Читати книгу - "Лабіринт біля моря"

Відразу ж в очі глядачеві впадає жвава балачка між третьою дамою справа (тією, котра має сітку на волоссі) та її сусідкою. Остання підкреслює сказане жестом правої руки, мало не торкаючись коліна співрозмовниці, а та натомість підносить руки вгору, наче вигукуючи: «Та що ти не кажеш!». Ота сцена жіночих звірянь, пліток і товариських скандалів як же далека від класичних творів мистецтва всіх часів; ця жвава жанровість і настрій рококо переносять нас у сучасну епоху».

Я приточив цю довгу цитату з Еванса дещо підступно. Адже вона походить із його публіцистики, а не з наукових праць. Відкривач Кноса був блискучим міністром пропаганди свого твору, мав метке перо, придалась і журналістська практика років молодості, а його численні популяризаторські статті, написані для «Times» та інших періодичних видань, здобували лави шанувальників нововідкритої цивілізації.

Еванс добре знав, що найбільше нефахівця зворушує твердження: «Але ж вони були такими, як ми, любили цирк, веселе товариство, а їхні жінки нагадують наших, так гарно портретованих Вайстлером». Отож Еванс приписував цим фрескам, на яких постаті не більші від мізинця, дуже вікторіанську атмосферу, і ця воля відкривання в далекій цивілізації рис, близьких власній епосі, штовхала його до надто авантюрних реконструкції та інтерпретацій.

Хлопчик, який збирає шафран — невеликий стінопис, відкритий у північно-західній частині Кноського палацу і відреставрований Ґільєроном за вказівками самого Еванса. Пізніше видатний знавець мінойського мистецтва, вже згадуваний Ніколаос Платон, відкрив, що тіло того збирача шафрану має доволі дивний кшталт, а поза тим намальоване блакитним кольором, якого ніколи не вживали для зображення людських постатей. Відтак були відкриті дрібні фрагменти, шматок хвоста, квітка медунки, і врешті блакитна, нелюдська голова. Отак Хлопчик, який збирає шафран перетворився на Мавпу в палацовому саду.

Юнак, котрий несе ритон є фрагментом реконструйованої процесійної фрески, відкритої в Кноському палаці одразу ж на початку розкопок.

«Рано-вранці, — нотує Еванс у щоденнику, — ми зняли черговий шар у коридорі ліворуч від мегарона й відкрили два великі фрагменти мікенської[4] фрески. На одному була зображена голова, на іншому — талія та частина жіночої постаті (пізніше ідентифікованої як чоловічої), яка несла в руках довгий мікенський ритон, тобто високий, конусоподібний посуд, уживаний під час поховальних церемоній. Постать у натуральну величину, намальована темночервоним кольором, подібно до постатей в етруських гробницях і Кефті[5] з єгипетського малярства. Профіль обличчя шляхетний; повні губи, нижня підкреслена вигнутою лінією. Очі карі, мигдалевий покрій повік. Плечі красиво модельовані […], без сумніву, одна з найдивовижніших людських постатей мікенського періоду, яку досі було відкрито».

Проте цей сугестивний опис не зміг розбудити мого ентузіазму. Фреска смертельно поранена; лущиться її колір загуслої крові. Так само як визнаний шедевром Князь серед лілій — зображений у натуральну величину, поміж стилізованими рослинами крокує чоловік, обрисований банальною лінією. Тут, мабуть, найбільше далася взнаки важка рука реставраторів, бо нечисленні й понищені фрагменти оригіналу поєднані в ціле непереконливими домислами Ґільєрона, котрий від себе докинув ще метеликів і квіти.

І коли вже я гадав, що нічого не зможе мене зворушити в мінойському малярстві, я наштовхнувся на саркофаг із Гаґії Тріади і зазнав осяяння. Це безумовний шедевр, поруч із яким усі критські фрески блякнуть і гаснуть. Я наблизився до нього з побожністю, обійшов його чотири боки, і тоді пролунав дзвінок — музей замикали. І знову мрія, щоб мене тут замкнули, і я провів ніч і ранок віч-на-віч із експонатами, без набридливих екскурсій, вивчив напам’ять усі їхні кольори й лінії так, щоб пізніше, коли вже я буду далеко звідси, можна було заплющити очі й прокрутити мов фільм спогад — образ, докладніший від усіх репродукцій.

Я назвав цей район районом м’яса й фруктів. Він лежить у центрі Іракліона, і життя завмирає тут, коли сонце стоїть високо над містом; зате він розквітає у сутінках і під час довгих вечірніх і нічних годин, коли з гір сходить холодне повітря. Запах крові, солодке дихання пекарень, терпка хмара зел. Плоди садів і плоди моря. Над усім цим галас і гомін турецького базару. Мис Азії.

Двоповерхові дерев’яні будиночки з дешевими ресторанчиками. Прості дерев’яні столи, виставлені — як і належить — на вулицю. Спершу кельнер, нічого не питаючи, ставить склянку холодної води, яка наповнює все тіло свіжістю джерела. Я замовляю на закуску тарілку маленьких, засмажених цілком рибок, овечого сиру, вбивчо гострої паприки й неодмінну анісову горілку — оузо. Потім найпростіша страва — грецька піца — мусака: баклажан, картопляне пюре і мелене м’ясо; весь цей пиріг із начинкою запікають на гарячій блясі. Хліб білий і солодкий, із зернятами насіння на випеченій скоринці. Біле вино з острова Самос, заправлене живицею, як за часів Гомера. А відтак величезне відпустове печиво. Грецька кухня — селянська і втілює мрію про рай, де має бути солодко й ситно.

Я всівся навпроти різниці. Атлетичний м’ясник дає дармовий спектакль під назвою «четвертування вола». Ніж майстерно ковзає вздовж вузлів