Книги Українською Мовою » 💙 Драматургія » Королева краси з Лінана. Людина-подушка. Усікновення руки в Спокані, Мартін Макдонах 📚 - Українською

Читати книгу - "Королева краси з Лінана. Людина-подушка. Усікновення руки в Спокані, Мартін Макдонах"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Королева краси з Лінана. Людина-подушка. Усікновення руки в Спокані" автора Мартін Макдонах. Жанр книги: 💙 Драматургія. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 3 4 5 ... 46
Перейти на сторінку:
віддає чашку. Морін її миє.

МЕҐ: Двоє мужчин — це дуже багато!

МОРІН: Це, може, тобі багато. Тобі. Не мені.

МЕҐ: Двоє мужчин — це страшне, як багато!

МОРІН: Думаєш, мені подобається з тобою тут стирчати? З тобою, старою, висхлою...

МЕҐ: Лярва!

Морін сміється.

МОРІН: «Лярва»? (Пауза.) Якби ж то. Якби ж то. (Пауза.) Іноді я мрію...

МЕҐ: Щоб нею бути?

МОРІН: Про щось інше! (Пауза. Тихо.) Про щось інше. Інакше, ніж оце все.

МЕҐ: Дивні ж у тебе мрії!

МОРІН: Анітрохи не дивні. Нічого в них дивного нема. (Пауза.) І це не єдина моя дивна мрія. Хочеш почути про ще одну?

МЕҐ: Не хочу.

МОРІН: Ще я часом мрію, що ти, вся в гарному, білому, лежиш у домовині, а я, вся в чорному, дивлюся на тебе, і біля мене стоїть хлопець, мене втішає, від нього пахне лосьйоном після бриття, рука в мене на талії. І хлопець мене питає, чи хочу я після похорону піти з ним посидіти в барі.

МЕҐ: І що ти кажеш?

МОРІН: Я кажу: «А давай підемо прямо зараз!».

МЕҐ: Як ти смієш!

МОРІН: Смію!

МЕҐ: На моєму похороні?

МОРІН: На твоєму похороні! Скоріше б він уже!

МЕҐ: Гарні ж у тебе мрії!

МОРІН: Знаю, що негарні, але що є, те є. А ще мрію про той день, коли повипускаю кишки з курей.

МЕҐ: Це дуже негарні мрії! Це жорстокі мрії.

МОРІН: Не знаю, жорстокі чи не жорстокі.

Пауза. Морін сидить за столом з пачкою печива в руках.

МОРІН: Але ти, мабуть, ніколи не вмреш. Сидітимеш тут вічно, на зло мені.

МЕҐ: І таки сидітиму вічно!

МОРІН: Знаю, що сидітимеш!

МЕҐ: На моєму похороні тобі буде сімдесят — скільки тоді мужиків буде в тебе на талії, га? Разом з їхніми лосьйонами?

МОРІН: Мабуть, жодного.

МЕҐ: Правильно, що жодного!

МОРІН: Еге ж. (Пауза.) Хочеш печива «Кімберлі»[4]?

МЕҐ: А пісочних пальчиків нема?

МОРІН: Нема, ти ж усі поїла. Як свиня.

МЕҐ: Ну то давай, яке є. Хоч я такого й не люблю. Це ж «Кімберлі»? І нащо ти його купуєш. «Кімберлі» — жахливе.

МОРІН: Нема мені що робити, тільки думати, як тобі з печивом догодити.

Морін дає Меґ печива. Меґ їсть.

МЕҐ: То ти завтра підеш?

МОРІН: Піду. (Пауза.) Хочеться побачити Пато. Я й не знала, що він приїхав.

МЕҐ: Там ще й оті американці завтра будуть.

МОРІН: То й що?

МЕҐ: Ти вчора казала, що терпіти не можеш американців. Ще й лаялася зі мною.

МОРІН: А тепер я зміню свою думку. Жінки мають таке право.

МЕҐ (тихо): Згадуєш права, коли тобі вигідно.

МОРІН: Мамо, не говори про те, чого не розумієш.

МЕҐ (насмішкувато хихикає; пауза): Мене теж запросили, якщо хочеш знати.

МОРІН (зі смішком): І ти поїдеш?

МЕҐ: Припускаю, що ні.

МОРІН: Правильно припускаєш. Спатимеш удома без задніх ніг.

МЕҐ: Я просто кажу.

МОРІН: Ну то не кажи. (Пауза.) Думаю, трохи згодом можемо з’їздити у Вестпорт, якщо не буде дощу.

МЕҐ (радісно): Поїдемо на машині?

МОРІН: Трохи покатаємося.

МЕҐ: Давай зараз. Давно ми не каталися. І пісочних пальчиків купимо.

