Читати книгу - "Житія Святих - Жовтень, Данило Туптало"

Сирії родом, у Ємесинському місті вихований. З молодості Богові пригоджати почав, живучи в дівстві та цнотливості. Спершу у церкві Виритській пономарем був, тоді в Константинаград прийшов у літа царя Анастасія і пробував у церкві Пресвятої Владичиці нашої Богородиці, що в Кирах, в чеснотливому житті вправлявся у пості та молитвах, трудячи тіло своє численними подвигами та всеношним стоянням. Ходив-бо із вечора у Влахерну і продовж цілої ночі стояв на молитві і знову у Кири повертався. Тоді і в Софійській церкві поставлений був на пономарське служіння. Не знаючи ж писання книжного, премудрий був добрими справами, ними ж перевищував премудрих книжників, і більший у нього був розум, що шукав Бога, аніж у тих, котрі шукають премудрості віку цього. Був-бо ніби один із тих, про яких вістить апостол: "Бог вибрав немудре світу, щоб засоромити премудрих". Любив-бо його патріарх Євтимій через його чеснотливе життя і, бачачи труди його в церкві, що з усім щиросердям припадає до послушання свого, через те дав йому рівний поділ із кліриками. Нарікали клірики на патріарха, кажучи: "Невігласа справжнього рівним нам учинив ти!" Ненавиділи отож Романа й капості йому чинили.

Якось у навечір'я празника Різдва Христового прийшов цар у церкву, і Романа, який розставляв світильники у храмі, взяли клірики й потягли на амвон, кажучи: "Ти рівної частки із нами є сподоблений, отож, зійшовши на амвон, рівно заспівай, як і ми, богохвальну пісню!" Це чинили на оганьблення його, заздрістю охоплені, знаючи, що не відає писання і не зможе того вчинити. Роман же, таке ганення від кліриків прийнявши при царі й усьому народі, що був у церкві, засоромився вельми і заплакав. Після відпусту вийшли всі із церкви, він же повергся перед образом Пресвятої Богородиці, гірко ридаючи й молячись. Довго плакав та молився, тоді встав і пішов у дім свій і не прийняв їжі від печалі, а заснув трохи. І тут явилася йому уві сні Пресвята Владичиця Богородиця, яка всім скорботним є втіха, тримаючи в руці малий книжний збиток, і рече тихим голосом Романові: "Розтули вуста!" Коли ж він розтулив вуста свої, вклала збиток Владичиця, кажучи: "З'їж оце!" Роман же з'їв і проковтнув хартію, тоді пробудивсь і нікого не побачив: невидима-бо стала та, що йому явилася. Наповнилося ж його серце невимовної насолоди та втіхи духовної і, розмірковуючи про бачене, відчув у розумі своєму розуміння книжне, розкрила-бо йому Діва Богородиця, як колись Син її, розум апостолів, щоб розуміли Писання, і наповнилося його серце премудрості великої і почав зі сльозами віддавати подяку навчительці своїй, що в малому часі врозумила його більше, аніж хтось через довгі літа учився розуміти.

Настав-бо час усеношного співання, рушив у церкву, радіючи й веселячись од благодаті, даної йому від благодатної Дівиці. Коли ж настав час співання кондака, вийшов святий Роман на амвон — був-бо звичай на амвоні кондака співати одному клірикові — і заспівав солодким голосом власного кондака, якого він в умі своєму склав, мовлячи:

Діва сьогодні пребагатого родить, І земля вертеп неприступному приносить, — та інше.

Усі, це бачачи та чуючи, здивувалися і з насолодою спів той вислухали, вбираючи силу співаних слів. Після відспівання запитав патріарх, звідкіля у нього ця премудрість? Він же не змовчав про Богородичну силу, а оповів її благодать, прославляючи небесну навчительку, що врозумила його. Посоромилися клірики, що скривдили його, і, покаявшись, припали до ніг Романових, просячи прощення. Патріарх же поставив його тоді дияконом, і текла від уст його, ніби ріка, премудрість, а ті, що йому докучали щодо простоти й невігластва, потім од нього навчалися. Сотворив-бо множність кондаків празникам Господнім, та Богородичним, та нарочитим святим, що було кондаків його тисячі й більше. І від усіх пошанований і люблений був вельми. Прожив час життя свого боговогодно й праведно і преставився у вічні поселення, і тепер із ликами ангельськими пісню трисвяту співає Богові навіки. Амінь.

У той день преподобного мученика Михаила, ігумена обителі Зовійської, в царство Константина та Ірини від агарян схопленого і за Христа убитого, і з ним преподобномучеників тридцять і шести, що від меча померли.

І святого мученика Домнина, що постраждав у Солуні від Максиміяна, йому відсічено було за Христа ноги, сім днів валявся перед містом, не ївши, і так, дякуючи Богові, помер.

У той-таки день пам'ять преподобного отця нашого Сави Вишерського, що був від Тверської землі, з міста Кашина, доброродний. Від юності ж Христа полюбив, був іноком і за чеснотливе життя своє хвалений був від родичів та вельмож тієї землі. Він же, уникаючи слави людської, вийшов, як Авраам, із землі своєї і від роду свого і прийшов у Великий Новгород, як один із жебраків та чужинців, щоб ніхто його не впізнав. Тоді, Богом настановлений, прийшов над Вишеру-ріку і там колибу збудував, молячись перед образом Пресвятої Богородиці. Трапилося ж деяким людям із міста бачити, як стояв на молитві і від комарів не видно було лиця його, і почудувались на його терпіння, і почали хвалити його, як істинного чоловіка Божого. Святий же побачив, що пізнаний став, пішов звідти й поселився біля ріки, що звалася Сосниця, і там подвиги чинив. Дізнався про нього преосвященний архієпископ Іван, прийшов до нього й бесідував із ним. І відтоді потрібне йому присилав, іменуючи його великим. По тому повернувся блаженний Сава від Сосниці знову до ріки Вишери, де провадив суворе життя преподобний. Зібралася до нього братія, і обитель влаштувалася із церквою Вознесіння Господа нашого Ісуса Христа. Прожив же блаженний літа достатні й Богу добре вгодив, і братію немало повчив щодо користі душевної, та й душу свою мирно Господу віддав.

Місяця жовтня на 2-ий день

Житіє і страждання святого священномученика Кипріяна і святої мучениці Юстини, дівиці

У Декієве царство був в Антіохії Сірійській один філософ і волхв прославлений на ймення Кипріян, родом із Картагена, народжений від нечестивих батьків, ними від мальства свого відданий був на служення язичницькому їхньому богові поганому Аполлону, і в семи літах віку свого послали його батьки на здійснення жрецтва до Олімпійської гори, що її язичники божественним житлом називали; там-то незліченне множство ідолів було, в яких тьми бісів жили. На тій горі багатьох диявольських управностей навчився Кипріян, пізнав-бо всілякі бісівські марення, здобув навички зміняти повітря, зводити вітри, випускати громи та дощі, збурювати хвилі морські, творити капості в садах, та городах, та в полях, наводити шкоди й рани на