Читати книгу - "Ася"

Я почав був підбадьорювати його, але він махнув рукою і, зібравши картони в оберемок, кинув їх на диван.

— Коли вистачить терпіння, з мене вийде що-небудь,— промовив він крізь зуби,— не вистачить, залишуся недоуком з дворян. Ходімо краще Асю шукати.

Ми пішли.

IV

Дорога до руїни звивалася по схилу вузької лісистої долини; на дні її біг струмок і шумливо стрибав через каміння, ніби поспішаючи зіллятися з великою рікою, що спокійно блищала за темною гранню стрімко розсічених гірських гребенів. Гагін звернув мою увагу на деякі щас-

ливо освітлені місця; в словах його відчувався коли не живописець, то вже напевне художник. Незабаром показалася руїна. На самій верховині голої скелі височіла чотирикутна башта, вся чорна, ще міцна, але неначе розрубана поздовжньою розколиною. Порослі мохом мури прилягали до башти; де-не-де тулився плющ; покривлені деревця звішувалися з сивих бійниць і обвалених склепінь. Кам'яниста стежка вела до уцілілих воріт. Ми вже підходили до них, коли раптом попереду нас майнула жіноча постать, швидко перебігла по купі уламків і примостилася на виступ муру, просто над проваллям.

— А це ж Ася! — скрикнув Гагін,— ото божевільна!

Ми увійшли у ворота й опинилися на невеликому дворику, до половини зарослому дикими яблунями й кропивою. На виступі сиділа справді Ася. Вона повернулася до нас обличчям і засміялась, але не рушила з місця. Гагін насварився на неї пальцем, а я голосно почав докоряти їй за необережність.

— Годі,— сказав мені пошепки Гагін,— не дратуйте її; ви її не знаєте: вона, чого доброго, ще на башту видряпається. А от ви краще подивуйтеся на кмітливість тутешніх жителів.

Я оглянувся. В куточку, примостившись у малесенькому дерев'яному балаганчику, стара жінка плела панчоху і скоса поглядала на нас крізь окуляри. Вона продавала туристам пиво, пряники й зельтерську воду. Ми розмістились на лавочці й почали пити з важких олов'яних кухлів досить холодне пиво. Ася все сиділа нерухомо, підігнувши під себе ноги і закутавши голову серпанковим шарфом; струнка постать її виразно й гарно малювалася проти ясного неба; але я з неприязним почуттям поглядав на неї. Ще напередодні спостеріг я в ній щось напружене, не зовсім природне... "Вона хоче здивувати нас,— думав я,— навіщо це? Що за дитяча витівка? Ніби вгадавши мої думки, вона раптом кинула на мене бистрий і гострий погляд, засміялася знов, двома стрибками зіскочила з муру і, підійшовши до старенької, попросила в неї склянку води.

— Ти думаєш, я хочу пити? — промовила вона, звернувшись до брата,— ні; тут є квіти на стінах, які неодмінно полити треба.

Гагін нічого не відповів їй, а вона, зі склянкою в руці, почала видиратися по руїнах, часом зупиняючись, нахиляючись і з кумедною величністю ронячи кілька крапель води, що яскраво блищали під сонцем. її рухи були дуже милі, але мене, як і перше, брала досада на неї, хоч я мимоволі милувався її легкістю й спритністю. На одному небезпечному місці вона навмисне скрикнула і потім зареготала... Мені стало ще досадніше.

— Та вона як коза лазить,— пробурмотіла собі під ніс старенька, покинувши на мить свою панчоху.

Нарешті Ася спорожнила всю свою склянку і, пустотливо похитуючись, вернулася до нас. Чудна усмішка злегка сіпала її брови, ніздрі й губи; напівзухвало, напіввесело мружилися темні очі.

"Ви вважаєте, що моя поведінка непристойна,— здавалося, говорило її обличчя,— байдуже: я знаю, ви мною милуєтеся".

— Майстерно, Асю, майстерно,— промовив Гагін стиха.

Вона раптом ніби засоромилася, опустила свої довгі вії й скромно сіла коло нас, як винна. Я тут уперше добре роздивився її обличчя, най-мінливіше обличчя, яке я будь-коли бачив. Через якусь мить воно вже все поблідло і набрало зосередженого, майже сумного виразу; навіть риси її мені здалися більшими, суворішими, простішими. Вона вся затихла. Ми обійшли кругом руїни (Ася йшла за нами слідом) і помилувалися краєвидами. Тим часом обідня година наближалася. Розплачуючись з старенькою, Гагін попросив ще кухоль пива і, обернувшись до мене, вигукнув з лукавою міною:

— За здоров'я дами вашого серця!

— А хіба у нього,— хіба у вас є така дама? — спитала раптом Ася.

— Та в кого ж її нема? — відказав Гагін. Ася задумалася на мить; її обличчя знов

змінилося, знов з'явилася на ньому задирлива, майже зухвала усмішка.

Вертаючись додому, вона ще більше реготала й пустувала. Вона зламала довгу гілку, поклала її собі на плече, як рушницю, зав'язала собі голову шарфом. Пам'ятаю, ми зустріли численну сім'ю білявих і надутих англійців: всі вони, немов по команді, з холодним подивом провели Асю своїми скляними очима, а вона, ніби їм на злість, голосно заспівала. Вернувшись додому, вона зараз же пішла до себе в кімнату і вийшла аж перед самим обідом, одягнена в кращу свою сукню, старанно зачесана, перетягнена і в рукавичках. За столом вона поводилася дуже поважно, майже манірно, ледве торкалася страви і пила воду з чарки. їй явно хотілося розіграти переді мною нову роль — пристойної і добре вихованої панночки. Гагін не заважав їй: видно було, що він звик потурати їй у всьому. Він тільки часом добродушно поглядав на мене і злегка здвигав плечем, ніби хотів сказати: "Вона