Читати книгу - "Няня для олігарха, Роза Фаєр"

-Я, Надія.

-Приємно познайомитися,-не відриваючи очі від дороги говорить він.

-І мені,-додаю і розумію, що далі продовжувати розмову не має сенсу,бо це нікуди не зайде. Я старша і в нашій лікарні є більш молодші дівчата,які його скоріше зацікавлять чим я. І взагалі то ми вже приїхали.

Пам'ятаю,як вперше була присутня на пологах. Це було ще в часи моєї інтернатура. Що можу сказати видовище не для слабодухих. І зараз, вдихаючи на повні груди такий знайомий запах медикаментів я почула те, що не почути у звичайній лікарні. Жіночі стогони і дитячий плач. Одразу в голову прийшла думка, що я даремно так швидко погодилася, але я ж професіонал. І перш за все лікар,який давав клятву. Так що,в бій..

Сказати, що день був вражаючий це нічого не сказати. Скільки всього я сьогодні бачила,а чула ще більше. Дааа.. Моє життя без дітей і чоловіка, здалося мені вже не таким і пустим. Проте,все ж ні. Беру свої слова назад. Той хлопчик три двісті і та чорнява дівчинка з густим волоссям. Все ж ті маленькі крихітки неймовірні. Щоб потримати їх на руках,можна і не на такі муки піти. Воно того варте. Тим паче,я робила,що могла.

І ще один цікавий момент. Мені, можливо і здалося,але Олексій не зводив з мене свого погляду. Все намагався по більше розпитати і навіть почав відчиняти дверцята. Це так мило.

Один словом, день видався на славу. Я пленталася замучена, але щаслива. Правда,коли дійшла на свій поверх,то біля моїх дверей мене чекав сюрприз. Маленька Софія...

Вона сиділа навпочіпки, майже в темряві. Від цього видовища у мене защемило серце.

-Сонечко,що ти тут робиш,-схвильовано запитую,а вона замість відповіді біжить до мене.

Я, звичайно,рада, що ми знову зустрілися,але є один неприємний момент. Потрібно знову зустрітися з її батьком...