Читати книгу - "Час бою (болю), Соломія Даймонд"

— Я не тримаю на тебе зла, Аліно. Навіть якби хотів злитися, то не зміг би, бо ти дуже дорога для мене людина. Пообіцяй, що більше не будеш мені брехати і ми обоє забудемо про той неприємний інцидент і почнемо все спочатку. — Мені дуже подобалася та імпонувала ідея Білінського. Я загорнула нас обох в приємну на дотик ковдру й схвально кивнула на його пропозицію.  

— Обіцяю, — промовляю з усією відвертістю, на яку я тільки здатна. Важкість та неспокій, що були у мене на душі останні 24 години, потрохи спадають і мій настрій покращується та стає більш грайливим. Я починаю бавитися з пряжкою на його ремені й Давид запитально дивиться на мене, спопеляючи своїм поглядом. Від цього бажання лише наростає і я пропихаю долоню під його лонг. Білінський здригається й уважно слідкує за кожним моїм рухом. — Мені зупинитися? — запитую я, вагаючись. Складно вдавати з себе гарячу спокусницю, коли ти геть не знаєш, що подобається чоловікам.  

— Ні. Мені подобається коли ти мене торкаєшся, Аліно. — Його зазвичай ніжно-голубі очі стають набагато темніші. Хоч я й ніколи не бачила моря на власні очі, але його зіниці схожі на хвилі серед бурхливого шторму. Точно, колір один в один, як на фоновому зображенні мого ноутбука. — Продовжуй. — Йому не терпиться дізнатися, що ж буде далі. Чесно кажучи, то я сама не знаю до чого призведуть наші ігри, але зараз мені так не хочеться думати про наслідки. Єдине, чого я зараз жадаю — насолодитися дотиками до його теплої шкіри.  

— В одній з книг я прочитала, що зазвичай чоловікам подобається, коли їх цілують за вушком. Мені завжди хотілося поцілувати тебе там. — Зараз мені складно розповідати про свої потаємні бажання, але я вирішую більше не мовчати й нічого не приховувати. Життя занадто коротке, щоб витрачати час на те, щоб перейматися думкою інших про тебе. Навіть якщо Давид відштовхне мене, то я вже достатньо сильна, щоб це пережити. Доля не дає нам випробування, які ми не здатні пережити. Я в цьому переконалася після смерті Святослава.  

— Так, ти маєш рацію. — Білінський лягає на ліжко й тягне мене за собою, притримуючи мене за талію. Хлопець відхиляє голову вбік, відкриваючи кращий доступ до своєї шиї. Я обережно опускаюся, поклавши руки на його груди. Веду ними донизу й коли зупиняюся біля пряжки ременя, то Давид перехоплює мої зап’ястки. — Ще рано, Алінко. — Це прозвучало як виклик. Однак, я вирішила не гратися з вогнем, бо Білінський таки мав рацію. Не хочу, щоб все розвивалося аж настільки швидко. У мене є бажання смакувати це кохання, як дороге та вишукане вино, післясмак від якого завжди залишатиметься в тебе на язику.  

Я згрібаю волосся від лиця й починаю осипати дрібними поцілунками його шию. Помічаю, як він задоволено закочує повіки й продовжую. Веду язиком до самого вуха, а потім залишаю довгий та вологий поцілунок у тому містечку, про яке розповідала раніше. Давид гаряче стискає мою попу й важким диханням огортає мої груди.  

— Яка ж ти прекрасна, Аліно. Навіть не можу підібрати слів, щоб описати твою красу. — Поруч з ним я схожа на квітку, яка розквітає від милих слів та компліментів. Надіюся, що Давид не дасть цій квітці зав’янути. Хоч зараз ми й тішилися компанії один одного, але це була лише миттєва ейфорія та затишшя перед бурею, бо десь поруч ходив мій кривдник, який був на крок попереду й вже продумував наступний свій хід.