Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Слід «Баракуди», Леонід Михайлович Тендюк 📚 - Українською

Читати книгу - "Слід «Баракуди», Леонід Михайлович Тендюк"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Слід «Баракуди»" автора Леонід Михайлович Тендюк. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 3 4 5 ... 72
Перейти на сторінку:
благанні рукою».

— То з чого почнемо? — запитав я, оглядаючи місце для стоянки.

— З житла, Васько, з житла, як усі справжні поселенці,— відповів, тепер уже бадьорим голосом — отямився, бач! — Альфред.

— Я готовий.

— І я теж.

— Ну, то стягуйте гілля, — Кім Михайлович кивнув головою в бік розлогого дерева, під яким збиралися зводити «світлицю».

Ставити курені й будувати гнізда нас не вчити — джунглі вишколили.

Ми заходилися носити гілля.

Барарата сидів під деревом похмурий, Лота теж знехотя тягала хмиз.

— Чого він такий невеселий? — запитав я, показуючи на Барарату. — Та й ти насуплена, мов хмара…

— Ох, Васка-Кваска, — зітхнувши, відповіла дівчина. — Фаді кіборінтані некарош — раці.

Вона щось говорила про померлих — маті, і в її прекрасних чорних очах стояв страх.

— Що з тобою, Лото? Скажи мені! — доторкнувшись до її плеча, запитав я.

— Місасак-аліна воні волана, фоті фоці маті бонго,[2] — тремтячи й показуючи на пагорб, стривожено відповіла красуня.

На цьому острові ми давно. Щоденне спілкування з тубільцями дало свої наслідки — ми потроху вивчили їхню мову. Вони нас розуміли теж.

Почувши Лотину сповідь про мерців та їхні тіні, що мають з'явитися опівночі, мені й самому стало моторошно.

А Заєць, мабуть, цього тільки й ждав.

— Ти зблід, да Гама, — ущипливо кинув він. — Тебе лякає наступна зустріч із душами померлих. Що, вгадав?

Замість того щоб відверто зізнатися або просто змовчати, я почав чомусь, мов в'юн, викручуватися, доводити й запевняти Альфреда, що все те — неправда.

— Звичайно, ти — надлюдина, — вислухавши мене, лукаво зауважив він.

Я зрозумів: геолог жодному моєму слову не повірив.

«Ну й нехай не вірить!» — вирішив про себе.

Узявши Лоту за руку, відійшов із нею вбік.

— Пробач нам, — якомога переконливіше сказав дівчині.— І переклади мої слова Барараті — нехай він не думає, що ми прийшли, аби осквернити тутешнє святилище. Це не так. У нас, Лото, іншого вибору немає! Або ми піднімемо з води один із човнів і втечемо на ньому з острова, або пас знову чекає полон, знущання й наруга американських вояків.

— О Васка-Кваска, соа-сенга вахіні мпіве,[3] — розчулено відповіла тубілка.

І в неї на очах забриніли сльози.

— Лота розуміє — треба лакана[4] пливти далеко-далеко…

Вона підійшла до Барарати, довго йому щось доводила, і він нарешті підвівся й разом із нами почав носити гілля.

Таким чином, нашому надзвичайному й повноважному послу — ambassadeur extraordinaire et plenipotentiaire, як по-французьки називала себе Лота, — пощастило налагодити взаєморозуміння із земляком.

Ми гуртом заходилися зводити лісову хижку.

Працювали дружно. Сонце ще стояло на небокрузі, а дім уже був готовий.

Як і тоді, в джунглях, коли ми втекли з океанської скелі й нас уночі під кущами налякали змії, нове житло розмістили не на землі, а серед нижнього ярусу віття — на тому розлогому дереві, що росло узбіч галяви.

Хто з вас читав книжку Миклухи-Маклая «Мандрівка на Нову Гвінею», мабуть, пригадує малюнок гостроверхої хатинки на палях під високим деревом.

Так-от. Та хижка легендарного мандрівника в порівнянні з нашою халупою — палац, дарма що будувала її одна людина.

Наше ж житло нагадувало собачу будку або курник. І ось чому. Геолог попросив Кіма Михайловича, щоб той дозволив звести «дім» на його, Зайцеве, вподобання.

— Це буде витвір зодчества, — заявив він, — у стилі найкращих зразків барокко й рококо.

Що то за витвір, ми зрозуміли пізніше, коли будівництво завершилося.

Дах хижки вийшов нерівний і кострубатий, стіни — навкіс, а двері такі вузькі, що крізь них навіть нам, схудлим і кістлявим, важко було проникнути всередину.

Коли я все ж потрапив у «світлицю», мені здалося: у ній повно наїжачених дикобразів — так густо стирчали довкруг шпичаки. Вони заважали, дряпаючи руки, ноги — все тіло.

— А бодай тобі! — гримнув я, схопившись за очі, по яких ударило настовбурчене гілля.

— Не лайся, да Гама, — почувся спокійний голос Зайця. — Барокко, як ти, напевне, знаєш, дослівно з італійської: дивовижний, химерний. Стилю цьому властива контрастність, прагнення до пишноти й злиття реального з ілюзорним. Та й рококо тяжіє до міфології й фантазування.

— Досить з мене твоїх вигадок! — утираючи сльози, мовив я.

Кім Михайлович, Барарата й Лота стояли на галяві, дивуючись, чого я обурююся й нападаю на Зайця. Але коли залізли в хижку, все зрозуміли самі.

— Т-а-ак… — тільки й сказав Кім Михайлович. — Споруда твоя, Альфреде, — додав він, — справді розкішна, як церква Сан-Карло алле Куатро Фонтане в Римі, яку зводив яскравий представник барокко Барроміні.

Ми назвали неперевершений архітектурний витвір нашого геолога «Курятником імені Зайця в стилі барокко й рококо».

В екваторіальній смузі Індійського океану, де знаходиться острів Носі Мазава, шторми й циклони — оркани, як їх тут звуть, — бувають рідко. А все ж трапляються, й мусонні вітри приносять зливи.

У цьому ми переконалися на власному досвіді.

Дощі почалися на другий день після нашого новосілля. Зайцеве дітище — курятник — від них не врятувало, і ми промокли до нитки.

Я звечора, хоч і натомився, довго не міг заснути.

На тлі зоряного неба примарно вимальовувались дерева — їх було видно в щілини невдало вивершеного даху… І стирчали «свічки» — мумії тубільних небіжчиків.

Надійшла ніч

1 ... 3 4 5 ... 72
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Слід «Баракуди», Леонід Михайлович Тендюк», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Слід «Баракуди», Леонід Михайлович Тендюк"