Книги Українською Мовою » 💛 Інше » Вибрані листи 📚 - Українською

Читати книгу - "Вибрані листи"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Вибрані листи" автора Гай Пліній Молодший. Жанр книги: 💛 Інше. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 39 40 41 ... 51
Перейти на сторінку:
знайти мені когось іншого, хто б, як Вергіній, був настільки скромний у похвалах для себе, наскільки славний — у своїх ділах. Я сам, його близький, улюблений приятель, можу засвідчити, що тільки раз у моїй присутності він дозволив собі нагадати лишень про одне зі своїх діянь, та й то спонуканий до цього у розмові з Клувієм[258]. «Знаєш, Вергінію, — якось почав він, — наскільки правдивою має бути історія; тому-то, якщо, читаючи, натрапиш у мене на щось таке, що не конче тобі до вподоби, то вибач, будь ласкавий». А той: «Ти ж мав би знати, Клувію: що я робив — робив саме для того, щоб ви мали змогу писати так, як хочете писати».

Ну а тепер вдаймося до порівняння[259]: пригляньмося до тих слів Клувія, які наводиш як доказ більшої його скромності й стриманості. А він, забороняючи споруджувати собі пам’ятник, ось що каже: «Витрати на пам’ятник — марниця: пам’ять про мене, однаково, триватиме, якщо я заслужив на неї своїм життям». То що вважаєш скромнішим: усьому світові сповіщати, що про мене, мовляв, пам’ятатимуть у віках, — чи у двох віршиках, на плиті, зазначити, на яке діло спромігся?

Втім, я аж ніяк не збираюсь одному докоряти, другого — захищати. Та чи може бути для нього якийсь справедливіший захист перед тобою, аніж зіставлення з тим, кому ти надав перевагу? Як на мене, то звинувачувати не треба ні того, ані того, — обидва ж однаково прагнули слави, от лише йшли до неї різними стежками: один, — вимагаючи належного напису, другий, — вдаючи, що зневажає будь-який напис. Бувай здоровий!

Лист 21

Пліній Сабініанові[260] — вітання

Твій вільновідпущеник, на якого, чув я від тебе, ти розгнівався, прийшов до мене — й так і впав до моїх ніг, обнявши їх, мовби то були твої. Довго плакав, довго благав, довго й мовчав, і я, врешті, не міг не повірити у щирість його каяття — справді повірив, що він виправився, бо розуміє, що провинився[261].

Знаю, що ти гніваєшся на нього, знаю й те, що справедливо гніваєшся. Але ж лагідність найпохвальніша тоді, коли причина гніву найочевидніша. Ти любив цього чоловіка і, сподіваюся, любитимеш. Наразі ж досить того, щоб ти дозволив благати себе. Потім ти зможеш знову гніватись на нього, якщо він цього заслужить, і тоді твій гнів буде виправданішим, якщо зараз схилишся до його благань. Зваж на його молодість, зваж на його сльози, зваж на свою доброту. Не муч його, не муч і себе, а мучишся, м’який від природи, власне тим гнівом.

Боюсь, однак, аби не здалося, що я не прошу, а вимагаю[262], якщо до його благань долучу й свої; втім, долучу їх навіть повніше і впевненіше, а це тому, що гостріше й суворіше я покартав його, пригрозивши — надалі, коли знову щось зайде, вже за нього не вступатися. Так я сказав йому, бо ж треба було нагнати на нього страху. А тобі ось що скажу: можливо, я знову вдаватимусь до тебе з якимсь проханням, про щось тебе благатиму, але хай причина буде такою, щоб мені не сором було просити, тобі ж — виконати мою просьбу. Бувай здоровий!

Лист 22

Пліній Северові[263] — вітання

Вельми стривожила мене, і то з багатьох геть немаловажних причин, недуга Пассена Павла[264]. Це найкращий, найдостойніший, найзичливіший до мене чоловік; до того ж у літературі він змагається з давніми: наслідує їх, відтворює, передає, передусім — Проперція, від якого й свій рід веде, справжній його нащадок, подібний до нього мов крапля води саме в тому, чим той вирізнявся. Візьмеш до рук його елегії — читатимеш твір вигладжений, ніжний, милозвучний, наче справді в домі Проперція писаний. Нещодавно звернувся до лірики, де така в нього подібність до Горація, як в елегіях — до Проперція; можна подумати, що він і йому доводиться родичем, якщо й у літературі має якусь вагу спорідненість. Яка ж у нього широта душі, які переливи почуттів: любить — найсправжнісіньки, страждає — найчутливіше, хвалить — найщиріше, жартує — найдотепніше, і в усьому — цілісний, довершений! За цього друга, за цей хист я не менше вболівав душею, аніж він — тілом, і, врешті, я знову собі повернув його, а з ним — і себе[265]. Тож привітай мене, привітай і саму літературу, над якою, з його хворобою, небезпека нависла була така велика, як велика, з його одужанням, чекає на неї слава. Бувай здоровий!

Лист 23

Пліній Максімові[266] — вітання

Не раз, коли я виголошував свої промови, центумвіри[267], вельми поважні під час судейських засідань, враз, мовби почуте підкорило їх і підштовхнуло, схоплювалися з місць і висловлювали мені вітання. Часто й з сенату я виносив найбільші, які лиш міг собі бажати, похвали. Але ніколи ще я не відчував такого задоволення, яке мав нещодавно, після розмови з Корнелієм Тацітом. Він розказав мені, що на останніх циркових іграх йому випало сидіти з одним римським вершником[268]. І він, перекинувшись кількома думками, звісно ж, наукового характеру, запитав: «Ти італік чи з провінції?» — «Та хіба знаєш мене, — відповів, — передусім із наукових моїх занять». А той: «То ти Таціт чи Пліній?» Не можу тобі передати, як то мені приємно, що наші імена — вже мов і не наші, а належні людям, і що вони вже стають надбанням літератури, їй вже передані, і що кожен із нас, завдяки нашим студіям, відомий навіть тим, хто особисто нас не знає.

І ще один схожий випадок, було це декілька днів тому. Прилягав побіч мене[269], за гостиною, таки не маловідомий чоловік Фадій Руфін, а трохи вище, на сусідньому ложі, — його краянин, який щойно, цього ж дня, прибув до Рима. Руфін кивнув на мене: «Бачиш цього?» Потім розлогіше розповів йому про мої наукові заняття. А той: «Це Пліній».

Ось це, зізнаюсь, — неабияка нагорода за мою працю. Якщо сам Демосфен справедливо зрадів, коли в Аттіці якась бабуся, упізнавши його[270], не втрималась: «Hutos esti Demosthenes!»[271], то чому б не мав я втішатися з того, що люди знають моє ім’я? Тішуся і відверто кажу: тішуся. І не боюсь видатися хвалькуватим: не свою ж — інших людей думку про себе переказую, тим паче

1 ... 39 40 41 ... 51
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вибрані листи», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вибрані листи"