Читати книгу - "1984"

2 463
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "1984" автора Джордж Орвелл. Жанр книги: 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «1984» була написана автором - Джордж Орвелл, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Фантастика".
Поділитися книгою "1984" в соціальних мережах: 


Джордж Орвелл
/George Orwell/
Джорд Орвелл (1903-1950) — англійський письменник і публіцист, який став всесвітньовідомим завдяки алегоричній повісті «Колгосп тварин», а надто — антиутопічному роману «1984», в якому він змалював тоталітарне суспільство майбутнього, де цілком ігноруються базові гуманістичні принципи, а влада здійснюється за допомогою безкінечної війни, терору, залякування й інформаційного одурманення населення. Зображені у «1984» події і низка впізнаваних символів дуже нагадують відповідні події в історії Радянського Союзу, з його авторитарною однопартійною диктатурою, культом особи, концетраційними таборами і широко розгорнутим терором проти власного народу. Недаремно роман «1984», який за версією часопису Newsweek посідає друге місце у рейтингу найкращих книжок усіх часів і народів, а також стабільно потрапляє на перші місця у всіх літературних рейтингах найважливіших та найвпливовіших літературних творів людства, у Радянському Союзі був виданий лише 1989 року, коли цьому самому Союзові залишалося існувати менше двох років. Також свого часу цей роман «удостоювався честі» потрапити під заборону навіть у Сполучених Штатах Америки, оскільки тодішні владні кола визнали його небезпечним для правлячої системи найдемократичнішої країни світу.

«1984» — один з найголовніших і вже точно найважливіший роман минулого сторіччя. Важко пригадати якийсь інший літературний твір, який би без зайвої манірності, настільки ж чітко, правдиво і жорстко поставив перед загалом таку ж важливу проблематику. А саме: що таке влада? Яка її природа? Куди прямує сучасне суспільство? Що таке справжня смерть, і яка саме смерть є справжньою — фізична смерть індивіда, а чи смерть його внутрішнього єства, при збереженні фізичного тіла? Що таке свобода, і як вона співвідноситься з владою? Чи можливий бодай найменший прояв свободи, нехай навіть у вигляді можливості мати свої власні глибоко приховані, вільні від примусу думки, в умовах абсолютної тоталітарної влади?

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 95
Перейти на сторінку:

Джордж Орвелл

1984

Частина перша

Розділ 1

Був холодний і ясний квітневий день, і годинник вибив тринадцяту годину. Вінстон Сміт[1], притиснувши підборіддя до грудей, щоб заховати обличчя від різкого вітру, хутко прослизнув у скляні двері багатоквартирного будинку «Перемога»[2], але все ж хмарка піщаної пилюги встигла залетіти слідом за ним.

У холі смерділо вареною капустою і старими постілками. На стіні висів кольоровий плакат, явно завеликий для цього приміщення. На ньому було зображене лише величезне обличчя, понад метр завширшки — обличчя чоловіка приблизно сорока п’яти років з густими чорними вусами і грубими, проте симпатичними рисами. Вінстон попрямував до сходів. Годі було й намагатися піднятися ліфтом. Навіть у найкращі часи він нечасто працював, а зараз електричний струм удень відключали. Його берегли для Тижня Ненависті. Щоб дістатися квартири, треба було подолати сім маршів сходів, і Вінстон, який мав тридцять дев’ять років, та ще й варикозну виразку над своєю правою щиколоткою, підіймався повільно, зупиняючись кілька разів для перепочинку. На кожному сходовому майданчику навпроти ліфтової шахти на нього зі стіни дивилося величезне обличчя. Воно було намальоване таким чином, що, незалежно від того, де ви стоїте, його очі увесь час стежили за вами. СТАРШИЙ БРАТ ПИЛЬНУЄ ЗА ТОБОЮ — значилося під малюнком.

У квартирі солодкоголосо зачитувалися цифри, що якось стосувалися виробництва чавуну. Голос лунав із видовженої металевої пластини, схожої на закіптюжене дзеркало, яка утворювала частину поверхні стіни праворуч. Вінстон повернув вимикач, і голос притих, хоча слова й далі звучали досить виразно. Пристрій (він називався телеекраном) можна було приглушити, але не можна було зовсім вимкнути. Вінстон підійшов до вікна — синій комбінезон, який був одностроєм Партії, лише підкреслював скромні розміри його фігури. У нього було дуже світле волосся та від природи рум’яне обличчя із загрублою шкірою — від поганого мила, тупих лез і зимового холоду, який лише нещодавно минувся.

