Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Темнолесникове прокляття 📚 - Українською

Читати книгу - "Темнолесникове прокляття"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Темнолесникове прокляття" автора Пол Стюарт. Жанр книги: 💙 Дитячі книги / 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 3 4 5 ... 78
Перейти на сторінку:
class="book">— … кха-кха…

Вельма кинулася вперед і копнула верескливу і дряпучу тварючку, відкидаючи її від дверей. Маріс ухопила кінець смика і намотала його собі на руку.

Ту ж мить розчинилися двері і з них, роззираючись на всі боки, виткнулася кутаста веретенникова голова.

— Я приніс зілля для свого пана, — почав він, — а також…

— А-а-ау-у-у! — заголосив лемурчик, і до болю в голосі звірятка долучалися гнів та образа.

Щип замовк.

— Де… де ручна тваринка молодої панночки? — поспитав він засапано.

— Тобі ніщо не загрожує, — заспокоїла його Вельма. Веретенник помітив, як у руках Маріс звивається розлючений лемурчик, і скривився. Вельма осміхнулась. — І не сором тобі? Щоб оце такий бугай, такий здоровило-веретенник та боявся крихітного лісового лемурчика!

— Я… тобто… — зніяковіло заворушив антенами Щип. — У мене нове повідомлення для пана, Найвищого Ак…

— Авжеж, авжеж, чеши далі! — нетерпляче гукнула Вельма. Подеколи старий веретенник бував страшенним марудою.

— Повідомлення надійшло від Вітроногого Шакала, капітана піратського небесного корабля «Приборкувач ураганів». — Щип відкашлявся. — Він перепрошує, що його затримали непередбачені обставини, але сподівається прибути не пізніше як за дві години від названого ще раніше часу, про який я доповідав панові…

— Як завжди, тебе принесло запізно, — вдруге урвала Вельма веретенника. І кивнула на розчинені балконні двері, де за майвом штор Лініус Паллітакс щиро вітав Вітроногого Шакала. — Гадаю, капітан зможе особисто переказати своє повідомлення, — глузливо додала вона.

— Це вже занадто, — жалісно пробуркотів веретенник. — Я ще не оголосив про його прибуття…

— О, нічого страшного! — сказала Вельма, яка завжди вважала поведінку веретенника щонайменше за дивацьку. — Але на вашому місці я б уже йшла, — додала вона, — поки Мізинчик не випручався знову. — Тут лемурчик заверещав і ще голосніше, ніж перше. Щипова голова ураз зникла, і Вельма зачинила двері. — Прекумедна істота, — засміялася вона. — Чи ба, не сповістив про прибуття! Таж Вітроногий Шакал — давній приятель нашого пана. Ну-бо, Маріс, — сказала вона, повертаючись до кросон, — живенько все прибери. На твого батька чекає робота.

Та Маріс її не слухала. Знічев’я чухаючи під бородою лемурчика, який уже муркотів, вона не зводила очей з балкона, де до її батька та капітана Вітроногого Шакала приєднався ще хтось третій. Ні спорядження повітряного пірата, ні довгий плащ та заспинні крила не могли приховати його юного віку — судячи зі стрункої постави, він був хіба трохи старший за Маріс.

Спіймавши на собі її погляд, він звернув на неї свої глибокі, темні очі бувалого в бувальцях небесного паливоди, які аж ніяк не в’язалися з його тринадцятьма чи скількома там роками. Уся терпнучи з ляку, Маріс відчула, що червоніє.

Розділ другий
Квінт

— Скільки літ, скільки зим, Лініусе! — вигукнув Вітроногий Шакал, міцно тиснучи руку Найвищого Академіка. — Гай-гай! Ні числа їм, ні ліку, — додав він. — О, я бачу, ти накульгуєш?!

— Ет, пусте, подряпина, — відмахнувся Лініус. — Скоро не буде й знаку.

— Радий це чути, — сказав Вітроногий Шакал, обкинувши поглядом вишукану обставу і схвально кивнувши головою. — Небо до тебе прихильне.

— Та й тебе нібито ласкою не обділяє, — відповів Лініус, киваючи головою на «Приборкувача ураганів», що громадився за їхніми спинами. — Красень, а не корабель!

— Вітрила — з найкоштовніших шовкових ниток лісового павука, — похвалився капітан небесних піратів. — І найкраще корабельне дерево-світляк, яке тільки можна купити за гроші. — Він похитав головою. — Розумієш, його б усього, тобто «Приборкувача», не завадило підремонтувати. Ти не повіриш, крізь що нам довелося пройти, поки ми дісталися сюди. Бурі, урагани, туманні смерчі, а потім — найбільша небесна битва, яку тільки можна собі уявити! Ми зіткнулися з самим «Великим повітряним китом»!

— «Великий повітряний кит», — пробуркотів Лініус. Такі речі як повітряні битви були чимось страх далеким від його життя кабінетного експериментатора, а все ж навіть йому доводилося чути про «Великого повітряного кита». Жахлива слава цього невільничого корабля котилася далеко поперед нього.

— Нам ледве пощастило вибратися живими з цієї халепи, — провадив Вітроногий Шакал. — Правда ж, Квінте?

Зі свого сховку за колихкими від протягів шторами Маріс бачила, як юнак ступив крок уперед. Він виглядав страшенно самовпевненим, а коли говорив, голос його бринів гучно і твердо.



— А все ж ми вибралися, батьку, — сказав він, блискаючи веселими очима. — Та ще й прихопили стільки чорних діамантів, що вистачить не то на один, а на цілих сто ремонтів «Приборкувача ураганів»!

— Золоті слова, хлопче! — засміявся Вітроногий Шакал, плескаючи сина по плечі. Він обернувся до Лініуса і по-змовницькому постукав себе по скульптурному носі. — Мушу тобі сказати, що такого сюрпризу отой триклятий спілчанин, Марль Манкройд, від нас не сподівався. Тепер він двічі подумає, перш ніж нападати на капітана небесних піратів Вітроногого Шакала.

— Себто, — хрипко реготнув Квінт, — якщо він узагалі повернеться в Нижнє місто.

Вітроногий Шакал знову перевів погляд на Лініуса.

— Він мав невеличку халепу з летючою скелею, — пояснив капітан. — Скеля охолола і…

— Шугонула вгору, просто у відкрите небо, — закінчив за нього Лініус. — Ах ти ж, підступний старий псюро! — вигукнув він і вдруге обійняв свого давнього друга. — Я бачу, ти анітрохи не змінився. Ласкаво просимо до Палацу тіней — і тебе, Вітроногий Шакале, і тебе, Квінте.

Маріс бачила, як юнак приклав лівицю до серця і шанобливо схилив голову.

— Квінте, хлопчику мій, — не вгавав Лініус, — тобі було три роки, коли я бачив тебе востаннє. Скільки ж тобі тепер? Дванадцять? Тринадцять?

Квінт підвів голову.

— На той год буде сімнадцять, — заявив він.

— Знову вкорочуєш собі віку? — насварив сина Вітроногий Шакал і дав йому легенького потиличника. — Йому чотирнадцять, — пояснив пірат.

Маріс насилу стримала сміх.

— Але ж це правда, — озвався Квінт, ледь спохмурнівши. — Цього року мені виповниться

1 ... 3 4 5 ... 78
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Темнолесникове прокляття», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Темнолесникове прокляття"