Читати книгу - "Соло бунтівного полковника. Вершина"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Так ось, — вів далі Бойченко, навіть не повернувши в бік Назарова голови, — коли нам стало відомо через своїх людей у цій організації, так би мовити, «з надання допомоги органам» про те, що вони намагаються закупити в Італії та в інших країнах спеціальну техніку для негласного контролю, ми й вирішили прибрати всю групу гебістів до своїх рук. Вони, звичайно, бундючилися, намагалися диктувати нам свої умови, але гроші зробили свою справу. Зараз ця група цілком під нашим контролем.
Як з’ясувалось уже пізніше з приватних розмов, мета створення їхньої організації — привести до влади свою людину, бажано б колишнього кадебешника. Ну, ми їм, звичайно ж, пообіцяли, що в разі перемоги на наступних президентських виборах нашої людини найсолідніші з них займуть впливові посади у виконавчій структурі влади або стануть депутатами Верховної Ради. Як і слід було чекати, генерали повелися на наші обіцянки. Єдине, що їх нині найбільше турбує, то це те, щоб ніхто не дізнався про наші спільні контакти. Для них ми хто? Олігархи, глитаї. Грошики брати у нас — це за щастя. А ось публічно спілкуватися — ні, ви що, це ж бандити, як можна?!
Ми, звичайно, дали їм чималі гроші на солідну апаратуру. Тепер уже наші технарі нею обснували весь Київ, усю Україну. Прослуховується і пишеться на цифру все і вся. Ми ведемо тотальне спостереження за всіма нашими суперниками й ворогами, у тому числі — за правоохоронними органами. Благо, всю систему есбеушну, та й міліцейську ці хлопці знають, як свої п’ять пальців. Нам потрапляє дуже цікава інформація, зокрема й про Президента.
Усе було б добре, якби не одне «але». Виявилося, що не всі есбеушники продаються. Є серед них пришелепкуваті, які досі вірять у справедливість, закон і службовий обов’язок.
— Юро, ти закінчений песиміст, — Клютов узяв з тарілки велику чорну маслину. — Продаються всі. Тільки в кожного своя ціна.
— Звичайно, тобі, Вікторе Романовичу, видніше. Але мені достеменно відомо, що один такий ненормальний у нинішньому СБУ є. І саме він нам добряче псує життя.
— Хто такий? — Клютов роздратовано зиркнув чомусь у бік Назарова, наче саме Микола Якович винен у тому, що на світі віднайшлася людина, яку не можна купити.
— Ми всі його добре знаємо, а ти, Вікторе Романовичу, з ним частенько спілкуєшся. І, думаю, найближчим часом нам усім із цим праведником доведеться мати справу.
4— Геннадію Миколайовичу, — здоровенний мужицюра під два метри поквапом підвівся зі стільця. — Сюди ж не можна, — ніяково промимрив.
Син Миколи Яковича Назарова — Геннадій — зайшов у кімнату, звідки прослуховуються й записуються всі розмови, що ведуться в кімнатах палацу олігарха. Він упевнено всівся на щойно звільненому стільці, обвів кімнату байдужим поглядом.
— Петре, спустись у двір, знайди там Кувалдіна й передай йому, щоб підготував мою улюблену ВМW. І скажи, що зі мною поїдуть два охоронці — у столиці маю серйозну справу.
Петро Крюк, один із найнадійніших і найбільш здібних охоронців Назарова, вийшов. Геннадій натиснув на клавіатурі комп’ютера кілька клавіш, і на моніторі з’явилася потрібна йому картинка. Геннадій крутнув регулятор звуку, й у кімнаті зазвучав голос Юрія Бойченка.
— Генерал-лейтенант Володимир Дмитрович Шершун, заступник голови Служби безпеки України і за сумісництвом — начальник департаменту. Шершун — куратор підрозділів, що борються з організованою злочинністю та корупцією у найвищих ешелонах влади. Це у них нині так називається.
Можливо, Шершун є одним із небагатьох дурників, які щиро вірять у те, що злочинність можна перемогти. Адже давно серед есбеушників, та й в інших державних структурах популярним вважається вислів «Корупцію перемогти неможливо. Її можна лише очолити». І дехто з керівного складу СБУ, МВС це й робить. їм, щоправда, здається, що це вони банкують. Насправді ми можемо купити будь-кого, хто стає на нашому шляху. Здається, в Україні ще ніколи не було таких сприятливих умов для нашого бізнесу.
Шершун же — виняток. Його принциповість просто дивує. Ми намагалися вмовляти, залякувати, купити. Не діє. Нам також відомо, що він підтримує дружні стосунки з таким самим ненормальним, як і сам, полковником Богданом Зорієм. Але той — дрібнота. Не думаю, що з ним виникнуть проблеми, якщо він залишиться без такого прикриття, як генерал Шершун.
— Що пропонуєш робити? — спокійно запитав Клютов.
— Та що з ним панькатися! — викрикнув Назаров. — Не таких обламували. Пошлемо слідом за Бражником до праотців — нехай там повоюють між собою: колишній хазяїн Донбасу і борець із оргзлочинністю. Бражник теж колись вірив у свою невразливість. І не може бути, щоб у цього есбеушного Ахіллеса не знайшлося вразливого місця.
— Не кип’ятися, Миколо Яковичу, не кип’ятися, — Клютов навіть не повернув голови до Назарова. — Юро, я запитав, що пропонуєш робити?
— Та вимальовується одна ідейка. Річ у тому, що в Шершуна є син, який навчається в академії СБУ. Подейкують, такий само праведник, як і батько. Але молодість є молодість. Як то кажуть, хто не був дурнем, той не був молодим. Можна спробувати вдарити по Шершуну з того боку, з якого він не очікує.
«Так он воно що турбує цих дядів! Точніше — хто турбує. Але, шановні дяді, щось мені не дуже подобається, як ви розмовляєте з моїм татком. Не поважаєте його, чи що?» — Геннадій дивився на монітор комп’ютера і вже не слухав, про що говорила трійця в кімнаті відпочинку. У нього визрів план. Свій план. Він, здається, знає, що треба робити, як допомогти батькові. І ці нахаби ще скажуть їм спасибі — і Миколі Яковичу Назарову, і його синові. Головне, що Геннадій затямив твердо: в досягненні мети — добратися до вершини влади
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Соло бунтівного полковника. Вершина», після закриття браузера.