Читати книгу - "Історія Юхима"

купу шпор, сховав її у кишені, залишивши собі маленький папірець, який міг значно допомогти написати екзаменаційну роботу на п’ятірку чи хоча б четвірку. Антон, який сидів зліва, лише посміхнувся з моєї винахідливості. Я йому дружньо підморгнув, а тоді повернувся до роботи. У мене залишалося зовсім мало часу, тому варто було поспішати. Я писав швидше, ніж звичайно, від чого почерк виходив менш охайним, розмашистий і трохи крупний. Лише, коли підійшов час здавати роботи, я встиг написати майже все. Тоді, я з полегшенням поклав аркуші на стіл до основної стопки, що росла прямо на очах. Викладач сказав, що за дві години усе перевірить і виставить оцінки.

Нарешті можна вийти з душної аудиторії і провітритися.

На вулиці почався дощ. Маленькі краплі почали барабанити по вікнах, падати на асфальт, створюючи неприємні, брудні калюжі. Я стояв під навісом, вдихаючи свіже повітря. Засунувши руки в кишені куртки, я спостерігав, як люди ховалися під парасольками, а тих, кого дощ застав зненацька бігли у крамниці, доки повністю не намокли. Екзамен я повинен здати на хорошу оцінку. Звісно, я не був у цьому впевнений на сто відсотків, але щось мені підказувало, що сьогодні має пощастити.

Дві години я згаяв майже бездарно. Спочатку прогулявся парком Шевченко, спустився на набережну, пройшовся до цирку, а потім ще походив трішки по крамницях, хоча ніякої конкретної мети не переслідував. Просто хотілося подихати свіжим повітрям, відволіктися від усіх заліків, які нещодавно почалися, а також ні про що не думати. Нагулявшись досхочу, я повернувся в університет, дізнався, що написав на відмінно, і лише тоді спокійно поїхав в гуртожиток. Настрій у мене був чудовим, адже я планував здати усі іспити на відмінно, щоб отримати підвищену стипендію.

Розділ II

Аномалія часу

1

Наступний день після іспиту став для мене незвичним та містичним у повному сенсі цього слова. Детальніше на цьому я зупинюся пізніше.

Вчора ми із одногрупниками святкували здачу екзамену, випивши пару пляшок пива, а потім це свято продовжилося у гуртожитку, де нас оточували більш міцні напої із вищим градусом. Правда, вранці я себе почував не дуже добре. Апетит до мене не приходив. Філіжанка міцної кави і цигарка в руці – це був перший крок зустріти цей новий день і спробувати втиснутися у життєвий, бурхливий потік ріки, що несе нас уперед. Оскільки до наступного екзамену у мене було три дні, то я не мав бажання готуватися зараз.

Минулий екзамен пройшов успішно. Але цього разу я планував хоча б один день присвятити тому, щоб погортати підручники, спробувати хоч щось вивчити, а для повної впевненості підготувати шпори. У нас було так заведено, що відповіді до білетів готували кілька чоловік, щоб знизити навантаження та підвищити КПД праці.

У кімнаті було тихо. Макс і Петя мирно спали, а Гавр сидів за своїм ноутбуком і дивився якийсь фільм, одягнувши навушники. Я вирішив себе чимось зайняти, бо байдикобиття не може довго тривати. Спочатку я спробував читати Борхеса, але потім зрозумів, що не в змозі зараз осилити бодай кілька сторінок, тому відклав книжку вбік. Тоді вся моя увага сконцентрувалася на айфоні.

Кількома простими рухами пальців я запустив Інтернет, завантажив сторінку у Фейсбуці і почав переглядати новини, які відбулися з моїми друзями, завше віртуальними друзями, бо справжніх друзів насправді небагато, а інші лише товариші та знайомі. Передивляючись фотографії, статуси, надписи на стіні, коментарі, я помітив, що нічого не змінилося. Здається, вчора були схожі новини. Мені стало сумно, що цей день такий же бляклий, невиразний, як і вчорашній, повністю нагадуючи день байбака.

– Може покуримо? – раптом запропонував Гавр, відволікшись від перегляду фільму.

Він взагалі був кіноманом; його смаки були різнобічні від дешевих комедій і жахів до фільмів Куросави, Хічкока, Годара, Кустуріци, Іствуда, Скорсезе. Якщо день пройшов без фільму, то Гавр вважав його даремно втраченим. Я міг спокійно спитати в нього про будь-яке кіно і почути чітку відповідь, яка містила конструктивну критику і мала свою точку зору.

– Гаразд, – погодився я.

Ми вийшли в туалет і запалили цигарки. До ароматів хлорки додалися відтінки тютюну, який повільно плив у повітрі у вигляді химерних форм. На підвіконні стояла стара, поржавіла бляшанка у яку ми скидали недопалки. Комендатша частенько сварила нас за це, але студенти продовжували тут курити, деякі навіть наважувалися це робити в кімнаті, якщо їх сусіди були не проти.

– Ти знаєш Сєрого Бояна?

Я кивнув. Боян походило від прізвища Бояновський. Але ми всі Сєрого називали «Боян». Він вчився на п’ятому курсі юридичного факультету, але славився тим, що міг послати викладача на три літери, а потім з коньяком йти на перемир’я, вмовляючи того не ставити двійку. Боян був взагалі дуже емоційною та неврівноваженою людиною, а ще авантюрною та сміливою.

– Нещодавно Боян поспорив з викладачем на коньяк, що зможе у нього списати на екзамені. Звісно, той погодився на спор, але запевнив студента, щоб він готувався бігти в крамницю, де торгують спиртними напоями. Ну ось, Боян приходить такий на іспит впевнений у собі, зібраний, хитро так посміхається. Викладач спокійно дивиться і каже: «Я не дам тобі списати і крапка». Ну, Боян не дурень, просто промовчав у відповідь. Викладач сів навпроти нього, коли почався екзамен. Сидить прямо і спостерігає, щоб студент не скатав. Можливо, у нього і були шпори, але він ними не міг скористатися. Мобільним телефоном теж не дозволяється користуватися. Сидить так Боян черкнув кілька абзаців, але ж списати немає змоги. Викладач сидить навпроти нього за метр і уважно дивиться. Навіть інші студенти мають змогу списати. Раптом, у аудиторії гасне світло. Усі заметушилися, запанікували. Але викладач не розгубився, а хутко схопив Бояна за руки, тримаючи їх, щоб він не зміг витягти шпори з кишені. Хоча, у темряві і так нічого не видно! Прєпад попрохав, щоб хтось збігав у коридор та дізнався, що сталося зі світлом. Може проводку вибило. Поки його прохання почали виконувати, світло вже ввімкнули. І уяви собі таку картину. Викладач здивовано, витріщивши очі бачить, що перед Бояном лежить аркуші паперу з написаними відповідями. Але ж їх не було. А виявляється, хтось у темряві підклав до нього написані відповіді. Саме смішне, що листочки були проштамповані старостою групи за проханням викладача. Отже, як не крути, а викладач проспорив. Сьогодні Боян частує коньяком нас, який йому купив перепад, уяви?

– Ніфіга собі, – вражено промовив я.

Звісно, історія була