Читати книгу - "Мама для дракончика, Ліра Куміра"

- Ні, це найменше з того, що мене турбує у стосунках, - зізнався мені шатен.

- Тоді що? Скажи мені, я маю це знати! - Опустила долоні вниз, старанно приховуючи свої страхи.

- Я не... Дідько, Ліно... Все не так просто, як ти думаєш! - Здається, Веалірійський боровся із самим собою.

- Ну так скажи мені! Я хочу зрозуміти, - наприкінці голос здригнувся, і по щоці потекла сльоза.

- Маленька моя, - кинувся до мене чоловік, стираючи доріжки сліз, але я відразу ж прибрала його руку, заглядаючи в очі коханого:

- Скажи, - прошепотіла з натиском, і той кивнув мені, гірко промовляючи вбивчу правду:

- Ти істинна для дракона Мериліана, він - твоя пара, - але як? Як це можливо?

- Я не кохаю його, це якась помилка, - промовила швидко, розвіюючи всі сумніви.

- Помилки не може бути, я бачу нитку, що зв'язує вас у єдине ціле, - спробував мене запевнити у своїх уміннях дракон.

- Але я не хочу... - сказала тихо, хоча й розуміла, що зараз від мене абсолютно нічого не залежить. - Іди, мені потрібно побути наодинці, - насправді я чекала, що чоловік плюне на цю їхню чортову прив'язку і не відпустить мене.

Тільки от Кіріан вчинив інакше: він лише струснув головою і мовчки вийшов із кімнати, акуратно прикриваючи за собою двері. А я так і впала на підлогу, вже не намагаючись придушити сльози, які вбивали мене.

Не знаю, скільки я так просиділа, але з капкана гіркого жалю мене висмикнув бадьорий голосок мого сина:

- Мамо! - Моя радість, моє маленьке щастя.

- Іду, мій хороший, - швидко витерла сльози, прямуючи до ліжечка. - Зголоднів? - Звично підхопила крихітку на руки й одразу ж відчула легкий теплий вітерець, який вмить висушив мої сльози.

- Ліі-на хороша, - сказав малюк, і я радісно посміхнулася.

- Ходімо їсти, - ми попрямували до їдальні, де всюдисуща Марія вже готувала нам обід.

За словами дівчини, пан герцог кудись відбув у терміновому порядку, але перед цим залишив їм вказівки в усьому слухатися господиню, тобто мене. Така поведінка Веалірійського збивала з пантелику, адже я все ще пам'ятала ті слова, які він вимовив не так давно.

Нам не бути разом. Ніколи.

Зморгнувши непрохану сльозу, я взялася за обід. А щойно ми перемістилися в сад, де я почала записувати у свій блокнот усе, що дізналася від драконів про метаморфів, як до мене з'явилася економка:

- Леді Ліно, ви не могли б мені приділити кілька хвилин? - Це що ще за новини? З яких це пір я стала леді для цієї зарозумілої мадам?

- Так, звісно, - відклала записи вбік, з цікавістю дивлячись на жінку.

- Я приношу свої вибачення за мою негідну поведінку і сподіваюся на розуміння з вашого боку, - Орнелія схилила голову, застигнувши в очікуванні мого вердикту. А я що? Мене не надто-то й чіпляло її пофиркування в мій бік.

- Вам нема за що вибачатися. Це все, про що ви хотіли поговорити? - Не те щоб спілкування з нею мене так вже й напружувало, просто я  саме зараз зайнялася дуже важливою справою, і не хотілося б втратити ниточку думки.

- Ні, не все... Пан Кіріан просив передати вам ось це, - жінка простягнула мені конверт із драконячими закарлючками і почала пояснювати. - Тут ваші нові документи і переклад до них. Ще всередині лежить записник, у який герцог вніс найпоширеніші слова, що використовуються драконами в написанні листів, - економка якось дивно подивилася на мене, накривши мою долоню своєю.

- Дякую, Орнелія, - я вчепилася у важкий пакет документів, на автоматі сховавши його у свою сумочку.

- А ось це вам від мене, - вона швидко простягнула мені якийсь нерівний камінь, ховаючи його в моїй долоні. - І пам'ятайте, довіряти можна тільки власним відчуттям, очі можуть і обдурити, - я не розуміла, чому жінка вимовила це пошепки, піднімаючись, а пізніше помітила двох незнайомих чоловіків, що поспішали в нашому напрямку.

Обережно сховала в сумочці подарунок економки і обернулася на голос, який кликав мене:

- Пані Ліна? - Один із них коротко вклонився, представляючись. - Я Еріх Бейковський, голова служби безпеки Його Імператорської Величності.

- Щось сталося? - Стурбовано подивилася на чоловіка, але той заперечно кивнув мені:

- Нічого такого. Мені просто доручено провести вас до палацу, - я в нерозумінні подивилася спочатку на нього, а потім і на принишклу Орнелію.

- Але навіщо? Адже ми домовилися з імператором... - почала я, але мене перервали:

- Не можу знати. Я всього лише виконую наказ. Думаю, вам варто все уточнити у Його Величності, - я піднялася, дивлячись в очі імперським охоронцям. Щоб я не сказала, на все в них буде одна відповідь: такий наказ.

- Я можу зібратися? - поставила питання, яке цікавило мене, хоча насправді я хотіла переговорити з Марією, давши їй завдання.

- У цьому немає потреби, все необхідне вам і вашому синові ви отримаєте в палаці, - а все ще гірше, ніж я думала.

- Добре. Тоді я готова, - взяла на руки Філіпа, тепер я його не відпущу ні на мить, аж надто дивно все це виглядало.

- Йдіть за мною, - безпечник кивнув своєму напарникові, і той став позаду мене, очевидно так чоловіки намагалися не допустити моєї втечі. Невже я полонянка?

Кіріан

Я ганебно втік від Ліни, хоча і розумів, що чиню, як останній боягуз, але так буде краще для нас обох, все ж таки вона невдовзі відчує все те притяжіння істинних пар і думати про мене забуде. А мені тільки й залишиться, що спостерігати, як вона стає щасливою поряд із Меліріаном.

- Ваша Світлість, - у мою кімнату постукала моя економка. - Термінове повідомлення від Його Імператорської Величності, - я одразу ж розкрив конверт, вчитуючись у рівні рядки.

От дідько! Схоже він про щось здогадався, якщо відреагував так швидко. Але вибору у мене не було...

- Пані Орнелія, я маю кілька доручень для вас. Дуже важливих і дуже термінових. Але все, що я вам тут скажу, не повинно вийти за межі цієї кімнати. Вам зрозуміло? - Жінка кивнула мені, приготувавшись слухати.