Щоправда, навіть крізь зачинене вікно зовнішній світ видавався холодним. Унизу на вулиці пориви вітру крутили невеликі смерчі з пилу та клаптів паперу[3], і попри сонячну погоду й чисте синє небо, усе навколо, окрім розвішаних скрізь плакатів, видавалося сірим та безбарвним. З кожного помітного місця вулиці на людей дивилося позначене чорними вусами обличчя. Один із плакатів висів на будинку, що якраз був навпроти. СТАРШИЙ БРАТ ПИЛЬНУЄ ЗА ТОБОЮ — проголошував плакат, і справді, чорні очі з портрета пронизливо вдивлялися в очі Вінстона. Інший плакат, розміщений на рівні першого поверху, лопотів на вітрі відірваним краєм, то затуляючи, то відкриваючи слово АНГСОЦ. Удалині між дахами, неначе трупна муха, завис гелікоптер, а потім ковзнув убік і пощез. То був поліцейський патруль, який зазирав людям у вікна. Проте поліцейські патрулі нікого не лякали. По-справжньому боялися лише Поліції Думок.

За спиною у Вінстона й досі бубнів голос із телеекрана про виробництво чавуну й перевиконання Дев’ятої Трирічки. Телеекран передавав звуки і водночас їх приймав. Кожне слово, яке Вінстон вимовляв гучніше за тихе шепотіння, ним вловлювалося. До того ж, поки він залишався в полі зору екрана, його могли не лише чути, а й бачити. Звичайно, він не знав, чи спостерігають за ним саме цієї миті. Наскільки часто або за якою системою Поліція Думок підключалася до тієї чи тієї індивідуальної мережі, залишалося лише гадати. Також не виключено, що вони постійно стежать за всіма. Та хай там як, але вони будь-якої миті могли підключитися до мережі. Доводилося жити, — жили за звичкою, яка перетворилася на інстинкт, — будучи переконаним, що підслуховується кожне промовлене слово і простежується кожен ваш рух, якщо навколо не цілковита темрява.

Вінстон намагався триматися спиною до телеекрана. Так було безпечніше, хоча йому було відомо, що навіть спина могла викрити. За кілометр звідси над похмурим краєвидом вивищувалася масивна біла будівля Міністерства Правди, місце його роботи. Ось який він, Лондон, подумав він із виразним почуттям огиди, головне місто Першої Злітної Смуги, третьої за кількістю населення провінції держави Океанія. Він спробував викликати у собі якісь дитячі спогади, що підказали б йому, чи завжди Лондон був таким, як зараз. Чи завжди існував цей ландшафт напівзруйнованих будинків дев’ятнадцятого сторіччя, підпертих дерев’яними балками, із затуленими картоном вікнами, погнутою бляхою дахів та напівобваленими мурами навколо їхніх садків? А ще місця падіння бомб, над якими у повітрі висить пилюка від розтовченого тиньку, а по купах уламків повзуть догори виткі рослини; і великі прогалини від бомбардування, на яких виникли схожі на курники брудні нетрі дерев’яних халуп. Але його зусилля виявилися марними — йому ніяк не вдавалося нічого пригадати. Від спогадів про дитинство нічого не залишилося, окрім хіба що фрагментарних яскраво освітлених сцен, позбавлених тла і переважно малозрозумілих.

Міністерство Правди[4] — Мініправд Новомовою[5] — разюче відрізнялося від будь-чого іншого у полі зору. Величезна пірамідальна споруда з блискучого білого бетону, що стриміла — тераса за терасою — на триста метрів у височінь. Звідти, де стояв Вінстон, можна було прочитати три гасла Партії, викладені на її фасаді елегантними літерами:

ВІЙНА — ЦЕ МИР

СВОБОДА — ЦЕ РАБСТВО

НЕУЦТВО — ЦЕ СИЛА

Розповідали, що Міністерство Правди має три тисячі кабінетів на поверхні і відповідну систему приміщень під землею. У Лондоні були лише три подібні споруди. Вони так пригнічували навколишню архітектуру, що з даху будинку «Перемога» їх можна було побачити одночасно. У них розташувалися всі чотири міністерства, з яких складався апарат уряду. Міністерство Правди керувало новинами, розвагами, освітою та мистецтвами. Міністерство Миру опікувалося війною. Міністерство Любові — законом і порядком. Міністерство Достатку — економікою. У Новомові вони називалися Мініправд, Мінімир, Мінілюб і Мінідос.

Мінілюб жахало своїм виглядом. Воно було зовсім позбавлене вікон. Вінстон ніколи не був у будівлі Міністерства Любові, навіть не підходив до нього ближче, ніж на півкілометра. Потрапити туди можна було лише в офіційних справах, проникнувши крізь лабіринт загорож із колючого дроту, залізних дверей і прихованих кулеметних гнізд. Навіть дотичні до його зовнішніх бар’єрів вулиці кишіли озброєними важкими кийками охоронцями у чорних одностроях з горилоподібними обличчями.

Вінстон рвучко обернувся, напустивши на обличчя вираз спокійного оптимізму, — саме з таким виразом обличчя рекомендувалося перебувати перед телеекраном. Він перетнув кімнату і опинився на маленькій кухні. Пішовши з Міністерства о цій порі дня, він пожертвував

1 2 ... 95
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «1984», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "1984"