Читати книгу - "Білчине колесо, Шеклі Роберт"

Але це вже останній урожай.

Ще один день пішов на повторне знищення. Галявина була випалена майже дотла. Надвечір Галактична експрес-служба доставила нову партію кішок. Помістивши їх у клітки, друзі вирішили почекати, поки пацюки знову набудуть звичайного вигляду.

Вранці наступного дня на випаленому ґрунті біля Берні-Спірит з'явилися нові сходи.

Компаньйони влаштували термінову нараду.

— Це ідіотська витівка, — заявив Грегор.

— Але це наш єдиний вихід, — наполягав Арнолд.

Грегор уперто мотав головою.

— Тоді що нам робити? — насідав Арнолд.

— Маєш якісь інші ідеї? —Ні.

— До закінчення терміну контракту залишився тиждень. Ми, ймовірно, і так втратимо частину прибутків. Але якщо не завершимо роботу, нас просто викинуть з цього бізнесу.

Арнолд поставив на стіл миску з невидимими рослинами.

— Ми повинні дізнатися, куди зникають кішки, після передозування.

Грегор підвівся й почав крокувати по кімнаті.

— Вони можуть опинитися всередині якої-небудь зірки.

— Це ризик, з яким доведеться змиритися, — суворо промовив Арнолд.

— Гаразд, — зітхнув Грегор. — Починай! —Що?

— Я сказав — починай. —Я?

— А хто ж іще? Я не їстиму цю погань. Це була твоя ідея.

— Але я не можу! — Арнолд навіть спітнів з переляку. — У цій фірмі я відповідаю за дослідження. Я маю залишитися тут, збирати й аналізувати дані. До того ж у мене алергія на зелень.

— Цього разу збирати й аналізувати буду я.

— Але ж ти не знаєш як! Мені треба ще попрацювати з кількома новими барвниками. У моїх записах можу розібратися лише я. У ретортах готуються кілька нових розчинів. До того ж я розпочав велику серію дослідів із запиленням...

— Ти краєш моє серце, — втомлено промовив Грегор. — Гаразд, я це зроблю, але востаннє, справді востаннє.

— Обіцяю, старий. — Арнолд швидко витяг з миски пригорщу невидимого листя. — Ось, їж. Чудово, візьми ще. Яка вона на смак?

— Схожа на капусту, — пробурмотів, жуючи Грегор.

— в одному я впевнений, — промовив Арнолд. —У такому організмі, як твій, ефект не може бути тривалим. Організм позбудеться цієї речовини за кілька годин. Ти майже одразу знову станеш собою.

Раптом Грегор став невидимим, видимим залишився лише його одяг.

— Як самопочуття? — запитав Арнолд.

— Як звичайно, без змін.

— З'їж іще.

Грегор прожував ще пару пригорщів листя, і одразу зник. Одяг і все інше теж зникло.

— Грегоре! — злякано покликав Арнолд. — Ти тут? Відповіді не було.

— Він зник, — промовив Арнолд вголос. — А я навіть не побажав йому щасливої дороги.

Арнолд повернувся до своїх розчинів, які кипіли у ретортах, і трохи зменшив під ними вогонь.

Попрацювавши хвилин п'ятнадцять, він раптом усе кинув і обвів поглядом порожню кімнату.

— Йому не потрібні мої побажання, — сказав він уголос. — Йому ніщо не загрожує.

Потім він приготував собі вечерю. Підносячи вилку до рота, раптом зупинився.

— А все ж шкода, що я з ним не попрощався, — пробурмотів він сумно.

Арнолд рішуче прогнав усі похмурі думки й повернувся до своїх дослідів.

Він працював цілу ніч, а на світанку, смертельно втомлений, впав на ліжко й одразу заснув. Прокинувшись після полудня й нашвидкоруч поснідавши, він знову взявся до роботи.

Від моменту зникнення Грегора минула доба.

Надвечір зателефонував сиерієць, і Арнолд запевнив його, що пацюки практично під контролем і остаточна перемога — лише справа часу.

