Читати книгу - "Парі на каченя, або Пограємось хлопчики, Тіна Вітовт"

Стоять собі, як ніби це в порядку речей, криво посміхаються. Чи скоріше скаляться. Самцями-хидаками себе представили, чи що. Не дуже вже у них щасливі обличчя. Невже не задоволені цій зустрічі. Он як очиськами стріляють один в одного, невдоволено. Прямо вам, гра у дивоглядки, німе кіно і ми у ньому актори. Навіть музика і та тихіше грати стала. Усі чекають шоу.

А можливо не такі вони і добрі знайомі як здалося відразу. А що, все може бути, знайомі та не завдячують цьому знайомству чимось хорошим чи приємним. Не може ж напруга між ними бути через мене. Чи все ж таки може?

Отак, бованами, стоїмо посеред танцмайданчику, така собі розвага від нудьги в сільському клубі. Думаю не часто-густо трапляються місцевій публіці подібні вистави. Можливо вже і ставки ставлять, що буде далі.

А що, цілком можливо, що влаштували тоталізатор. Коли ще випаде схожа можливість, хай користуються моментом. Я б і сама зіграла б, якби не одне "але" - я тут являюся однією із центральних дійових осіб. Якщо точніше бути - я і є каменем спотикання, через кого все і розпочалося.

Ми четверо рвемо усі рейтинги, полюбому, де ще зустрінеш таке чудо - троє хлопців не поділили одну дівчину. І я таке не зустрічала раніше. От трясця. Ну чому зі мною завжди трапляються різні казуси?

Всі дівчата, як дівчата, не являються магнітами для пригод на свої спокусливі опуклості, наче я тут одна така особлива. Лєрку і ту два хлопці не поділили. Та і розібралися уже, мабуть. Невдачливий кавалер накивав п'ятами, аж курява піднялася.

Ну ще б пак, зараз на Стаса страшно і глянути, не що зачіпати. Мороз по шкірі йде від його погляду та напруженого тіла, аж м'язи переконуються від перенапруги, як у доброго бодібілдера. Відразу видно, хлопець займається спортом. Він радше схожий зараз на вулкан, що з хвилини на хвилину Помпеї спопелить, що тільки і наступні покоління згадувати будуть.

От і втік хлопчина, від гріха подалі. І правильно зробив, підтримую. Я і сама непроти дременути звідси, не дуже вже подобається бути розвагою для публіки. Та хто мене відпустить. Обступили троє...

Он один, як вчепився своїми клешнями, навіть і не думає звільняти з полону. Мене не питає, чи хочу я такої уваги, сам усе для себе вирішив. Як же бісить. Відразу видно, надто самовпевнений тип. Так він симпатичний, є щось у ньому магнетичне та заворожуюче. Але, скажи, на біса оце все позерство? Що він хоче показати мені своєю поведінкою. Чи не мені?

І ці обоє, любителі парі, ледве свої клешні при собі тримають. Видно, нетерпиться їм застосувати свій вплив, хоча б на щось. Переминаються з ноги на ногу, незнають з чого розпочати, чи що. Так я вам, хлопчики, допоможу. Можливо і небажаної уваги позбудуся.

- Вам, не здається, що ми аж занадто багато уваги привертаємо, - звернулася до трійці гавриків, а то стоять, мнуться, так і до ранку застиглими стовпами простоять, а я і відпочити то не проти, - взагалі-то ми прийшли на вечірку веселитися, а не людей розважати.

- Так, ти права, пройдемо за наш столик, нема чого людей розвагами тішити, - наче відмер, Артем, ну процес запущено, прийшов до тями один, то інші наздоженуть.

І справді, не довго прийшлося чекати. Рушили всією бравою компанією до столика, прихопивши Лєрку зі Стасом. А цей брюнетик і не думає мене відпускати, тягне за собою, ще б по землі за руку поволік, чи за ногу краще. Мамонта зловив, їй богу, печерна людина. Доки пручалася в його клешнях, ще й ногами перечепилася за його ласти. Бісить. Зловив, поставив, не дозволив паркет поцілувати.

- Акуратніше, крихітко, шкода таку красу псувати, - ще й зловтішається індик бісів, - та не пихти, ще лопнеш...

- А ти свої клешні прибери, от і не прийдеться красу паркетом псувати. Я і самостійно ходити можу, - демонстративно скинула його руки із себе, гордо підняла голову і від бедра пішла, як на танцях вчили.

- Ти права, ззаду вид ще краще, - пирхнув зі смішком цей індик.

Я від обурення аж розчервонілася, це що той гад мене там оцінює, та роздивляється? Обернула голову, щоб поглянути, а він і справді мене роздивляється, похилив голову набік, та задоволено шкіриться. Мабуть відчув мій погляд, підняв свої очиська на мене і підморгнув. Я від несподіванки знову перечепилася. Цього разу мене врятував Тимур, схопивши під руку.

- Та дивися, ти під ноги вже, а не по сторонам косишся, інакше точно лоба поб'єш, - пробурчав, наче старий пердун.

І поволік мене, як те шкідливе кошеня. Ззаду, тільки і було чути здавлений сміх. Ну індик... Ну Тимур, я вам... та я вам... І нічого на думку так і не прийшло. Що ж їм такого зробити, хорошого?

Добре, хоча б Артем ішов попереду за Лєрою зі Стасом, та вони не бачили моєї ганьби. А з цими двома... Ох і де вони тільки беруться на мою чарівну особу?