Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Троє на Місяці, Ющук Іван 📚 - Українською

Читати книгу - "Троє на Місяці, Ющук Іван"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Троє на Місяці" автора Ющук Іван. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 3 4 5 ... 31
Перейти на сторінку:

Усередині в ній іскрилися пухирці повітря. Ніби куля з прозорого рубіну, вона поволі оберталася, переливаючись червоними зірочками.

Граматикові зробилося прикро, що так зарозуміло знехтував Капітановим застереженням. Тепер він увесь аж напружився, щоб не вчшіпти ще якогось хибного кроку – не кинутися, наприклад, ловити кулю. Бо тоді вона від руху повітря почала б гасати по кабіні. Найгірше було б, якби рідина потрапила в прилади, особливо в електроніку. Це могло б вивести з ладу на якийсь час усю орієнтаційну систему корабля. Звичайно, буде неприємно і коли узвар заллє сидіння, ілюмінатор чи, скажімо, чийсь скафандр.

Граматик затиснув прищіпкою розріз у пакеті, у якому залишилося вже менше половини узвару, і обережно, тримаючись за ремені, прикріплені до стінок, рушив до темно‑червоної кулі. А вона, мов дражнячись із ним, гойднулася й тихо попливла в протилежний бік, пускаючи Граматикові в очі рубінові зайчики.

– Стривай‑но, – стримав його Капітан. Граматик зупинився, зупинилася й куля.

– Це наша перша, але, мабуть, не остання й не така вже страшна пригода. Потрібно спочатку все обміркувати, а потім уже діяти напевно. Мабуть, треба ввімкнути пилосос…

– Не найкращий варіант, – заперечив Граматик, не зводячи очей з мерехтливої кулі. – Узвар заліпить мішок, вимаже моторець. Я, здається, знайшов інший спосіб. У нас є вогка скатертина. Нею треба зловити цю кулю.

– Справді, ідея. Але в мене є, мабуть, ще краща: вибрати узвар гумовою грушею.

– Підходить, – погодився Граматик.

Капітан дістав із скриньки гумову грушу, вичавив із неї повітря й поволі став підкрадатися до темно‑червоної кулі. Але куля теж рушила – в протилежний бік.

– Граматику, наганяй, її на мене.

Нарешті хоботок гумової груші торкнувся узвару, Капітан почав відпускати грушу, й куля стала зменшуватися, доки зовсім не зникла. Граматик скатертиною зловив кілька дрібних крапель.

– Ну от, – полегшено зітхнув Капітан, – операція "Узвар" закінчилася успішно. Не забудь, Граматику, написати про це в корабельному журналі… А тепер – по місцях. Під нами, очевидно, Середземне море.

– По курсу через сім хвилин зійде Сонце, – повідомив пес, звільняючи місце Капітанові.

Граматик допив узвар і з блокнотом у руці підсів до ілюмінатора.

Попереду зліва з безмежної непроглядної теміні почало виділятися велике півколо земного обрію. Між його краєм і чорною запоною космосу прорізалася синя серпаста смужка, яка дедалі яснішала й набухала червоною барвою. До неї долучалися веселіші кольори: жовтий, оранжевий, і знову жовтий, білий, блакитний, синій, фіолетовий…

– Ніби веселка, – зауважив Граматик.

– Майже спектр: четверо оранжевих жуків зібрались біля синьої фіалки – червоний, оранжевий, жовтий, зелений, блакитний, синій, фіолетовий.

Нарешті там, де пруг Землі був найбільше розпечений, виткнувся сплющений краєчок Сонця, який поволі випинався все вище й вище й нарешті, закруглившись, розсипався сліпучими променями.

У кабінеті стало тепліше. Граматик опустив на обличчя окуляри з димчастими скельцями. Капітан вимкнув освітлення.

Сопце швидко віддалялося від краю Землі, ніби його хтось підпихав. Тут, у космосі, воно здавалося навіть меншим, ніж на Землі в обідню пору червневого дня. І було якесь зліше, ніби чуже.

Граматик мимоволі перевів погляд униз, туди, де під сонячним промінням оживала велетенська куля Землі. Тяглися руді пасма – може, то гори, а може, й пустелі; густо зеленіли ліси, рябіли полія…

– Капітане, Капітане, – нараз радісно загукав він, – он, он…

Куз…ня, (на) яблун…ці, (в) хатин…ці, велетен…ський, біл…ший, мен…ший, Об…, чотир…ма, ател…е, чотир…ох, ірпін…ський, урал…ський, кубан…ський, дон…чин, промін…чик, цвірін…чання, різ…кий, низ…кий, Іркутс. к, Хар…ків, порт…єра, кур…єр, різ…бяр, дз…вякати, повір…те, оглян…сь!

Ключ.  Випиши підряд лише ті слова, у які на місці трьох крапок треба вставити м'який знак. З перших букв цих слів прочитаєш зашифровану інформацію.

 


VI. Невже аварія?

 

– Де? – кинувся до ілюмінатора Капітан, який щойно закінчив вводити попередні дані в електронно‑обчислювальну машину.

Навіть Друг, що лежав у кутку за Капітаном на своїй поролоновій підстилці, звівся на всі шестеро лап і тицьнувся мордою в ілюмінатор.

– Он там попереду й праворуч, бачиш, велика синя пляма – це Чорне море. А біля неї менша – то Азовське.

– Бачу, – відповів Капітан.

