Читати книгу - "Хочу тільки тебе, Світлана Литвиненко"

  Літак приземлився в Україні, в аеропорту Борисполь. Усю дорогу вони майже не розмовляли, за винятком, перекинулися пару словами у справах. В один момент, Кіра було майже наважилася спробувати переконати Тимура, що їм буде добре разом, що не варто розлучатися. Бо їй не хотілося втрачати стосунки з ним, бо кохала його.  І тільки-но відкрила рота, щоб починати говорити, згадала народну мудрість: «Не поможуть і чари, як хто кому не до пари» і це допомогло вчасно стриматися, не піддатися емоціям. Вона повинна відпустити, сприйняти, змиритися…

  Їх розлучили так швидко як і одружили. І Кіра посміхнулася про себе, розмірковуючи про те, що вона за такий короткий час встигла не тільки вийти заміж, а й розлучитися.

-Ось обручка,- вона зняла з пальця кільце та простягнула його Тимурові.

-Залиш собі на згадку,- Тимур хотів по жартувати та в нього не вийшло,- тобто роби з ним що хочеш.

-Може ще тобі знадобиться і щоразу не будеш купувати,- Кірі хотілося його зачепити та теж чомусь не вийшло.

-Я не планую більше одружуватися. Взагалі ніколи, хочу на далі жити сам,- зізнався Тимур,-  цілком впевнений, що й тобі без мене буде краще. Бо з одруженням мені геть не щастить і не один мій шлюб не був вдалим. Кіро я тобі буду завжди вдячний за допомогу…

-Не треба знову це повторювати,- Кіра зупинила Тимура, бо ці його слова ніби лезом ножа різали по її серцю завдаючи нової болі,- я мабуть сьогодні переночую у готелі, а завтра вже поїду автобусом додому.

-Кіро, зараз ми поїдемо до мене. У ту квартиру де ти вже ночувала перед тим, як ми полетіли у Францію. А завтра з ранку тебе відвезуть додому. Я про це подбаю. І не треба заперечувати. Добре?- Тимур говорив серйозно.

-Ну якщо не можна заперечувати, то я не проти,- Кіра з легкістю погодилася всупереч внутрішнім переконанням, подумавши про те, що вона нічого не втратить, а ще трохи побуде з ним перед тим, як попрощатися назавжди.

-Повечеряємо в ресторані, чи може приготуємо чогось вдома?- запитав Тимур відчиняючи дверцята своєї машини, яка стояла на автостоянці.

-А що пропонуєш приготувати?- Кіра теж сіла до салону.

-Хотілося би плову,- Тимур завів двигун рушивши з місця.

-Отож приготуємо плов і який- небуть салат з свіжих овочів. Прощальна вечеря повинна бути смачною,- Кіра натягнуто посміхнулася, а потім відверто додала,- хай там як, а наше знайомство в якоїсь мірі було приємним.

-Мені теж воно було приємним,- Тимур зупинився біля супермаркету,- ти мені вибач.

-Досить вибачатися,- махнула рукою Кіра,- пішли вже скоріш купувати продукти та поїдемо готувати вечерю. Ще давай купимо торт, відзначимо завершення нашої домовленості.

-То може до торта і пляшку шампанського?- посміхнувся Тимур.- Хоча я б не радив.

-Шампанського більше не хочу,- Кіра зрозуміла його натяк,- буду зелений чай.

-Що ж, по п’ємо зеленого чаю.

  Вечерю готували разом, як старі добрі друзі. Кіра намагалася не думати про те, що буде завтра. Вона дозволила собі розслабитися і насолодитися, як їй здавалося останнім спілкуванням з Тимуром.

-А плов вийшов смачний,- Тимур досипав собі добавки,- може і тобі ще підсипати?

-Ні, дякую, я наїлася. Зараз поставлю чайник,- Кіра весь час відчувала на собі погляд Тимура і їй це подобалося,- а знаєш, заміжньою бути не так вже і погано. Тому я серйозно почну замислюватися, щоб знову вийти заміж. Та спочатку треба у когось закохатися.

-На весілля запросиш?- запитав Тимур, який вже доїв другу порцію плову і підвівся із-за столу та почав мити посуд під краном.

-Ні, колишніх чоловіків та наречених я запрошувати не буду. Бо це точно зіпсує мені свято.

-Шкода, я б привіз би хороший подарунок,- Тимур витер руки рушником та підійшов до неї,- а що скажеш на те, якщо ми цю ніч проведемо разом…