Читати книгу - "Вірші, Олена Пчілка"

Так артисти в три особи,

Заспівали хоч куди!

Та кому не до сподоби -

То собі із хати йди!

Сусіди близькії

Не завжди бувають «вороги тяжкії»,

Мир, згода частенько між ними бувають,-

Сусідоньки любо собі розмовляють.

Та краще, як пужка,

Не буде у ручках маленьких,-

Бо може зостатися смужка

На плечках сусідських біленьких!

Майстер грає, виграває,

Вірний цуцик вислухає.

Не потрібні майстру ноти,

Грає й так він для охоти!

Слухай, цуцику, втішайся,

Тільки сам не озивайся!

Не потрібно твого гласу -

Дожидайся свого часу.

Майстер грає, виграває,

Вірний цуцик вислухає!

Вміє котик наш співати,

Вміє казочку казати.

Та тепер наставив уха,

Дудочку пильненько слуха.

Добре хлопчик виграває,

Котик казку забуває;

Мишка десь в кутку шкребеться,

Він сидить, не ворухнеться!

Хай там мишка хоч і скаче -

Він не чує і не баче!

Погляньте на двох їх:

Он з донею мати.

Чи можна ж маленьку

Ще більше кохати?!

Впадає матуся.

Дівчатко милує,-

І рученьки й ніжки

Маленькі цілує!

Біля струмочка, біля калини

Дудку Іванко зробив з вербини;

Гра-виграває в дудку Іванко,

Голос по гаю іде щоранку...

Діти бігають, стрибають,

Далі - весело гукають:

- Ах, метелик!.. подивіться!..

Ось він, ось він метушиться!

Та який же гарний, гожий!

Наче квітка, прехороший!

Єсть у мене люба лялька,

Хорошая дуже!

Може, в кого є ще краща,

Та мені байдуже!

Граюсь лялькою гарненько,

Гарно убираю;

Пограюся та і знову

Її заховаю.

А як дуже забажає

Братичок маленький,

Даю йому погратися -

Стане веселенький!

Таке втішне! Ось на ніжку

Мені примостило;

І всі троє ми радієм,

Всім так любо-мило!

Прийдуть, мама, попитають:

«Добре доглядала?»

Скажу: «Як же ж, навіть ляльку

Гратися давала!»

- Ой ти, буцоле недобрий!

Нащо ж нас ти покидав?

Чи щось кращеє, ніж тута,

На чужині там стрівав?

Ми ж і колесо поклали

На стодолі для тебе,

Щоб ти склав гніздо вигідне

Для діток і для себе!

Ти ж і склав; було так гарно

Подивитись, як ти там

Так високо на стодолі

Клекотів щось діточкам.

Потім знявсь і десь полинув…

Ну, скажи ж ти нам тепер,

Як велось там на чужині?

- Ох, я мало там не вмер!

Ні притулку, ні привіту,

Все чуже... Та що й казать!..

- А! Либонь же й на чужині

Не завадить побувать.

- Що, небоже, прикрутило?

В ліжку вже паничик?

Кепська справа!.. Дай лиш лапку,

Побачу, як живчик.

Так і є... температура

Підхопилась добре...

А все теє полювання

Дуже вже хоробре:

Ситі миші, пташенята,

Що душа бажала!

А найгірше - та ковбаска

Та вишкварки з сала.

Ну, тепер лежи, небоже!

Одпокутуй трішки.

Про м’ясце уже й не думай,

Ситості - ні кришки!

- А сметанки мені можна

Трішечки зажити?..

- Боронь боже! Лиш пісненький

Кулешик варити!

Лежить котик засмучений,

То кавкне, то ахне;

Мама варить десь кулешик -

Йому ж мишка пахне...

Бігла Галя по водичку

Через перелаз

Та новесеньку спідничку

Порвала в той час!

Зустріва її Орися:

- Ой, яка біда!

Бач - зі мною не сварися!

Де ж твоя вода?

Дома битиме ще мати!

Втіха хоч куди!

Ба, вже й сльози розпустила!..

- Годі, схаменись! -

Мовить Галя.- Сестро мила,

Подруго, дивись,

Як я плачу та журюся!

Годі, не глузуй!

Я з тобою помирюся,

А ти помандруй

У село, моїй бабусі

Все ти розкажи.

Все... Що матері боюся,

Все! Біжи ж, біжи!

В нас бабуся, бач, заможна,

Дасть шагів 1 із п’ять,

А мені самій не можна.

Отже, я стоять

Тут, Орисю мила, буду.

Ти ж мене прости!

Вік того я не забуду!

Часом заплести

Або що потрібно буде - я допоможу.

Поміж себе й старі люди

Сваряться...- Біжу! -

Одказала їй Орися.

І як вітерець

Полетіла.- Не журися!..-

А який кінець

Був - то можна догадаться:

Буде гоже все

У тих діток, що бояться

Сварки, бо несе

Тая сварка всяке лихо!..

Треба так робить,

Щоб без сварки любо й тихо

Діткам в світі жить!

(Дідове оповідання)

У садочку під хатою пасічник Микита

Сидить собі на сонечку та латає свиту.

А онуки, як квіточки, як божії бджоли,

Так і вкрили старенького дідуся. Ніколи

Він не гримав на дітвору, а любо та тихо

Розказував старовину