Читати книгу - "Світогляд українського народу"

У такій пишній, залитій золотом картині описується в колядках і веснянках богиня Сонце. <17> Золота стіна, за котрою вбирається панна, то червоно-золоте небо перед сходом сонця; золота ряска, золота кора на дереві, огнева широка сукня, од котрої палає діброва, то блискуче проміння сонця, що обливає золотом сади й діброви і, як широкою блискучою одежою, вкриває світ. Двір, сіни, хата, церква, куди входить панна з-за золотої стіни, то світ, небо. В тій картині, що дівчина своєю огневою одежою запалює діброву, можна бачити або літню жару над лісами і садами, котру гасить дощ, що ллється з хмар, неначе його хто точить решетом, або небесну пожежу в хмарах, як їх освічує блискавка.

У веснянках богиня Сонце ще зветься дівчиною Рожею, або просто квіткою червоною рожою. Весною, виряджаючи дочку Рожу у танець, мати чесала їй косу, а чешучи навчала:

Дочко моя Рожечко!

Ой як підеш у танець,

То не ставай край Туману:

Туман дитя зрадливе…

Дівчина Рожа — то образ весняного сонця, а Туман — то зимові хмари, або сама зима, як зрадливий ворог сонця. На Венгерській Руси співають у веснянках про червону рожу:

Червена ружа горіла,

Під ньов біла дівка сиділа;

В решеті воду носила,

І червену ружу гасила. <18>

Замість дівчини Рожі ми бачимо тут сонце в образі червоної палаючої квітки рожі, котру гасить водою з решета біла дівчина, літня хмара білого цвіта, що заливає дощем жар літнього сонця.

У декотрих колядках описується богиня Сонце, як княгиня-господиня, що походжає по двору пана господаря, убрана в золотий убор, у кований золотий пояс, і на поясі, на золотих ретязях, носить золоті ключі. Образ княгині-господині, в котрому описується богиня Сонце, певно вже пізніший, взятий з княжого українського побуту мабуть тоді, як колядники славили своїх богів на празник Коляди, в дворах або в теремах давніх княгинь, брали поетичні фарби для міфічних образів з того, що бачили перед собою.

У пізніші християнські часи український народ переніс атрибути богині Сонця на св. Параскеву. Народ змінив богиню Сонце на св. Параскеву може тим, що в житті св. Параскеви говориться, як її батько й мати, дуже поважаючи п'ятницю, день Христової смерті, дали своїй дочці ім'я п'ятниці. З того можна догадуватись, що народ празникував у честь Сонця п'ятницю. І тепер на Україні дуже поважають св. Параскеву і самий день п'ятницю, а найбільше дванадцять п'ятниць на рік. Св. П'ятниця — більше празник жіночий. Жінки мають за великий гріх у п'ятницю прясти, шити, м'яти і тіпати коноплі, прати і золити плаття. Декотрі баби дають собі зарік нічого не робити в п'ятницю. Одна молодиця запарила в п'ятницю на ніч квашу, поставила на печі і, щоб кваша не вибігла, зав'язала хусткою. Цілу ніч щось у хаті пищало чудним голосом, і <19> молодиця думала, що св. П'ятниця прийшла її покарати.[14] На Україні розказують, що П'ятниця ходить по селах уночі, вся поколота голками й веретенами, од того, що молодиці шиють і прядуть у п'ятницю. Що народ переніс на П'ятницю атрибути богині Сонця, те можна бачити в одній галицькій пісні:

Ей скаржило ся світле Сонейко,

Світле Сонейко милому Богу:

Не буду, Боже, рано сходжати…

Бо злі ґаздове (хазяїни) понаставали,

В неділю рано дрова рубали,

А ми до личка тріски порскали;

Бо злі ґаздині понаставали,

В п'ятницю рано хусти зваряли,

А ми на лице золу виливали;

А злі дівойки коси чесали,

А ми до личка волося метали.

З сієї пісні ми бачимо, що Сонце обидилося якраз тією роботою, що молодиці мають за гріх робити в п'ятницю, бо од тієї роботи летить курява, костриця, нечиста пара і може запорошити й замазати ясне лице богині Сонця. Ще не так давно, при Мазепі, на Україні, в Чернігівщині, при церковних просесіях водили простоволосу жінку з розпущеними кісми і коло церкви приносили їй дари. Така жінка звалась П'ятницею. А що п'ятницю празникували на Україні врівні з неділею, те можна бачити з послання царгородського патріярха в 1589 році до литовсько-руських єпископів, котрим він забороняє святкувати п'ятницю нарівні з неділею. <20>

У християнізованих колядках атрибути богині Сонця перенесені на Богородицю, над котрою процвітає рожа, а з тієї рожі вилітає дивний птах. Червона рожа, як ми сказали попереду, означає сонце і показує, що сама колядчана Богородиця — то богиня Сонце.

У міфології давніх народів ми бачимо міф про сонце все в чоловічому образі. В давній Індії богом сонця був Індра, потім Вішну, бог пишних рівних країв Індії. Вішну малювали молодим і дуже гарним, а поклонники його малювали собі на лобі між бровами червоний кружок, а над бровами білі смуги, може як знак сонця з промінням. Інкарнації божества на землі належали до Вішну, як до сонця, котре щороку умирає і щороку родиться. В Ірані богом сонця був Мітра, а в давній Греції сонце являється так у чоловічих образах Геліоса, а найбільше і найвиразніше в іншому образі молодої парубочої краси срібнолукого Аполлона. В християнстві всі прикмети бога сонця перенесені на Христа, «сонце правди, добротою краснійшого паче всіх человік, світ незаходимий». У давній Руси так само мали сонце за чоловічий образ і звали Дажбогом, а в «Слові о полку Ігоревім» Ярославна зве сонце господином: «слънце! всѣмь тепло и красно еси… Чему, господине, простре горячюю свою лучю на ладь вои?». У жіночім образі міф про сонце ми знаходимо в литовській міфології. Там говориться про сонце, як про місяцеву жінку: Місяць женився з Сонцем. Тоді була перва весна. Але Місяць полюбив Зірку і почав з нею женихатись. Сонце вхопило меч і розрубало його по половині, і од того часу Місяць стає <21> щербатим. Жіночий образ сонця в теперішній українській міфології спільний тільки з литовським міфом.

Богиня Зоря

Зоря в колядках описується як панна, як дочка, малюється так, що по тих фарбах можна зараз впізнати в тій колядчаній панні богиню Зорю. Народна фантазія примітила найдрібніші тіні в фарбах Зорі, вже не таких блискучих, як фарби Сонця: в них менше золота, більше срібла, ізумрудного блиску і перел. Так як на зорі падає роса, то народня фантазія не поминула і тієї прикмети зорі. Взагалі ми бачимо такий тип богині Зорі: Зоря молода панна має собі милого. Вона ходила по саду, збирала павине пір'я, клала собі в рукав і з