Читати книгу - "Мій супер сусід, Аріна Вільде"

– Що? - Його руки мнуть мої груди, поки губи блукають по шиї.

- Я не хочу. - Слабко відштовхую його, але з мого рота зривається зрадливий стогін, коли пальці Влада знову опиняються в мені.

- А твоє тіло говорить про інше. То кого мені слухати? - Він спритно перевертається разом зі мною, і я опиняюся затиснутою між ліжком та його тілом.

- Іди до своєї ляльки, вона, мабуть, зачекалася на тебе, - згадую про його гостю і впираюся руками в груди.

- Яка лялька? - Він цілує мою ключицю, груди, опускається нижче і цілує живіт. Його пальці підтягують мереживну тканину трусиків і повільно стягують їх униз.

Я зводжу ноги разом, протестую, тягнуся руками до останнього шматочка тканини на моєму тілі і натягую їх назад.

Влад важко зітхає і різко змінює позу. Він забирається на мене, заводить мої руки вгору, до стіни і міцно фіксує кисті однією рукою.

- Неслухняна дівчинка.

- Іди до своєї моделі, - шаленію, намагаючись вирватися із захоплення.

- Ти про Христину? Пробач, але вона мене зовсім не цікавить.

- Щось надто багато Христин навколо тебе останнім часом, - гарчу, кусаючи його за губу.

- Ревнуєш? - Він відпускає мої руки і, перш ніж я встигаю зреагувати хоч якось, розриває нещасне мереживо, оголюючи мене повністю. - Ось так набагато краще. - Розводить мої ноги в сторони і я забуваю, як дихати, коли відчуваю його гарячий язик, що виводить кола по моїм чутливим складочкам.

Однією рукою стискаю простирадла, другою хапаю його за голову і притягаю ближче до себе. Про Христину можна поговорити згодом.

Він зводить мене з розуму умілими рухами, зменшуючи темп щоразу, коли я зовсім близько до того, щоб розчинитися в ньому повністю. Мої стогони стають все голоснішими і голоснішими, і я перестаю себе контролювати. Балансую на межі та прошу, щоб він не зупинявся. Але Влад зупиняється.

Я розплющую очі, щоб зрозуміти, що трапилося, тягнуся до нього, закликаючи продовжити, але він лише відповзає на край ліжка, подалі від мене, і сяє своїм хижим поглядом.

- Чому ти зупинився? - Мій голос звучить хрипко, і я тримаюся з останніх сил, щоби не накинутися на Влада.

- Попроси мене.

– Що? - Дивлюся в його зухвалі очі, намагаючись зрозуміти, чи не почулося мені.

- Ти просила зупинитись, і я зупинився. Можу процитувати: «Владе, зупинись!» - каже з придихом, копіюючи мій голос.– А зараз я хочу чути протилежне.

– Це було спочатку. - ненавиджу цього ідіота, але при одному погляді на нього тремчу як лист на вітрі.

- Без різниці. Тепер проси, щоб я продовжив.

Я не рухаюся, не вимовляю жодного слова, лежу оголена і згоряю від нерозділеної пристрасті.

- Добре, я попрошу, - усміхаюся, обіцяючи, що це він запам'ятає надовго.

Підповзаю ближче до нього, проводжу руками по рельєфному торсу, опускаюся нижче, до розстібнутого гудзика на штанях, і просовую руку під них, міцно обхопивши його твердий член.

Чую, як рвано вдихнув і видихнув Влад. Проводжу кілька разів рукою вгору-вниз, спокусливо прикусуючи губу.

Я спостерігаю за змінами у виразі обличчя чоловіка та бачу, що йому це подобається. Він подається мені назустріч, заплющує очі і проводить по моїй оголеній спині руками.

- Ну гаразд, якщо ти не хочеш продовжувати, то біжи до своєї білої пташки. - Несподівано відсторонююсь від нього, підхопивши з підлоги халат, і йду до дверей, борючись із почуттям незадоволення внизу живота.

– Ти куди зібралася? - не дбаючи про свою наготу, йде за мною Влад.

- Тобі пора. - Вказую на двері, хоча до чортиків хочу сказати інше.

Декілька довгих секунд Влад стоїть посеред коридору і розмірковує про щось, не відриваючи від мене погляду. А потім, на моє розчарування, натягує штани, застібає ширинку, гудзик і ремінь. І робить це так показово і болісно довго, що мені хочеться застрелитись.

- Доброго дня, овечко. - Проходить повз мене з усмішкою на губах і залишає квартиру. Е-е-е! Він це серйозно? Отак просто залишить мене тут одну?

Чую, як грюкнули сусідні двері, і розчаровано гарчу. Сама себе покарала, називається!

Падаю на ліжко, намагаючись придушити бурхливе збудження. Повертаюся з боку на бік і помічаю на підлозі футболку Влада. Підбираю її, підношу до обличчя та вдихаю кілька разів аромат його божественного парфуму.

Вирішую не закривати на ніч балкон. І не тому, що сподіваюся на його нічний візит, ні. Просто у кімнаті не вистачає свіжого повітря. Дихати зовсім нема чим. Чесно.