Після цього він заново перечитав усі посібники зі знищення гризунів, перевірив обладнання, замінив подекуди кабелі в морганізаторі, обміркував одну ідею стосовно нового виду пастки для пацюків, випалив свіжі сходи невидимих рослин і знову ліг спати.

Коли він прокинувся, то усвідомив, що з моменту зникнення Грегора минуло сімдесят дві години. Може статися, що він уже ніколи не повернеться.

— Грегор поклав життя за науку, — заспокоював себе Арнолд. — Я поставлю йому пам'ятник.

Це видалося йому надто мізерною даниною пам'яті друга. Треба було самому з'їсти цю "капусту". Грегор завжди губився у незвичних ситуаціях. Так, він хоробрий, цього ніхто не заперечує, але пристосовуватися не вміє.

Зрештою, ніякі адаптаційні здібності не допоможуть, якщо опинитися всередині зірки, або в космічному вакуумі, або...

Позаду себе він почув якийсь шум і швидко обернувся.

— Грегоре!

Але це був не Грегор.

Істота, яка стояла перед Арнолдом, була не більш як метр на зріст, мала багато рук і ніг. Від товстого шару бруду її шкіра здавалася рожево-сірою. За спиною у неї висіла досить важка торба. Весь одяг незнайомця складався з гострокінечного капелюха, вдягненого на гострокінечну голову.

— Сподіваюсь, ти не Грегор? — обережно поцікавився Арнолд, надто вражений, щоб мислити логічно.

— Звісно, ні, — відповіла істота. — Я Гем.

— О... А ви часом не зустрічали мого партнера? Його звати Річард Грегор. Він на голову вищий від мене, худорлявий і...

— Певна, річ, я його зустрічав, — підтвердив Гем. — А хіба він не тут?

— Ні.

— Дивно. Сподіваюсь, з ним нічого не трапилось. —Гість сів і почав чухатись під трьома пахвами одразу.

Відчуваючи легку нудоту, Арнолд запитав:

— Ви звідки?

— З планети Оол, звісно, — відповів Гем. — Там ми сіємо наш скомп. А сходить він тут.

— Зачекайте хвилину. — Арнолд важко опустився на стілець. — Прошу вас, почніть спочатку.

— Це дуже просто. Споконвіку ми, ооляни, вирощуємо скомп.

На ранніх стадіях дозрівання ця рослина на кілька тижнів зникає. Згодом, уже в зрілому стані, вона знову з'являється на полях нашої планети. Ми збираємо його і вживаємо в їжу.

— Ви надто поспішаєте, я не все зрозумів. Де, ви кажете, знаходиться ваша планета?

— Грегор каже, що Оол розташована у паралельному всесвіті. Я нічого в цьому не тямлю. Ваш Грегор з'явився на моєму полі місяців два тому й навчив мене англійської. А згодом...

— Два місяці тому? — розгублено повторив Арнолд і замислився. — Мабуть, інша система відліку часу. Гаразд, розповідайте далі.

— У вас немає чогось попоїсти? — раптом запитав Гем. — Я не їв три дні. Не міг, самі розумієте. — Арнолд мовчки простягнув йому скибу хліба і підсунув банку з джемом.

— Коли відкрили нову Північну Територію, — вів далі Гем, — я першим вирішив ризикнути. Зібрав усю свою живність, придбав трьох жінок класу "Б" і рушив у дорогу. Прибувши на місце, я...

— Зупиніться! — благаючим тоном промовив Арнолд. — Як усе це стосується нашої справи?

— Я розповідаю, що трапилось. Не переривайте.

Почухуючи однією рукою ліве плече, а двома іншими запихаючи в рот хліб із джемом, Гем продовжив:

— Я прибув на Нову Територію і посіяв скомп. Посіви зійшли, рослини зацвіли й зникли, як завжди. Але коли скомп знову з'явився на полі, врожай виявився згризеним якимись шкідниками. Ми, фермери? звикли до труднощів, тож я посіяв скомп ще раз. Наступний урожай знову виявився ніяким. Це мене розлютило. Але я вирішив сіяти далі. Ми, піонери, народ завзятий, ви це знаєте. Я вже був готовий відступитися, й повернутися до цивілізації, як раптом з'явився ваш партнер...

