Читати книгу - "Червоний Дракон"

Кроуфорд підвищив голос і звернувся до всіх присутніх:

– Якщо він узагалі зателефонує, то розмова буде короткою, тож нам треба бездоганно його розіграти. Вілле, не хочеш іще раз пройтися розпорядком?

– Звісно. Коли дійде до того, як я долучаюся до розмови, то я матиму до вас кілька питань, докторе.

Блум прибув пізніше за інших. Увечері цього ж дня він мав виголосити промову в секції поведінкової психології в Куантіко. Блум відчував запах кордиту від одягу Ґрема.

– Окей, – продовжував Ґрем. – Дзвонить телефон. Ланцюг одразу замикається, й ЕКЦ розпочинає стеження, але генератор тонального сигналу продовжує подавати звук виклику, аби він не дізнався, що ми його вже підчепили. Таким чином виграємо секунд двадцять.

Ґрем указав на техніка:

– Генератор вимикається наприкінці четвертого сигналу, зрозуміло?

– Наприкінці четвертого сигналу, – кивнув технік.

– Далі Беверлі знімає слухавку. Її голос відрізняється від того, що він чув учора. Ніякого пізнавання в інтонаціях. Беверлі говорить знудженим тоном. Він просить мене до телефону. Бев відповідає: «Треба зв’язатися з ним пейджером, ви не зачекаєте?» Ти готова до цього, Бев?

Ґрем вирішив, що фрази краще зайвий раз не повторювати. Аби не відчувалося, що вони завчені.

– Гаразд, для нас лінія відкрита, для нього – ні. Певно, чекатиме він довше, ніж говоритиме.

– Ви ж не хочете вмикати йому музику в режимі очікування? – спитав технік.

– Аж ніяк! – відповів Кроуфорд.

– Ми секунд двадцять тримаємо його на лінії, потім повертається Беверлі й каже: «Містер Ґрем уже йде до телефону, зараз я вас з’єднаю». Тоді слухавку беру я, – Ґрем звернувся до Блума: – Як би ви з ним розмовляли, докторе?

– Він розраховує на скептицизм із твого боку, наче ти не віриш, що це він. Я б говорив увічливо й скептично. Наголосив би на різниці між самозванцями, від яких самі незручності, і контактом із реальною особою, який є надзвичайно важливим. Самозванців легко розпізнати, бо їм бракує можливості зрозуміти, що сталося насправді, тощо. Ти маєш змусити його видати якусь інформацію, яка б підтверджувала його особу, – доктор Блум дивився в підлогу й потирав потилицю. – Ти ще не знаєш, що йому потрібно. Може, він шукає розуміння, може, він зациклився на тобі як на супротивнику й хоче позловтішатися – побачимо. Намагайся відчути його настрій і давай йому те, чого він прагне, тільки поволі. Я не певен, що варто припрошувати його прийти до нас по допомогу, хіба що ти вловиш, що він сам цього хоче. Якщо він параноїк, ти це швидко збагнеш. У такому випадку я б грав на його підозріливості й невдоволеності. Хай пару випустить. Якщо захопиться, то може забути про час. Ось і все, що я можу вам розказати.

Блум поклав руку на плече Ґрема й прошепотів до нього:

– Послухай, я не хотів читати запальну промову чи якесь подібне напутнє лайно. Скеровуй розмову сам, як він стрибатиме від теми до теми. Не зважай на мої поради – роби те, що вважаєш за краще.

Очікування. Півгодини мовчанки – і годі.

– Зателефонує він чи ні, треба вирішити, куди рухатися далі, – сказав Кроуфорд. – Хочеш спробувати варіант із поштовою скринькою?

– Кращого виходу не бачу, – відповів Ґрем.

– Тоді в нас буде дві засідки – у тебе вдома на Флорида-Кіз і біля комірки для кореспонденції.

Задзвонив телефон.

Увімкнувся генератор тонального сигналу. В ЕКЦ розпочалося стеження. Чотири дзвінки. Технік перекинув важіль, і Беверлі підняла слухавку. Сара прислухалася.

– Кабінет спеціального агента Кроуфорда.

Сара похитала головою. Вона пізнала голос – один зі старих товаришів Кроуфорда, що працював у Бюро алкоголю, тютюну й вогнепальної зброї. Беверлі швиденько з ним розпрощалася й скасувала стеження. Кожна жива душа в будівлі ФБР знала, що цю лінію не можна займати.

Кроуфорд знов узявся обговорювати деталі операції з поштовими комірками. Усі були знуджені й водночас напружені. Зайшов Ллойд Бауман – показати, як пари чисел із шифру Лектера збігаються з літерами на сотій сторінці «Радості куховарства» у м’якій обкладинці. Сара роздавала каву в пластикових склянках.

Задзвонив телефон.

Увімкнувся генератор тонального сигналу, і в ЕКЦ розпочалося стеження. Чотири дзвінки. Технік перекинув важіль. Беверлі підняла слухавку.

– Кабінет спеціального агента Кроуфорда.

Сара закивала. Дуже активно закивала.

Ґрем зайшов у кабінку й зачинив дверцята. Він бачив, як ворушаться губи Беверлі. Вона ввімкнула режим очікування й стала спостерігати за секундною стрілкою на стінному годиннику.

У відполірованій слухавці Ґрем бачив власне відображення. Два роздуті обличчя – з боку динаміка й з боку мікрофона. Він відчував запах кордиту, що лишився на його сорочці після стрільби в тирі. Не кидай слухавку. Господи Ісусе, тільки не кидай слухавку. Минули сорок секунд. Телефон дзеленчав, і від того злегка рухався на столику. Хай дзвонить. Ще один раз. Сорок п’ять секунд. Саме час.

– Вілл Ґрем слухає, чим можу допомогти?

Тихий сміх. Приглушений голос:

– Гадаю, чимось таки зможете.

– Представтесь, будь ласка, хто телефонує?

– Хіба секретарка вам не сказала?

– Ні, сер, вона викликала мене із засідання, і…

– Якщо ви зараз мені скажете, що не бажаєте розмовляти з містером Пілігримом, то я одразу кладу слухавку. Так чи ні?

– Містере Пілігрим, якщо ви маєте якусь проблему, з якою я здатен розібратися, то буду радий вам допомогти.

– На мою думку, це у вас – проблема, містере Ґрем.

– Вибачте, не розумію, про що ви.

Секундна стрілка повзла до однієї хвилини.

– Ви в нас хлопець заклопотаний, атож? – сказав співрозмовник.

– Достатньо заклопотаний, аби повісити слухавку, якщо ви не зізнаєтесь, у чому справа.

– Справи в нас однакові, містере Ґрем. Атланта й Бірмінгем.

– Що вам про це відомо?

Тихий сміх:

– А ви що знаєте? Вас цікавить містер Пілігрим? Так чи ні. Якщо збрешете, я кладу слухавку.

Крізь шибку Ґрем бачив обличчя Кроуфорда. Той у кожній руці тримав по слухавці.

– Так. Але, розумієте, мені телефонує багато людей, і більшість із них стверджують, що їм щось відомо.

Одна хвилина.

Кроуфорд повісив одну слухавку й узявся щось занотовувати на клаптику паперу.

– Вас може здивувати кількість самозванців, – сказав Ґрем. – Та поговориш із ними кілька хвилин, і вже можна дізнатися, чи тямлять вони у справі. А ви тямите?

Сара приклала до шибки папірець, аби Ґрем прочитав. Там було написано: «Телефонна кабінка в Чикаго. Поліція