Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Сини Великої Ведмедиці 📚 - Українською

Читати книгу - "Сини Великої Ведмедиці"

594
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Сини Великої Ведмедиці" автора Лізелотта Вельскопф-Генріх. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 3 4 5 ... 159
Перейти на сторінку:
його ніби щось штовхнуло, і він закивав Гаррі, що сидів на лаві біля Адамса. Той, не поспішаючи, але разом з тим і не гаючись, підійшов до батька і кинув золоті монети на стіл. Не промовивши й слова, він повернувся і вийшов з блокгауза, тихо причинивши за собою важкі двері. За столом знову здійнявся гамір. Малий нечупара згріб долари, сховав у кишеню і заново перетасував карти. Старий Топ лаявся і пив, а потім витяг з-за пояса гаманець і поклав його в заставу, щоб мати право продовжувати гру.

Адамс був схвильований. Він утупився очима в гаманець. Чи приймуть гравці заставу, не перевіривши її? Е, ні, малий відкрив гаманець, зазирнув всередину, і Адамс добре бачив, як він поцупив звідти золоту крупинку й сховав у кишеню. Золоті крупинки! Гаманець золотих крупинок віддав Топ у заставу! Виходить, він таки знає, де родовище золота… Адамса аж жаром обсипало.

І коли хазяїн знову підсів до фермерового. сина, той був уже балакучіший і все розпитував його про обох індійців.

— Ти хочеш знати, звідки Топ родом? Я ж тобі казав, він з племені дакотів, — відповів хазяїн, цього разу вже й собі досить стримано.

— Та що ж я, маленький? — роздратовано промовив Адамс. — Дакотів я знаю. Але мене цікавить, до якого роду з семи вогнищ ради він належить, може, до оглали, як судити з тутешньої місцевості.

— Ти вгадав, мій юний друже. Оглала — дуже вже пасує ця назва до Топа, рід якого походить від «людей, що розтринькують своє майно».

— А ті належать до роду тетон — тобто Селище в прерії, серед них живе і Відпочиваючий Бізон.

— Головний підбурювач проти нас, білих, клятий жрець-чаклун. Авжеж, говорю тобі чисту правду. Ото, коли хочеш мати точні відомості від мене, то слухай: Топ, власне кажучи, зветься Маттотаупа — Чотири Ведмеді. Він колишній вождь Ведмежого братства, що загалом і було так назване за його ім'ям; Ведмеже братство належить до оглали, а оглала — до племені тетон-дакота, де й варить тепер своє чарівне зілля Відпочиваючий Бізон… Я боюсь, що він знову затіяв дуже небезпечну справу і, певно, скоро настане такий же кривавий рік, як шістдесят другий, коли я під час різанини у Міннесоті позбувся своїх чудових зубів.

— Все це воно, може, й так, але мене лише одне дивує: що Топ, який належить до племені ворожих білим тетонів, братається тут з нами!

— Мій любий, на що тільки не здатний Червоний Лис! Адже він і тебе заманив сюди, до Ніобрари, аж з верхньої Міссурі, за кілька сот кілометрів! Чи не так? То чого б йому не виманити й Топа з його племені? Він подався до великого мисливця і воїна Маттотаупи, звелів себе добре почастувати і сам не поскупився на барильце горілки.

Дакота швидко сп'янів, і що він тоді говорив, точно ніхто не знає, але Відпочиваючий Бізон і чаклун Ведмежого братства звинуватили його в тому, що він сп'яну виказав таємницю золотого родовища. Розповідають, він лютував, мов несамовитий, і присягався у своїй невинності, але це не допомогло. Маттотаупу вигнали з роду. Єдиний, хто повірив, що він не винуватий, був його син Гарка, якому тоді саме минуло дванадцять років і який наважився піти з своїм опальним батьком. Вже протягом десяти років Маттотаупа і Гарка, або Топ і Гаррі, як ми їх звемо, шукають нагоди помститися над родом за вигнання і образу. О, вони мстиві, ці червоношкірі, мстиві й жорстокі в своїй ненависті. Подейкують, що Гаррі в бою убив рідного брата.

— І що? Топ виказав таємницю чи ні? — поквапно спитав Адамс.

Бен криво усміхнувся.

— Мені здається, що ти хочеш з Червоним Лисом знайти золото в Чорних горах… Але одне я вам раджу — стережіться молодого! Глядіть, щоб він нічого не помітив. Червоний Лис затіяв страшенно небезпечну гру, це я тобі вже казав сьогодні. Я його теж не зовсім розумію. Або він уже довідався про родовище золота — тоді Топ йому більше не потрібний. Або він нічого не взнав. Ну, тоді, я думаю, він ні про що більше й не дізнається. Але кожний відає, що робить, і кожний має право рискувати власною шкурою. Я сказав своє «ху»! — Промовивши це слово, яким він хотів наслідувати індійців, Бен підвівся і знову пішов до картярів.

Адамс, глибоко замислений, теж устав і попрямував до дверей, бо вже не міг далі зносити ні тютюнового диму, ні горілчаного духу. Він вибіг на свіже повітря поглянути на свого коня, що мирно пасся в загороді, і пішов уздовж річки. Повертаючись назад, він раптом побачив Гаррі, або Гарку, як його звали по-індійському. Чорна нерухома тінь високого стрункого індійця застигла на тлі мерехтливого зоряного неба. Адамс пройшов повз нього і постеріг, що індієць теж рушив з місця і попрямував слідом за ним. Він ступав широко, м'якою, майже нечутною індійською ходою, що її ніколи не зміг би наслідувати білий у своєму важкому взутті. Індієць наздогнав Адамса, і, коли молодий син фермера саме відчиняв двері блокгауза, дакота підійшов до нього впритул і одночасно з ним зазирнув усередину.

Адамс здригнувся.

В блокгаузі, освітленому смолоскипами, панувала мертва тиша. Картярі стояли навколо столу, а всі інші юрмилися біля них. Центром напруженої уваги був старий п'яний індієць Маттотаупа. Він саме підвівся, і, нахилившись трохи вперед усією своєю величезною постаттю, схопив правою рукою гаманець, і під жадібними поглядами учасників гри витягнув два золотих самородки завбільшки з лісовий горіх, і поклав їх на стіл.

— Ось, — хрипко проказав він, — оцим Топ заплатить свій новий борг.

Низенький брудний чоловічок, що вже вкрав одну крупинку, схопив золото, наче хижак здобич, і пожадливо заховав до кишені.

— Граємо далі! — вигукнув він і підсунув до червоношкірого гральні карти.

— Ні, більше не будемо грати! — закричав раптом один з гурту. — Хлопці, браття, отепер ми попиячимо! У червоношкірого є золото, золото — розумієте, хлопці? Він має золото! Він знає, де воно! —

1 ... 3 4 5 ... 159
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сини Великої Ведмедиці», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Сини Великої Ведмедиці"