– А тепер візьми ліворуч, туди, де темніє зелень, – це білоруські й смоленські ліси. Над ними хмарка така закручена й біла‑біла в'ється… Це верхів'я Дніпра. Там зараз, мабуть, іде сильний дощ, через днів два‑три ця вода добіжить до Келеберди… А тепер поведи очима правіше: перший голубий розлив – Київське море, другий – Канівське… Тут десь і Келеберда…

– Не видно, – з жалем промовив Капітан. – Сама тільки зелень…

– Знову потовщення, – вів далі Граматик, – це Кременчуцьке море… Закрут… ще одне море… – це Каховське…

Хлопці прикипіли очима до ледь помітної голубої стрічки попереду, яка, час від часу зблискуючи під променями сонця, то ширшала, то зовсім губилася серед зелених барв, і не могли надивитися на неї.

– Дніпро… – задумливо промовив Капітан. – Хто його так назвав? І що означає ця назва?

– Це, мабуть, не менша загадка, ніж кратер Лінней чи, скажімо, гори Дерфеля, – так само задумливо, в тон Капітанові, промовив Граматик. – Різні вчені по‑різному пояснюють цю назву.

– Наука про походження слів називається етимологією, – спокійним тоном зауважив біонічний Друг.

– Мені здається, – пожвавішав Граматик, не відриваючи, проте, погляду від Землі, – що назву дали йому таки наші предки, слов'яни. Давно, близько двох тисяч років тому. А колись люди взагалі не вигадували якихось особливих назв для річок. Натрапляли десь на текучу воду – то так і називали її або просто Ріка, або Велика Ріка, Глибока Ріка, Багата Ріка, Біла Ріка, Гнила Ріка, Кам'яна Ріка… А як би ти, Капітане, назвав наш Дніпро?

– Велика Ріка.

– Приблизно так і називали його наші предки. Точніше: слово Дніпро, коли його дослівно перекласти на сучасну мову, означає "Дунай‑ріка".

– А до чого тут Дунай? – здивувався Капітан. – Де Дунай, а де Дніпро…

– А пригадуєш, як у піснях співається: "Тихо, тихо Дунай воду несе"; "Ой у гаю при Дунаю соловей щебече"; "Нехай, нехай погуляю, як та риба по Дунаю"; "Понад морем, Дунаєм вітер явір хитає"; "Налетіли сірі гуси, сколотили всю Дунай‑воду"…

– Справді, у нас багато пісень, у яких згадується Дунай.

– Або, пам'ятаєш, у "Слові про похід Ігорів" Ярославна крізь плач промовляє: "Полечу, – каже, – зигзицею по Дунаєві, омочу бобровий рукав у Каялі‑ріці…" Це, ти думаєш, про той Дунай співається, який через Відень, Братіславу, Будапешт, Белград, попри Болгарію і через Румунію тече? Звичайно, ні. Це все співається про наш‑таки Дніпро, а можливо, й про Дністер…

Граматик дедалі більше захоплювався розповіддю. Його очі світилися якимось внутрішнім вогнем.

– Ну, тепер я тебе, Граматику, вже зовсім не розумію, – здивовано втупився в нього Капітан. – Дунай, Дніпро, Дністер… Де Крим, а де Рим…

– Зараз зрозумієш, – зайорзав на місці Граматик. – У староруських, тобто спільних для росіян, білорусів і українців, літописах назва Дніпро писалася ось так, – Граматик вивів олівцем на аркуші паперу: "Дънъпръ ". – Як бачиш, подібно, але трохи інакше, ніж тепер. І вимовлялося це слово трохи по‑іншому, ніж зараз, бо ні в українській, ні в російській сучасних мовах нема вже голосних звуків ъ та ъ . Як ці звуки вимовлялися колись, важко сказати, але відомо, що звук ъ виник на місці ще давнішого у , а ъ – на місці звукосполучення ай . От тепер і підстав у першу частину староруської назви Дніпра, – Граматик обвів олівцем "Дънъ ", – замість ъ та ъ їхні давнішні відповідники у та ай .

– Д‑у‑н‑ай… Дунай! – зчудовано вигукнув Капітан. – Отже, Дні – в слові Дніпро – це Дунай? Виходить, і в назві Дністер перша частина Дні – теж означає Дунай?

– Виходить, так, – підтвердив Граматик.

– А чому наші предки свої найбільші річки назвали Дунаями?.. Не розумію.

На якийсь час запала мовчанка. Тільки було чути, як рівномірно шумить вентилятор.

– Справді, чому? Важко сказати, – повів далі Граматик. – Алет може‑таки, треба повірити староруському літописцеві Несторуг який у "Повісті временних літ" писав, що наші предки сюди прийшли колись давно з берегів Дунаю. І звідси, отже, принесли назву Дунай .

– А що означає саме слово Дунай ?

– Назва Дунай уперше згадується на початку першого століття до нашої ери. Так називали тільки верхню, гірську течію цієї великої річки. А утворилася ця назва, мабуть, із двох слів: дон (чи дун ) – "вода" і нав – "пливуча". Деякі народи – болгари, німці – так і називають цю річку: Дунав . Слово дон із значенням "вода" й тепер трапляється в різних мовах: у нас є річка Дон, в Англії дві річки мають таку назву. А частина нав є в таких словах іншомовного походження, як астронавт (дослівно зореплавець ), космонавт, навігація . Кілька річечок у нас називаються Навля …

– Отже, як я зрозумів, Дунай означає "пливуча вода", тобто просто Ріка . А хто ж цю назву придумав? Наші предки слов'яни? Чи хто інший?

– Може, й наші предки, якщо припустити, що вони колись прийшли з верхів'їв Дунаю.

– А – про і – стер у словах Дніпро і Дністер , що ці частини означають? – розпитував далі Капітан, закінчивши натискувати клавіші в електронпо‑обчислювальній машині. – Це вже, мабуть, повністю паші, слов'янські назви?

Дніпро вився майже під самим кораблем.

1 ... 3 4 5 ... 31
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Троє на Місяці, Ющук Іван», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Троє на Місяці, Ющук Іван"