Читати книгу - "Клуб «Афродіта»"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Він не хотів більше залишатися на місці злочину жодної хвилини. Все, що треба було ще зробити, може зробити й Мюллер чи хтось із групи обробки слідів або навіть котрийсь із цих молодих нахаб.
Ні з ким не попрощавшись, Вуст важко рушив лісом до дороги. Коли він приїде додому, Марія, мабуть, ще не спатиме, і він, подумавши про це, відчув шалене бажання випити склянку чи дві пива. Може, вона засне, поки він сидітиме в пивному барі. Але якщо вона не засне, то справа набуде ще гіршого вигляду. Йому навіть пива перехотілось, і він сів у машину.
Тоні повернув ключа в замку запалювання, мотор уже запрацював, але він знову передумав і, поставивши машину на ручне гальмо й не вимикаючи мотора, вислизнув, мов індіанець на стежці війни, з машини. Потім підкрався до поліційних автомобілів і швидко повиймав із замків запалювання всі три ключі.
Після цього Тоні легкою котячою ходою повернувся до своєї машини, сів, кинув ключі на сидіння поруч і, відпустивши гальмо, рушив. Цього разу він поїхав автострадою.
Радість від вдалої витівки вихлюпнулась у Тоні гучним вигуком, і він, відбиваючи на кермі ритм, замугикав під ніс якусь пісеньку.
Вони ще довго згадуватимуть його. Тоні вирішив другого ж дня запакувати ключі в цупкий конверт і анонімно відіслати їх у поліційну префектуру. У нього не було бажання очорняти своїх молодих колег перед начальством. Одначе він хотів їх провчити і відчував, що це йому вдасться.
3
Сара, його мала донька, пустила по кухні механічну мавпу, яка чимдуж била в барабан. Марія накрила стіл до сніданку і поставила на плиту воду на каву. Електричну кавоварку вона не любила: мовляв, кава в ній втрачає аромат. Іноді Тоні здавалося, що це — просто відмовка, а насправді Марія варила каву на плиті тільки тому, що чайник своїм свистом неодмінно будив його. Але Тоні й без цього свисту прокидавсь і злякано схоплювався з ліжка. Усі ті ліниві рухи, що їх Марія вранці звичайно робила тихо, тепер вона намагалася робити якомога гучніше.
Вона бряжчала чашками, кидала на блюдця ложечки, навмисне гупала дверцятами холодильника, довше, ніж треба, протримала на плиті чайника, який шалено свистів, і нарешті ввімкнула посудомийну машину. Машина працювала дуже гучно, і нею звичайно користувалися тільки тоді, коли всі виходили з кухні або взагалі йшли з дому: Марія із Сарою — на дитячий майданчик, а Тоні — на службу.
Через машину розмовляти на кухні стало зовсім неможливо. Тоні не знав, що більше ненавидів уранці: чайника, посудомийну машину чи несправний кондиціонер на службі.
Він потер ще заплющені очі. Шлунок відразу ж нагадав про себе. На шум Тоні реагував дуже хворобливо. Для нього це був поганий ранок, і він боявся, що вслід за поганим ранком настане й поганий день.
Невиспаний, неголений, він сів за стіл, навіть не почистивши зуби. Обхопивши голову руками, Тоні не звертав уваги ні на дружину, ні на дочку. А Сара, пустивши мавпочку плигати по кухні, вже зупинилася коло батька, смикнула його за піжаму й крикнула:
— Тату, тату, візьми мене на коліна!
Він не реагував. З докором у погляді Марія стояла перед відчиненим холодильником, тримаючи в руці пакетик сиру. Можливо, вона розмірковувала, чи не пошпурити йому в голову цим пакетиком.
— Це все через твою постійну нічну роботу! Подивись, який у тебе вигляд! На тридцятидворічного ти не схожий. Я б дала тобі років сорок п'ять, не менше! Скоро діти на вулиці називатимуть тебе дідом і допомагатимуть тобі переходити через дорогу.
Тоні грюкнув кулаком по столу, аж чашка підскочила; шум, який він тепер зчинив сам, на нього вже не діяв. Своїм шумом Тоні хотів заглушити шум на кухні. Його голос пролунав різко:
— А що ж мені робити? Чого ти від мене хочеш? Чи, може, я повинен оголосити в «Гезетцесблаті», що ми у всіх шахраїв, убивць і ґвалтівників дітей повідбираємо ліцензії, якщо вони після десятої вечора ще чинитимуть злочини? Гадаєш, це зарадить?
Слова ці Марія вже чула. Проте часи, коли вона беззастережно зважала на Тоні й на його роботу, минули. А Тоні вже спокійніше, примирливим тоном провадив:
— Я заздрю тобі. Ти, мабуть, дивуватимешся, але я справді заздрю тобі. Зараз я піду на ту паскудну службу з паскудним кондиціонером і розслідуватиму випадок, який мене абсолютно не цікавить. У найближчі два дні мене, очевидно, раз у раз викликатимуть до шефа, поки я розберусь у цій справі. Скажу тобі, все це жахливо діє мені на нерви. Ну, а ти… ти зараз можеш узяти малу, піти з нею в парк, посидіти на лавочці, погомоніти з іншими молодими матусями, потім поїсти морозива, прогулятися по зоопарку абощо…
— Годі вдавати нещасного! — крикнула Марія. — Годі!
Сара побачила, що тато й мама сперечаються, і почала ревіти.
— Ось подивись, ти навіть дитину довів до сліз!
Тоні розумів, що це несправедливо, але йому хотілося допекти її до живого. Каву він пити не став, до недбало приготовленого сніданку теж не доторкнувся. Він пішов до ванної, трохи освіжився, поголивсь і вирушив на службу.
У машині Тоні довго думав про те, чому він не став учителем… Майже три місяці на рік відпустка, упорядкований робочий день, і майже щодня після обіду вільний час… Так принаймні він уявляв собі життя вчителя.
По дорозі він зупинився біля магазину канцелярського приладдя, купив цупкого конверта, тут-таки, в магазині, надписав адресу, поклав у конверт усі три автомобільні ключі й відіслав їх із головпоштамту. Ця маленька акція трохи піднесла йому настрій. Він здався сам собі пустотливим хлопчаком.
Все-таки ще молодий!
4
На службі Тоні з'явився досить пізно.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Клуб «Афродіта»», після закриття браузера.