Книги Українською Мовою » 💛 Публіцистика » Сміх. Біологія, психіка, культура 📚 - Українською

Читати книгу - "Сміх. Біологія, психіка, культура"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Сміх. Біологія, психіка, культура" автора Ерік Смаджа. Жанр книги: 💛 Публіцистика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 3 4 5 ... 40
Перейти на сторінку:
дуже прийнятну пропозицію або висловлює нісенітниці.

• Висміювати, давати привід для сміху: збурювати насмішку.

• Сміятися з/над: глузувати, брати на кпини, жартувати. «Мадам де Кеткен — тлуста; хочете з того посміятися? То смійтеся» (Севіньє, 370).

• Сміятися в очі: кепкувати з когось прямо в обличчя.

• Сміятися в бороду, у вуса: відчути лукаве задоволення, яке приховують.

• Сміятися силувано, удавано, вимушено, вимучено: говорять про особу, яка не сміється щиро, а приховує під силуваним сміхом невдоволення, злість, прикрість, сміється зі спонуки. «Я затаїв од нього правду й, посміхаючись крізь зуби, сказав, що ця пригода мені до душі» (Лесаж, «Ґюзон Д’Альф», V).

• «Добре сміється той, хто сміється останній»: примовка про когось, хто тішить себе надіями на успіх у справі, в якій намагаються взяти над ним гору.

Отже, сміх може свідчити про безліч тенденцій (доброзичливість, самодостатність, ворожість, насмішка), та, ймовірно, він насамперед виражає деяку амбівалентність.


III. — Філософські розмисли

Чимало філософів і літераторів сформулювали свої рефлексії на тему сміху та смішного. Деякі з них розвинули їх і структурували у вигляді теорій.

Отож ми розглянемо їхні ідеї, відтак наприкінці подорожі філософськими смислами підсумуємо основні концепції, що стали класичними.

Звичайно, ми усвідомлюємо й добре розуміємо небезпеки, коли ті чи ті ідеї відривають від загального викладу. Втім, зазначимо, що всі судження різних авторів і епох мають бути перенесені насамперед до їхнього історично зумовленого соціокультурного контексту, що породжував доволі своєрідну систему уявлень і цінностей, але заразом кожен видатний мислитель формував свою концептуальну систему, до якої інтегрувалися погляди на сміх і смішне.


1. Античні автори

А. Два давньогрецькі автори: Платон і Аристотель.

а) Платон. — По суті, Платон через слова Сократа викладає своє бачення сміху та смішного в діалозі «Філеб» (фрагмент про змішані задоволення).

Насамперед, сміх є задоволенням. Однак таке задоволення може змішуватися зі стражданням за різних обставин, серед яких, скажімо, щось сміховинне, насмішка.

Так, насмішкуватий сміх, глузування ґрунтується на заздрості. Заздрість — то є «страждання душі», й «заздрісник», як стверджує Платон, відверто радіє нещастям ближнього.

Але в чому тут полягає природа смішного і якими є нещастя іншого, що викликають радість?

Смішне стає злом, коли ґрунтується на незнанні, хибній гадці, а отже, ілюзії, яку виказує слабкий і нездатний постоя­ти за себе суб’єкт (бо сильний невіглас — радше не смішний, а страшний), і то у трьох царинах — щодо власності, тіла й духу. Він уявляє себе багатим, гарним і мудрим, але насправді ми бачимо його бідним, почварним і дурним.

«Звідси ти можеш бачити, яка природа смішного, — пише Платон. — Загалом, це порок, що дістає свою назву від особливої якості; усім порокам у цілому властива якість, що протилежна тому, що виголошує напис у Дельфах (“Пізнай самого себе”)».

Крім того, розділивши два види сміху, пов’язаних із насмішкою, він встановлює підвид, що спирається на моральне судження. Бо, як виявляється, сміховинне, якщо воно помічене у ворога, є цілком прийнятним, легітимним і доброчесним.

Тоді чи можемо ми говорити у цьому випадку про сміх чистого задоволення, адже він вважає, що насмішка поєднує задоволення та заздрість, а отже, страждання?

Натомість смішне, зауважене у наших друзів, спричиняє поганий і несправедливий, неприйнятний сміх, бо він змішує задоволення і страждання.

У «Державі»[5] Платон засуджує сильний сміх, що спричиняє різку зміну настроїв, не схвалює сміху «охоронців держави» (суддів і керівників), як і непогамовний і всеблаженний сміх богів, змальований Гомером.

Справді, сміх — це одна з «гримас потворності», він недоречний, непристойний, руйнівний і небезпечний, адже призводить до втрати самовладання суб’єктом під впливом цього конвульсивного феномена. Тож він негідний людей відповідальних, благородних і вільних.

«Отже, не можна допускати, щоб хто-небудь показував, як сміх опановує достойних людей, а поготів богів… Очевидно, ми не погодимось і на такі слова Гомера про богів: сміхом лунким почали всеблаженні боги реготати, дивлячись, як покоями Гефест метушився кульгавий»[6].

Отож у Платона сміх — це задоволення, що виникає від сприйняття смішного в іншому. Тоді це глузливий сміх, цілком прийнятний щодо ворога, але несправедливий щодо наших друзів. Утім, він — потворний, непристойний, небезпечний, якщо збаламучує соціальні заведення або ж перешкоджає ідеалові самовладдя, міри та гармонії вільних людей поліса. Такий сміх не гідний керманичів і достойників міста і радше пасує потворності та плазуванню блазнів, божевільних, злостивців і рабів.

б) Аристотель. — У «Поетиці» Аристотель[7] відразу розташовує смішне і комічне в негативному вимірі заниження та знецінення — вимірі «гидких, незугарних почвар», низьких і нікчемних речей чи то тілесного, розумового, морального, емоційного, чи соціального порядку.

Справді, поліс Аристотеля і Платона керується, за словами історика Мориса Олендера[8], ідеалом «краси доброчесності та ладу зовнішньої благопристойності, моделюючи правила ґречності й формуючи спільну чутливість».

Краса доброчесності охоплює корисність, функціональність, порядок, гармонію тілесних форм, жести, слова, а також гармонію ідей, самовладдя в усьому, правильну міру, пристойність, а отже, стриманість і цноту.

Саме до таких цінностей прагнуть вільні люди поліса.

З іншого боку, надмір, безладдя, неадекватність, відсутність самоконтролю, розбещена поведінка, нахабство, розлад і дисгармонія, незалежно від її форми, порушують норми та правила пристойності. Вони характеризують мужлаїв, селян, кріпаків, рабів, блазнів, божевільних, злих, дітей, навіть старих у деяких аспектах.

Ті належать до регістру «потворності», яка становить небезпеку для порядку і гармонійного життя поліса.

Втім, Аристотель уточнює, що ці сміховинні

1 ... 3 4 5 ... 40
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сміх. Біологія, психіка, культура», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сміх. Біологія, психіка, культура"