Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Скоґландія 📚 - Українською

Читати книгу - "Скоґландія"

224
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Скоґландія" автора Кірстен Бойє. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 3 4 5 ... 112
Перейти на сторінку:
намацуючи позад себе клямку. — А керівника слідчої групи я негайно…

— А крім того, мені потрібен Больштрем, — кинув віце-король і стомлено опустився в крісло за письмовим столом. — Знайдіть мені Больштрема. Хоч би де він був.

— Так-так, Больштрема, звичайно, — закивав головою чиновник, і тепер у його голосі вчувалася не лише службова запопадливість, а й певна полегкість. — Я накажу розшукати його.

І він, причиняючи за собою двері, подумав: «Як же добре, що після Смерті короля Норлін почав так тісно працювати з Больштремом!» Той допоможе знайти принцесу. Скоріше Больштрем, аніж поліція.

* * *

— Та зайдіть же на хвилинку, ну ж бо! — запрошувала Тінина мати. — Ми якраз сидимо на кухні.

— Вітаю, мамо! — кинула Ярвен, не підводячи погляду.

Мама стояла випроставшись на порозі кухні й усміхалася.

«Яка ж вона гарна! — подумала Ярвен. — Цілковита протилежність імені. Білява. Висока. Елегантно вбрана. Звичайно, їй це потрібно для роботи. Але я нерідко помічаю, як знічуються перед нею люди, навіть коли вона отак просто стоїть».

— Я вирішила зайти по тебе, — сказала мама, все ще всміхаючись. — Прочитала твою есемеску. Година вже не дуже рання. Так мені буде спокійніше на душі.

Тінин батько гучно проковтнув те, що мав у роті. («Не можна відкушувати надто великих шматків. Не можна розмовляти, коли в тебе повен рот». Ні, Тінин батько цих правил ніколи не дотримувався.)

— Може, сядете на хвилинку? — спитав він і тильним боком долоні втер губи. (Ще й це!) — Потім я й сам провів би Ярвен додому. Надворі ж бо й справді ще зовсім світло. Тепер, улітку…

Мама всміхнулася, й Тінин батько примовк.

— Звичайно, — сказала вона. — Дуже вам вдячна. Та, гадаю, нам пора вже йти.

Ярвен втупилась у рештки хліба в себе на тарілці. Лишати їх не годилося. Запхнути до рота — також. А мама поривалася йти.

Ярвен підвелась і взяла хліб у руку. (Робити так, певна річ, теж не годилося.)

— Дякую за все, — сказала вона. — До завтра, Тіно! Чекаю не дочекаюся уроку мистецтва. — І закотила очі.

— Чхати я на нього хотіла! — кинула Тіна.

— Тіно! — вигукнула її мати. (Такі речі помічають навіть Тінині батько й мати.)

У коридорі на підлозі безладно валялися черевики, серед них — пластиковий мішечок, з якого виглядали порожні пляшки. У повітрі витали ворсинки. Загалом Ярвен на таке уваги ніколи не звертала. А тепер звернула.

— Бувайте! — гукнула вона вже з палісадника.

Тінина мати помахала рукою й причинила двері.

— Мамо! — промовила Ярвен, вивільняючи свою руку з її. — Навіщо ти мене завше отак ганьбиш?!

— Тобі чотирнадцять, — відказала мати. — Ти просто не знаєш, що може статися з молоденькими дівчатами у великому місті.

Сонце й досі ще не зайшло, хоч уже й схилилося до самого обрію. На хіднику гралися діти.

* * *

— Больштреме! — вигукнув Норлін. — Господи, що ж нам тепер робити?

Слуга нечутно причинив з другого боку двері. Норлін із Больштремом лишилися самі.

— Що вона прихопила з собою? — запитав Больштрем.

У кімнаті тим часом стало вже майже темно. Лише сяйво від вуличних ліхтарів та зелений абажур настільної лампи створювали островець світла, через який усе довкола здавалося ще похмурішим.

— Чи прихопила вона з собою що-небудь узагалі?

— Як? — не зрозумів Норлін.

— Чи взяла вона з собою речі? — знов запитав Больштрем. — Скажімо, якусь сумку? Якщо вона спакувала речі, любий мій Норліне, тоді її, мабуть, узагалі ніхто не викрадав.

— Як? — знов нічого не зрозумів Норлін.

— Це якщо там не помітили жодної машини, — промовив Больштрем. — Поміркуй сам. Адже вона могла зникнути і з власної волі.

Норлін підвівся, ступив до вікна й заслонив його шторами. Больштрем похитав головою й увімкнув світло.

— Виходить, речей вона не взяла, — промовив він. — А батько її щойно помер, Норліне! Чи знаєш ти, що діється в голові такої дівчинки? Вона у розпачі. Усе геть переплуталось. Їй уже не миле життя! Вона…

— Гадаєш, вона могла б накласти на себе руки?! — вигукнув Норлін.

— Досі її трупа, наскільки я знаю, не знайдено, — сказав Больштрем. — Хоча це ще нічого

1 ... 3 4 5 ... 112
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Скоґландія», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Скоґландія"