Читати книгу - "Історія Юхима"

– До речі, ти вже розповідав мені цю історію, хіба ні?

Він подивився на мене якось здивовано.

– Юхиме, ти чого? Глюк піймав чи як?

– У мене було дежав’ю, ніби ця подія нещодавно відбулася. Я десь чув, що такий ефект з людьми іноді трапляється.

– Я коли вперше накурився анаші, то в мене і не таке було.

– Значить мене пре і без травки, – зробив висновок я.

2

Плавний, приємний початок такого спекотного, засушливого, літнього дня несподівано почав видозмінюватися у щось сюрреалістичне. Звичайно, певні механізми та сумніви були запущені це зранку, коли я розмовляв із Гавром, але ці дрібниці були поглинуті оточуючим театром абсурду, якому позаздрив би сам Беккет. Все почалося із телефонного дзвінка на мобільний. Чомусь завжди так: усі неприємності з’являються в найнесподіваніший момент, у час коли ти або беззахисний, або просто розслаблений та маєш гарний настрій, а тут бац – і з’являється вона – непрохана гостя – прикрість, страх та відчуття повної поразки, а ще безнадія та холодний, противний доторк безумства.

Дзвінок пролунав різко, руйнуючи мирне хропіння сусіда. На дисплеї висвітився номер старости моєї групи – Іри Криничко.

– Юхим на дроті, – промовив я досить жваво, ще не очікуючи, як саме мусить змінитися акт п’єси під назвою життя.

– Дивися не впади. Ти не забув, що повинен принести сорок гривень на кафедру. Ми всі збираємо на день народження Донченко.

От холера, що ж це в біса відбувається! У мене від хвилювання перехопило подих. Невже це знайоме явище знову повторюється? Адже я пам’ятаю, як дня два-три тому здавав гроші на день народження викладачу, а заздалегідь перед цим Ірка телефонувала мені. Сьогодні, начебто не перше квітня, але мені чомусь здається, що всі ніби змовилися, щоб мене розігрувати цілий день.

– Ти не заснув там? – поцікавилась вона.

– Ні, просто думаю…

– А що тут думати. Усі вже здали гроші, окрім тебе, Антона та Тані. Але вони обіцяли сьогодні на консультацію принести.

– Яка ще консультація? – глухим голосом, що зраджував мене, додаючи невидимі нотки паніки, запитав я.

– З французької мови. Хіба ти забув?

Сказати, що я був вражений – це нічого не сказати. Спочатку я подумав, що вона мене розігрує, але це не було в стилі Іри. Та й нащо їй так жартувати?

– Взагалі-то, консультація давно пройшла. Вчора навіть екзамен з французької я склав на п’ятірку. Іро, ти під кайфом?

Вона важко видихнула.

– Боюсь, це ти під кайфом. Обкурився, нє? Бо такої маячні я ще ніколи в житті не чула. Екзамен буде завтра. Подивись на календар. Сьогодні дев’яте червня. А тепер скажи мені, ти принесеш сьогодні гроші на консультацію?

Її голос звучав спокійно і трохи стривожено. Я добре почув нотки здивованості і міг лише гадати, що вона про мене зараз думає. Хоча, якщо чесно, я теж міг багато чого про неї думати. Наприклад, про те, що десяте червня було вчора, отже, у неї щось негаразд з головою.

– Стривай, ти щось наплутала. Сьогодні одинадцяте червня. Адже, я вчора склав іспит.

– Якщо тобі так погано, то я можу позичити гроші, але ти мені їх потім повернеш, добре?

– Так, мені погано. Давай я потім передзвоню.

Я відбив зв'язок, і відчув, що починаю втрачати опору реального світу. Що ж це в біса виходить? Я десятого числа склав екзамен, а тепер Іра каже, що наступило дев’яте число. То хто із нас двох з’їхав з глузду? Будучи впевненим, що мене це не стосується, я відкрив календар на айфоні і подивився на сьогоднішню дату: 09.06.2015.

Що за хрінотінь?– подумав я. –Невже у мене галюцинації?

Зізнаюся, мені стало дуже моторошно і не затишно від таких думок. Я ще ніколи не чув за своє життя – нехай ще і у ніжному віці, – що вчорашній день може несподівано повернутися. Такого ніколи не було, то ж у мене виникло певне непорозуміння. Краще всього усе розвіяти.

У кімнаті я застав Макса, який складав речі у сумку.

– Максе, яке сьогодні число?

– Що так погано? – співчутливо спитав він без жодного натяку на іронію.

– Бувало і гірше.

– Дев’яте червня, дві тисячі п’ятнадцятий рік. Ти знаходишся в галактиці Чумацький Шлях, у сонячній системі на планеті Зем…

– Максе!

– Ну, добре. Ти ж просив допомогти.

– А вчора… – почав я.

– Вчора було восьме число.

– Але ж я пам’ятаю, як здав іспит по французькій мові на відмінно!

Максим склав сумку і тепер здивовано подивився на мене. Він зробив невпевнений крок назад, наче боявся стояти поруч із людиною, яка починає казати геть божевільні речі.

– Чуваче, навіть я пам’ятаю, що твоя французька буде завтра. Мабуть, сьогодні у тебе консультація по ній.

Я відчуваю сильне напруження і водночас розгубленість. Такого повороту подій я ніяк не чекав.

– Юхиме, не пий більше ніколи, гаразд? У мене дядько любитель бухнути. Вечорами горілочку ганяє. Може півлітра запросто видути чи більше. Якось він так напився, що почав бачити марсіан. Вони ввижалися йому по всій хаті: в кімнатах, у шафі, на кухні, в ванній і навіть на балконі. Він їх віником ганяв, доки його не скрутили і не забрали на Ігрень. Біла гарячка – страшна річ, скажу тобі. Краще покинь бухло, доки не пізно.

Максим, перекинув сумку через плече і вийшов з кімнати, залишивши мене наодинці із власними страхами та безумством. А в тому, що це було безумство, я починав впевнюватися кожної секунди. Хоча, розум і продовжував усе заперечувати та запевняти мене, що цим загадковим подіям обов’язково знайдеться якесь наукове чи псевдонаукове пояснення. Головне, набратися терпіння. Я вилаявся у голос і пішов провітритися на вулицю.

3

Погода була надзвичайно спекотною та сухою. Сонце нещадно палило у незахищену макітру, сліпило очі своїм неймовірним, золотистим блиском, а повітря нагадувало подих вогняного дракона – таку собі міфічну істоту із якихось стародавніх легенд. Я одягнув темні сонцезахисні окуляри і увесь світ став дещо спотвореним, трохи затемненим, наче невидима рука творця у фотошопі додала до картини зайві п’ятдесят відтінків сірого.

Купивши собі