертна.

Лідія Дунаевська

РУКАВИЧКА

Казки про тварин

РУКАВИЧКА

Ішов дід лісом, а за ним бігла собачка, та й загубив дід рукавичку.

От біжить мишка, улізла в ту рукавичку та й каже:

— Тут я буду жити!

Коли це жабка плигав та й питав:

— А хто, хто в цій рукавичці?

— Мишка-шкряботушка. А ти хто?

— Жабка-скрекотушка. Пусти й мене!

— Іди!

От уже їх двоє. Коли біжить зайчик, прибіг до рукавички та й питав:

— А хто, хто в цій рукавичці?

— Мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка. А ти хто?

— А я зайчик-побігайчик. Пустіть і мене!

— Іди!

От уже їх троє. Коли це біжить лисичка та до рукавички:

— А хто, хто в цій рукавичці?

— Мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка та зайчик-побігайчик. А ти хто?

— А я лисичка-сестричка. Пустіть і мене!

— Та йди!

Ото вже їх четверо сидить. Аж суне вовчик та й собі до рукавички, питається:

— А хто, хто в цій рукавичці?

— Мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка, зайчик-побігайчик та лисичка-сестричка. А ти хто?

— Та я вовчик-братик. Пустіть і мене!

— Та вже йди!

Уліз і той, — уже їх п’ятеро. Де не взявся, — біжить кабан:

— Хро-хро-хро! А хто, хто в цій рукавичці?

— Мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка, зайчик-побігайчик, лисичка-сестричка та вовчик-братик. А ти хто?

— Хро-хро-хро! А я кабан-іклан. Пустіть і мене!

— Оце лихо! Хто не набреде, та все в рукавичку! Куди ж ти тут улізеш?

— Та вже влізу, — пустіть!

— Та що вже з тобою робити, — йди!

Уліз і той. Уже їх шестеро, уже так їм тісно, що й нікуди. Коли це тріщать кущі, вилазить ведмідь та й собі до рукавички, реве й питається:

— А хто, хто в цій рукавичці?

— Мишка-шкряботушка, жабка-скрекотушка, зайчик-побігайчик, лисичка-сестричка, вовчик-братик та кабан-іклан. А ти хто?

— Гу-гу-гу! Як вас багато! А я ведмідь-набрід. Пустіть і мене!

— Куди ми тебе пустимо, коли й так тісно?

— Та якось будемо.

— Та вже йди, тільки скраєчку!

Уліз і ведмідь — семеро стало. Та так вже тісно, що рукавичка ось-ось розірветься.

Коли це дід оглядівся, — нема рукавички. Він тоді назад — шукати її, а собачка попереду побігла. Бігла, бігла, бачить — лежить рукавичка і ворушиться. Собачка тоді: «Гав-гав-гав!»

Вони як злякаються, як вирвуться з рукавички, — так усі й порозбігалися лісом.

Прийшов дід та й забрав рукавичку.

КОЛОБОК

Жили собі дід та баба, та такі убогі, що нічого в них нема. От раз дожились вже до того, що не стало у них і хліба — й їсти нічого. Дід і каже:

— Бабусю! Піди у хижку, назмітай у засіці борошенця та спечи мені колобок.

От баба так і зробила: витопила в печі, замісила яйцями борошно, що назмітала, спекла колобок і поклала на вікні, щоб простиг. А він з вікна — та на призьбу, а з призьби — та на землю, та й побіг дорогою.

Біжить та й біжить, а назустріч йому зайчик.

— Колобок, — каже, — колобок, я тебе з’їм!

А він каже:

— Не їж мене, зайчику-побігайчику, я тобі пісні заспіваю.

— Ану, якої?

— Я по коробу метений,

На яйцях спечений,—

Як од баби та од діда втік,

Так і од тебе втечу!

Та й побіг. Біжить та й біжить, — зустрічає його вовк.

— Колобок, колобок, я тебе з’їм!

— Не їж мене, вовчику-братику, я тобі пісні заспіваю.

— Ану, якої?

— Я по коробу метений,

На яйцях спечений,—

Як од баби та од діда втік,

Так і од тебе втечу!

Та й побіг. Знову біжить та й біжить, — зустрічає його ведмідь.

— Колобок, колобок, я тебе з’їм!

— Не їж мене, ведмедику-братику, я тобі пісні заспіваю.

— Ану!

— Я по коробу метений.

На яйцях спечений,—

Як од баби та од діда втік,

Так і од тебе втечу!

Та й маху! Біжить та й біжить, зустрічається з лисичкою.

— Колобок, колобок, я тебе з’їм!

— Не їж мене, лисичко-сестричко,