Читати книгу - "Непосидючі покійнички"

Хлопчики і дістали. Аж дві. Одна калібру дев’ять міліметрів, системи «парабелум», а друга — шістнадцятий калібр, обріз мисливської рушниці. Страшна штука, впритул бегемота розносить.

— Вигрібайте, дівчатка, здачу ось у ці сумочки. І щоб до копієчки.

Старша касирка першою оговталася. Доки, не поспішаючи, сумку пачками асигнацій завантажувала, непомітно сигнал тривоги натисла. Потім одну пачку, наче ненароком, на підлогу впустила і доки піднімала, ще раз просигналила. Бородані спокійненько чекають, тільки на двері раз-по-раз озираються.

Наш «газик» підлетів не скажу, щоб вчасно, але й не запізно. Грабіжники саме сумки через плече перекинули, касиркам подякували і попрямували до дверей. Аж тут сирена! І гальма заверещали… Зараз! Розігналися! Наші ще не встигли з машини випасти, як по них з темного підворіття дуплетом з обрізу вовчою картеччю вліпили — аж капот задерся. Ті двоє, бородаті, назовні вискочили і свою баночку на дьоготь додали — точнісінько в бензобак. А далі — вже не за правилами — замість давати драла, пішки чи машиною, нападники до палаючого «газика» підскочили, очманілих міліціонерів висмикнули і відтягли якомога далі. Щоправда, в розплату за такий лицарський вчинок конфіскували у наших придурків пістолети. Ті, в свою чергу, були настільки вражені цією гуманністю, що навіть не зафіксували ані зовнішності нападників, ані в який спосіб вони зникли. Природно, разом з грішми. Добре ще, хоч старша касирка виявилася не в тім’я битою — накидала повні сумки, але дрібних купюр, переважно троячок і п’ятірок. Однак, і цього вистачило для дуже великого скандалу.

Спочатку влиндили нашому керівництву, а потім воно відігралося на нас. Старий після розбору польотів тільки покрутив головою і сказав у курилці:

— Щось я нічого подібного не пам’ятаю з тих часів, як ми разом з армією «Чорну кішку» Києвом ганяли. Але коли це було! Ще до війни в Кореї.

— Суцільне тобі Чикаго! — підтакнув хтось із молодих. А я не втримався від уточнення:

— Не Чикаго, а Сицилія, салага! Книжки читати треба.

— А до чого тут книжки?

— Бо в Чикаго стріляють з автоматів. Кіно «В джазі тільки дівчата» дивився? А щоб з обрізу картеччю — то це почерк сіцилійської мафії.

Тут уже наш Старий не витримав:

— Ти ще, Сирота, скажи, що сіцілійська мафія до нас на гастролі приїхала. В порядку культурного обміну. От замполіт зрадіє!

На щастя, замполіту було не до мене. Він теж заробив на горіхи по своїй, партійній лінії. За недопрацювання. Звичайно, не з бандитами, а з особовим складом. Мовляв, як це він допустив, щоб такий серйозний злочин відбувся саме напередодні важливого державного свята. Можна подумати, що бандити колись узгоджували графік своєї роботи з міліцією.

Від автора:

Військовий парад, під час репетиції якого трапилася ота халепа, був чи не останнім Першотравневим військовим парадом. Невдовзі демонстрацію сили і могутності Радянської Армії залишили тільки на сьоме листопада. Звичайно, бравурний збройний наліт на ощадкасу жодної ролі в цій заміні не відіграв, спрацювали інші чинники. І не в Києві, а в Москві.

Олекса Сирота:

Після цієї короткої термінологічної дискусії Старий покликав мене до свого кабінету і вимовив традиційне:

— Що думаєш?

— Вам видніше, — спробував я викрутитися. — Бо я про такі нальоти тільки зі спогадів старих ментів знаю. А ви, так би мовити, особисто. До того ж, на власній шкурі…

— Не викручуйся і не підлизуйся. Ті нальотчики, про яких ти тільки чув, щоразу лягали на дно і чекали, доки лягаві втомляться бігати. А тоді виринали десь-інде подалі і знову бомбили. Потім знову залягали — і так далі, і таке інше.

— Боюся, товаришу підполковник, що це вже не ті бійці, яким ви після війни маленький Сталінград влаштовували.

— Поясни. Бо я через оті розгони у начальства щось не дуже петраю.

— Дрібничка є одна, нехарактерна. Старі бандити ментів жаліли?

— Зараз! Любили! Як вовк кобилу… Особливо, коли після війни розстріл відмінили. Підстрелювали нашого брата, мов тих зайців.

— Ну, а ці бородатенькі міліцейську групу, вважайте, від смерті врятували. З полум’я витягли, та ще й повкладали зручніше. Чого це раптом?

— Ще не знаю, Олексо. Але що з цього випливає? Не з того, що я не знаю, а з цієї, як ти кажеш, нехарактерності.

— А те, товаришу підполковник, що нинішні нальотчики на дно не заляжуть. Доки двадцять два начальники ганятимуть міліцію за принципом «біжи сюди, стій там», вони нам ще один бенефіс влаштують. З феєрверком.

— Коли?

— А хоч би й завтра. Мама казала, що цього року пенсію вирішили перед Першим травня дати, аби старе покоління раділо. Ну, а те, що знає моя мама, вважайте, знає весь Київ. Включно з нальотчиками.

— Як ти собі це уявляєш? Що, я зараз піду до Генерала, доповім твоє припущення