Читати книгу - "Магія без пам'яті, Мiла Морес"

- Мамо, вони мене повією вважають, ти не помітила?

- Лаурі, не корч із себе дурну. Ти не така дівчинка. Сама знаєш, що навіть із дипломом із академії у тебе малі шанси влаштуватися десь на пристойну роботу. Починай шукати того, хто підтримуватиме тебе фінансово. Нині це нормальна практика.

- А якби твоя Стефі ось так у вісімнадцять років пішла заробляти? Що б ти їй сказав, коли зустрів її тридцятирічну з кілометровим списком клієнтів?

- Не переборщуй, Лаурі. Стефі із пристойної родини. У них добрий достаток. Їй не треба було працювати.

- А якби довелося? Ти б потім одружився з нею?

Брат роздратований. За столом усі замовкли.

Не можу повірити, що моя сім'я вмовляє мене стати повією. Я б ще зрозуміла, якби вони захотіли відправити мене працювати до чужої родини нянькою. Такий варіант серйозно розглядався, доки я не пішла вчитися в академію. Батьки вирішили, що можна таким чином мене позбутися, коли близнюки підуть до школи. За їхнім планом ще малося на увазі, що я приноситиму зароблені гроші назад у сім'ю. А зараз ось вигадали інший вид заробітку для мене.

Я поїла і мовчки вийшла з-за столу, пішла до своєї кімнати. Краще битися з молодшими сестрами, ніж слухати «дорослі» розмови внизу. У них зовсім дах їде, а я чомусь маю брати участь у всьому цьому.

Розмова з сім'єю заглушила мої думки про Рокса, Ріена, містера Нотрила, який заступився за мене. Вкотре стало прикро, але я змахнула ці почуття, зробивши знижку на те, що в моїй родині мало розумних людей. Відчуваю себе підкидьком. Може мене все-таки переплутали у пологовому будинку?

Знаю, що ні. Руде мамине волосся тому на підтвердження.

***

Ніч видалася тяжкою. З вечора довго вкладала сестер, потім не могла заснути, все крутилася і крутилася. Загалом на сон довелося не більше двох годин. У голові роїлися думки, не даючи відключитися повністю, так що на пари я прийшла в жахливому стані. Дивно навіть, що не спізнилася. Ще десять хвилин до початку. Рокс уже засипав мене повідомленнями, чекає, коли я прийду. Знайшов затишне місце для поцілунків, йому не терпиться туди мене затягти. Ну… хоч правду пише. А мені хочеться опустити голову на його плече та поспати. Але тільки не на парі містера Нотрила, інакше вижене, потім відчитає, та й взагалі страшно потрапити до його чорного списку.

Перед аудиторією побачила містера Нотрила у компанії красивої жінки. Ні, не просто красивої, а напрочуд прекрасної. Я глянула на неї миттю, і здавлено ахнула, спіткнулася на рівній поверхні, ледве не впала, заблукавши між власними ногами. На щастя, нікого в цей момент у коридорі не було, а викладач надто зайнятий розмовою, щоб звернути на мене увагу. Воно й зрозуміло, перед ним стоїть така жінка.

- Лаурі, підійди, будь ласка, - упс, все-таки помітив мене. Треба вдати, що все в порядку, все як завжди. Намагатимуся ширше розплющити очі, не моргати, щоб не видати сонливість.

- Доброго ранку! - Відповідаю для вигляду бадьоро.

Розглядаю містера Нотрила та дівчину поруч із ним. Вони ідеально виглядають разом. Краще й уявити не можна. Стало трохи завидно. Навіть не знаю через що конкретно. Тому що ця жінка сліпуче вродлива або тому що вона зустрічається з містером Нотрилом.

- О, яка краса! - Вигукнула дівчина з хвилястими каштановими кучерями.

Це вона про мої витрішені очі і зім'яте волосся?

- Доброго дня, Лаурі. Познайомся, будь ласка. Це...

- Джолі? - привітно посміхаюся, відповідаю рукостисканням.

- Як мило! Вона знає Джолі?

Упс, я помилилась. Незручно вийшло. Подивилася на містера Нотрила винними очима, трохи посміхнулася. Начебто він не озлоблений моєю реплікою, начебто все добре. Фух… Раптом перед однією дівчиною я пригадала іншу? Може, у нього їх кілька.

А що? Він – видний чоловік.

- Ні, Лаурі. Це Аліта Дартон.

Жінка неймовірної краси розглядає моє обличчя, посміхається добродушно.

- Вибачте, - кажу володарці янтарних очей. Не можу відвести погляду від її обличчя. Я ніби тільки зараз прокинулася.

- Згодна, Еліме, гарна дівчина, з незвичайною зовнішністю. Як ти сказав? - Аліта Дартон глянула на містера Нотрила з чарівною усмішкою, почекала секундну паузу, він при цьому насупився. - Руде сонечко! Ну точно! І веснянки такі милі, а очі неймовірного відтінку!

Що-що? Він так сказав?

Та ні, навряд. Вона каже це мені на втіху, щоб підняти самооцінку, або щоб я не почувала себе гірше на її тлі. Гарній жінці нескладно робити компліменти іншій. Їй на кожному розі їх роздають, ось вона і ділиться з рештою.

Я подивилася на містера Нотрила витріщеними очима, але цього разу вони стали такими від подиву. У них завмерло запитання, але він не відповів моєму погляду. Я так і не зрозуміла, чи це правда були передані його слова або все сказано з ввічливості.

Жінка простягла обидві руки до мене, взяла за долоні, а потім зовсім притягла до себе, міцно стиснувши в обіймах. Я мимоволі розслабилася, зовсім обм'якла, дозволила себе обійняти і несміливо поклала свої руки на її дорогий одяг.