— Чекайте. Наскільки я зрозумів, сказав Арнолд, — ви з паралельного світу. Цей скомп, який ви вирощуєте, розвивається до повної зрілості у двох паралельних світах.

— Авжеж. Принаймні так пояснив ваш Грегор.

— Дивний спосіб вирощувати продукти харчування.

— А нам подобається, — ображено сказав прибулець. Тепер він одночасно чухав себе під усіма чотирма колінами. — Грегор каже, що наші рослини зазвичай проникають у якесь незаселене місце вашого всесвіту. Але цього разу, коли я висадив скомп на новій території, він зійшов тут.

— Ага! — вигукнув Арнолд.

— Що означає "ага"? Грегор не казав, що є таке слово. Принаймні він допоміг мені. Він сказав, що необов'язково кидати мої землі. Треба лише засіяти скомп на інших ділянках. Грегор запевнив, що між паралельними світами немає однозначної відповідності. Хоча я нічого в цьому не тямлю. Те, що я приніс, — це плата за іншу послугу. Гем поставив свою торбу на підлогу, при цьому вона голосно брязнула.

Арнолд розв'язав її й заглянув усередину. Там були жовті зливки, схожі на золото.

У цей час задзвонив телефон. Арнолд схопив трубку.

-Алло, — почув він голос Грегора. Гем ще в тебе?

— Так...

— Він тобі все пояснив? Про паралельні світи, про те, як вирощують скомп?

— Я, здається, зрозумів, але... — промовив Арнолд.

— Тепер слухай, — перервав його Грегор. — Перед тим, як ми знищили сходи скомпа на нашій галявині, Гем устиг посіяти його знову. Оскільки в його світі час плине повільніше, ніж у нас, на Сиері сходи з'явилися протягом однієї ночі. Але цього більше не буде. Гем сіятиме скомп на інших полях. Якщо ти знищиш сходи, вони більше не з'являться. Зачекай тиждень, а тоді випускай кішок і вмикай морганізатор.

Арнолд міцно заплющив очі. Грегор мав два місяці, щоб усе продумати й перевірити. У нього часу не було. Все трапилося надто швидко.

— А що робити з Гемом? — запитав він Грегора.

— Він поїсть свого скомпа й повернеться додому. Нам довелося добряче поголодувати, щоб потрапити в наш світ.

— Гаразд, — сказав Арнолд. — Я гадаю... Чекай-но, а звідки ти дзвониш?

Грегор хихикнув.

— Ти ж знаєш, між паралельними світами немає однозначної відповідності. Коли дія скомпа припинияася, я був на краю поля. І опинився на планеті Тул.

— Але це ж на іншому боці Галактики! — вражено сказав Арнольд.

— Знаю. Зустрінемося на Землі. Не забудь золоті зливки.

Коли Арнолд поклав слухавку, Гем уже зник.

І лише тоді Арнолд зрозумів, що не запитав у Грегора, що то за "інша послуга", за яку оолянин заплатив чистим золотом.

Про це він довідався пізніше, коли справу було зроблено й вони обидва повернулися на Землю до офісу "ААА Ейс". Пацюки на планеті Сиер, як і очікувалося, знову набули звичного вигляду й були відповідно знищені з допомогою кішок і морганізатора. Умови контракту фірма виконала. Певна річ, довелося сплатити неустойку за двотижневе запізнення. Але цю втрату цілком компенсували золоті зливки з планети Оол.

— Наші кішки витолочили його поля, — розповів Арнолдові Грегор. — Вони лякали його худобу. Я виловив усіх кішок, і ми продали їх Центральному зоопаркові планети Оол. Там ніколи не бачили таких тварин. Прибуток ми поділили навпіл.

— Гаразд, — промовив Арнольд, чухаючи потилицю, — все склалося у цілому непогано.

— Я теж так вважаю.

Грегор енергійно почухав своє плече.