Читати книгу - "Клуб зразкових чоловіків"

Не виключено, злочинниця взулася в під’їзді. Взулася і натягнула рукавички.

— Логічно. Якщо їй вистачило кмітливості перевзутися, то на рукавички розуму стало і поготів.

— Угу. Далі так. На килимовій доріжці пляма крові убитого. Крім того, один із країв мокрий. Певно, тіло поклали на цю доріжку і на ній перетягнули у ванну кімнату. Пам’ятаєш, чотири роки тому справу про убивство тренера з важкої атлетики, коли убивця, щоб полегшити собі транспортування трупа, теж використовував хідник?

— Пам’ятаю. Але наш убитий важить аж ніяк не сто тридцять кіло. Його можна було і на руках донести.

— Отож. Це ще один доказ на користь того, що убивця — жінка. Слабка, ніжна жінка з тридцять дев’ятим розміром взуття, — із кривою посмішкою зауважив Остап.

— Хай йому грець! — бувалий старшина Солодов, здавалося, був не на жарт здивований.

— Отже, хлопчики, слухайте мене, — судмедексперт Мераб Гербертович, хазяїн густого баса і власник колоритного грузинського акценту, зняв гумові рукавички й умостив своє важке тіло на дивані. — Наш гірський орел, Максим Гуняковський, приймав героїн…

— …і помер від передову, — продовжив Валерій, скорчивши скептичну міну.

— Не квап мене, кацо, — сердито сказав Мераб. — Він не вмер. Його вбили. Його вдарили по голові важким тупим предметом. Ви його, до речі, знайшли?

— Зараз пошукаємо, — запевнив Остап.

— А потім утопили у ванні. Щоб точно. Завтра я зроблю розтин і з’ясую все достеменно. Але вже зараз я впевнений, що удар по голові не був смертельним. Хлопчик відбувся б струсом мозку. Повалявся б два тижні в лікарні — і порядок. Крім того, повні легені води, численні гематоми на спині, на руках, на стегнах. Можливо, сліди побоїв, можливо — падінь. І, нарешті, наш орел був гомосексуалістом чи, принаймні, бісексуалом.

Остап присвиснув від подиву і запитально подивився на Валерія. Той вийняв з пачки сигарету. Двадцять сьому за цей нескінченний день.

— Але чому хлопець не пручався? — дивувався старшина Солодов.

— Тому що перебував під дією наркотику, — відрізав Мераб. — Я взяв кров для аналізу і завтра скажу точно. Але про це і так можна судити з непрямих ознак.

— І що це за непрямі ознаки?

— Якщо не ліньки, дорогий, можеш піти і подивитися сам. У нього вени тоненькі, як ниточки. Обидві руки сколоті, під колінами — сколото, навіть внутрішня поверхня стегон — і та вся в дірочках. Він наркоман з великим стажем. Такі дня без отрути прожити не можуть. Увесь час ходять відморожені.

Мераб Гербертович насупився і підсумував:

— Словом, наркотики теж шукайте.

— Буде зроблено, — відгукнувся Остап і взявся за тумбочку біля дивана. — Годинник просто шикарний, — кинув він через плече Валерію.

Максим Гуняковський був не просто худий, а худющий. Під очима залягли сизі тіні, ранні зморшки на чолі та навколо чуттєвого рота ніяк не в’язалися з його віком. Зате відмінно в’язалися з наркотиками.

На грудях — срібний хрестик, на правій руці — ланцюжок із бляшкою.

Валерію не давало спокою питання про те, чому злочинець не закрив крана. Адже це так необачно! Набагато певніше було б закрити воду й запобігти передчасній появі міліції у квартирі.

Відповідь нагодилася дуже скоро. Валерій виявив, що кран забитий, і набрати повну ванну можна, тільки включивши душ. Його шланг лежав на дні ванни. Зрозуміло, коли ванна була майже повна, із крана не капало, а на шланг злочинець просто не зважив.

Із цієї обставини можна було зробити дуже важливий висновок: злочинець квапився. Утопивши Максима, він негайно залишив квартиру. Йому не було діла до речей та грошей. Він нічого не шукав. Він прийшов по Максима. Бо якби вбивця забарився, то, залишаючи квартиру і неминуче проходячи повз ванну, він побачив би, як вода з переповненої купелі ллється на підлогу.

Міркування Валерія перервав Мераб Гербертович.

— Кацо, у нас новини!

Сяючий Остап двома пальцями тримав мініатюрний пакетик із білим порошком. Лівою рукою він притискав до грудей червону бляшанку в білий горошок. «Манна крупа», — уточнював напис на банці.

— Поздоровляю, — знизав плечима Валерій. Справді, було б дивно не знайти кілька грамів героїну на квартирі в запеклого наркомана. — І що за погань?

— А це ми зараз подивимося! — жваво озвався Мераб Гербертович.

Він узяв в Остапа пакетик і надірвав ріжок.

— Героїн, — через хвилину підтвердив Мераб і жбурнув пакетик на диван. — Героїн, розумієш.

— Ясна річ, героїн, — відмахнувся Остап. — Творча, неординарна особистість, музикант. Із забезпеченої родини. Тут тільки три варіанти: героїн, кокаїн або екстезі. Шукають натхнення, нових відчуттів. Бавляться. Думають, це ненадовго.

— Чалий, ти живий? — поцікавився Спец, коли рожевий «Порше» сховався за поворотом.

Чалий не відповів. Зате відгукнувся Льова. Він звівся на ноги і, тамуючи рукою кровоточиву рану в лівому боці, підійшов до розпластаного Спеца і щосили штурхонув його ногою.

— Підводься, недоумку. Поїхали, поки менти не з’явилися. Гайда! Допоможи мені!