МОРІН: Я ж кажу — трохи згодом.

МЕҐ: Згодом. Чого не зараз?

МОРІН: Бо не зараз. Ти щойно «Комплену» напилася.

Меґ кидає злий погляд. Пауза.

МОРІН: Так, у Вестпорт. Так. Заодно якесь платтячко собі куплю. На завтра, правильно?

Морін дивиться на Меґ, а та роздратовано дивиться на неї.

Затемнення.

Картина третя

Вечір. Сцену освітлює тільки жовтогарячий жар з піддувала чорної плити. На кухні тихо бурмоче радіо. Знадвору чути кроки й голоси Морін і Пато. Вони обоє трохи п’яненькі.

ПАТО (За сценою.) (Співає): «Чийсь Кадилак стоїть надворі...»[5]

МОРІН (за сценою): Цсс, Пато...

ПАТО (за сценою, тихо співає): «І янкі в ньому сидять...» (Говорить.) Як же він казав?

МОРІН (за сценою): Хто казав?

Морін відчиняє двері, й вони заходять, вмикають світло. Морін у новій чорній сукні, коротко підстрижена. Пато — симпатичний чоловік приблизно її віку.

ПАТО: Той, що ганявся за тим, як його. За Баґзом Банні.

МОРІН: Пато, чаю хочеш?

ПАТО: Хочу.

Морін вмикає електрочайник.

МОРІН: Тільки говори тихіше.

ПАТО: Добре, добре. (Пауза.) От не пам’ятаю, що ж він казав. Той, що ганявся за Баґзом Банні. Щось він таке казав.

МОРІН: Ну ти подиви. Не вимкнула радіо, тупа стара зараза.

ПАТО: Ну то й що? Ні, нехай буде. Прикриє звуки.

МОРІН: Які звуки?

ПАТО: Звуки поцілунків.

Пато ніжно притягує Морін до себе й вони довгенько цілуються, потім перестають і дивляться одне на одного. Чайник закипає. Морін м’яко вивільняється, всміхається й починає заварювати чай.

МОРІН: Печиво з чаєм будеш?

ПАТО: Буду. А яке в тебе печиво?

МОРІН: Е, тільки «Кімберлі».

ПАТО: Тоді я так питиму, Морін. Без печива. Ненавиджу «Кімберлі». Думаю, «Кімберлі» — це найгидкіше печиво на світі.

МОРІН: Так само і я — ненавиджу «Кімберлі». Купую його тільки, щоб матір помучити.

ПАТО: Не розумію, навіщо його взагалі виробляють. Колман Коннор з’їв пачку «Кімберлі», а потім цілий тиждень хворів. (Пауза.) Чи то було «Мікадо»[6]? Одно слово, якесь із цих мерзотних печив.

МОРІН: А це правда, що Колман одрізав Валеновому псові вуха й тримає їх у себе в кімнаті в торбинці?

ПАТО: Він мені їх якось показував.

МОРІН: Це так злісно й жорстоко — відрізати вуха собаці.

ПАТО: Просто жахливо.

МОРІН: Злісно й жорстоко відрізати вуха будь-чиєму собаці, а це ж пес рідного брата.

ПАТО: І такий же гарний пес.

МОРІН: Так. (Пауза.) Так.

Незручна пауза. Пато пригортається до неї ззаду.

ПАТО: Тебе так приємно стискати.

МОРІН: Справді?

ПАТО: Дуже приємно.

Морін продовжує розливати чай, поки Пато її обіймає. Трохи збентежений незручною ситуацією, він через секунду випускає її з обіймів і відходить на кілька кроків.

МОРІН: Ти сідай, Пато.

ПАТО: Сідаю. (Сідає за стіл.) Роблю, як ти кажеш. Слухаюсь тебе.

МОРІН: Ха-ха, невже? Щось я сьогодні цього не помічала. Твої руки мене не слухались, блукали, де хотіли.

ПАТО: Вони й мене не слухаються. У них свій розум. (Пауза.) Тільки я не помітив, щоб ти дуже жалілася, що мої руки десь не там блукають. І слова не сказала!

МОРІН: Я не жалілась і тоді, коли твої руки на початку вечора блукали по тій американці.

ПАТО: Бо я тебе, Морін, тоді ще не помітив. Як я міг знати, що королева краси Лінана все-таки прийде?

1 ... 3 4 5 ... 46
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Королева краси з Лінана. Людина-подушка. Усікновення руки в Спокані, Мартін Макдонах», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Королева краси з Лінана. Людина-подушка. Усікновення руки в Спокані, Мартін Макдонах» жанру - 💙 Драматургія:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Королева краси з Лінана. Людина-подушка. Усікновення руки в Спокані, Мартін Макдонах"