Читати книгу - "Теорія розмежування складів злочинів"

санкцію, ніж загальна норма (Куринов Б.А. Научные основы квалификации преступлений / Б.А. Куринов. — М.: Изд-во Московского университета, 1984. — 181 с. — С. 177). ">[16]. Теорія кримінально-правової кваліфікації розробила засадничий, типовий, та видовий рівні правил застосування кримінального закону[17], але стосуються вони закону в його існуючому вигляді. Механізм тлумачення також застосовний до закону в тому вигляді, в якому його створив законодавець. Виявлення дійсної волі законодавця є однією із стрижневих цілей тлумачення законодавчого матеріалу. Що ж стосується законотворчості у галузі кримінального права, то відсутність у цьому процесі етапу моделювання майбутнього розмежування складів злочинів призводить до небажаних результатів. Про це можна стверджувати в результаті аналізу чинного закону та законопроектного матеріалу. У законотворчій практиці трапляється, — писав дослідник законодавчої техніки Д.А. Керімов, що діяльність зі створення законодавчих актів має зовсім не той результат у правовому регулюванні відповідних суспільних відносин, якого прагнув законодавець. Аналіз законотворчості лише з боку її результату має той істотний недолік, що не враховує всіх складових частин процесу творчості, що є умовами досягнення певного результату, але не входять в нього, а також їхнього логічного розвитку[18]. Особливо ілюстративною в цьому аспекті є епопея з, так званим, антикорупційним законодавством[19].

Все більшого визнання у теорії кримінального права набуває підхід, згідно з яким юридична техніка, видами якої є: правотворча техніка, інтерпретаційна техніка та техніка правозастосування «вбудована» у всі рівні і сфери існування права[20]. Очевидно, що головна мета юридичної техніки у кримінальному праві полягає у забезпеченні реалізації принципів кримінального права. Є підстави вважати, що юридична техніка реалізації кожного з цих принципів має свої особливості. Ця сукупність особливих для кожного кримінально-правового принципу правил, прийомів, як і все в праві повинна мати системний характер. І як кожна система характеризується ієрархічною побудовою. Тож у системі юридичної техніки забезпечення принципу системності права як одну з її площин (методик) можна виділити техніку розмежування складів злочинів.

Таким чином теорія розмежування складів злочинів є комплексною системою правових ідей, що включається у сфери: законодавчої техніки, тлумачення кримінального закону та кримінально-правової кваліфікації. Оскільки вона синтезує в собі теоретичні положення наведених теорій, вона є не лише комплексним, а й синтетичним вченням.

Доцільність існування теорії розмежування складів злочинів як самостійного вчення, полягає в тому, що акумулюючи теоретичні положення інших наукових теорій, але під прицілом об’єднаної ідеї, забезпечується розвиток цієї ідеї, розробляються шляхи її практичної реалізації, чого не можливо досягнути розрізненими зусиллями, здійснюваними відокремлено в межах кожної з теорій, на основі яких розвивається обґрунтовувана доктрина. Принаймні, досі, як показує вивчення законотворчої практики, практики застосування права та наукової літератури, цього не відбулося. У науці кримінального права не було запропоновано уніфікованих підходів до розмежування складів злочинів, що детальніше показано у підрозділі цієї праці про стан дослідження проблеми.

Законодавець будуючи юридичні моделі злочинів та адміністративних правопорушень з порушенням техніки розмежування складів злочинів, сам створює підстави для помилок у правозастосуванні, чим провокує порушення принципу законності. Дослідники законодавчої техніки у кримінальному праві вказували на банальну істину, що законодавець у своїх ухвалах спирається на науку[21]. Тож йому потрібна єдина наукова концепція.

Практика взагалі демонструє хаос. Судовій практиці у кримінально-правовій науці завжди відводилось почесне місце джерела натхнення для науковців, маяка в пошуку шляхів вдосконалення кримінального закону[22]. Реальна практика застосування кримінально-правових норм або підтверджує життєздатність кримінального права як галузі права, або свідчить про необхідність його вдосконалення, — писав Ю.В. Баулін. В свою чергу, — продовжував далі вчений, — невідповідність практики застосування кримінально-правових норм тим цілям, що закріплені в законодавчій моделі кримінального права, тобто невисока ефективність їх застосування може свідчити про необхідність вдосконалення самої практики застосування кримінального права