Читати книгу - "Вітрогон, Нечуй-Левицький"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- Та там же чорти сидять вночі під мостом, не при хаті згадуючи, - обізвалась наймичка.
- Там же гадюки та жаби! І як оце вони тебе не покусали? - сказала мама, бідкаючись.
Чортів тоді ще я не боявсь, хоч і чув за їх: я тоді думав, що чорти - то щось таке, як чорні жуки з рогами, що душать курчат за шийку. Я сам не раз одламував роги тим жукам, то вони мені були не страшні; але як сказала мама за гадюк, то я аж зблід з переляку. Посадили мене за стіл, дали снідання, а мені все увижається, що під столом лазять гадюки та вже й плазують по моїх ногах.
Пополаяв мене батько за сніданням, попосміявсь з мене та й заборонив мені купаться в річці з пастушками й гулять на вигоні. Мені було дуже ніяково. Я почував, що вчинив якусь провину, наробив клопоту мамі й татові. Після снідання я вискочив надвір, сів на ґанку, а мені все якось погано було на душі. Але налинули до ґанку голуби дзьобать просо. Я побіг в стайню, заглянув у кошіль, дивлюсь - голуби знеслись. Я став такий радий, що зараз забув і про місток, і про собак, і про гадюк, як усяке лихо забувається на світі.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вітрогон, Нечуй-Левицький», після закриття браузера.