Читати книгу - "Слово темряви, Наталія Савінова (SiN eVa) "

Цього вечора гості імператорського двору були напруженими і знервованими. Вельможі ніяк не могли сприйняти вбивства короля Пустоші маршалом темної армії. Усі розуміли, що молодший кронпринц неконтрольований і зовсім не підпорядковується ні своїм батькам, ні владі тих хто збагачує скарбниці імперії. Вседозволенність і безкарність вчинків маршала темної армії була загрозливою та викликала жах в очах усіх і кожного, та головне, вона відбирала у них право вибору. Та ніхто не міг заперечити того факту, що протистояти Відступникам та монстрам так, як робить це маршал темної армії, не зможе ніхто з нині відомих темних.
Після того, як поширились чутки про зраду короля Пустоші і намір молодшого кронпринца знайти кожного, хто підтримував лорда Смеркфєррі, вельможі різко переключились на розмови лише про світлу принцесу. Ніхто навіть думати не смів про переворот чи підбурення до бунту, не те щоб вимовити і слово про це.
Коли світла принцеса увійшла до тронної зали, в якій грала спокійна мелодія флейти, усі розмови стихли, а погляди звернулись до її яскравого образу. Сьогодні біловолоса німфа була особливо спокусливою для Темряви та сповнена Світлом, яке захоплювало подих. Білосніжна сукня з мереживом на шиї та грудях спалахувала сріблом у лускатому промінні факелів. Ніби снігова хурделиця здіймалась до небес і повертаючись на землю залишала по собі відблиск льодяного дощу.
Луна пливла до імператриці Фірри, яка вже чекала її на своєму місці, як до неї вийшов старший кронпринц, перекриваючи собою шлях. Марселіан виглядав доглянуто і по-монаршому вишукано, як і належало престолонасліднику. Вдягнений у батистовий жупан з золотавими та червоними вишивками, та підпоясаний широким поясом з бардового шовку. Він обожнюючим поглядом дивився на світлу принцесу, не зважаючи на осуд зі сторони. Він бажав володіти світлою за будь-яку ціну.
– Ви неперевершана, моя Луна! – не чекаючи на дозвіл та порушуючи церемоніальність, старший кронпринц взяв руку світлої принцеси і ніби втамовуючи жагу, притис її долоню до своїх губ.
Тепле дихання торкнулось шкіри і Луна завмерла на місці, не маючи змоги супротивитися такому нахабству. Вона вже знала, чому не хоче мати нічого спільного з Марселіаном. Вона боялась його пристрасті, його відчайдушного прагнення довести всім та собі самому, що він найкращий спокусник серед темних і світлих. Вона боялась відчувати щось, чого не повинна відчувати жриця Місячної долини.
– Не відмовте мені, Луна. – хижо посміхнувшись, Марселіан подав знак рукою, і музики заграли вальс, який сповіщав усіх гостей про відверто-сексуальне сплетіння тіл тих, хто вийде у коло.
Це було відомо усім, окрім світлої принцеси, що все ще не могла і не наважувалась відмовити старшому кронпринцу. Він не дозволив Луні навіть зрозуміти, що відбувається, притиснувши її до себе з деякою силою. Вальс пристрасті та домінантності чоловіка мав кілька особливостей: жінка повинна була повністю підпорядковуватись волі свого партнера, зливаючись з ним тілами настільки наскільки це можливо. 
Зрушуючи з місця, Марселіан нахилився до обличчя світлої принцеси і щокою притисся до її палаючої щоки. Він майже тримав Луну в своїх руках, відриваючи її від підлоги, як тримає мати своє немовля, дозволяючи собі перекласти одну руку на її сідниці, а другою проскользуючи по спині, захопити шию. Навіть крізь багатошарову спідницю сукні світла принцеса могла відчути жар та набряк в штанях старшого кронпринца, який зовсім забув про канони світлих та недоторканність цнотливості жриці Місячної долини.
Ті кілька жахливих хвилин, які Луна провела підкореною лялькою в обіймах схибленого ляльковода, були пекельнішими за всю біль, що вона відчувала за останній тиждень. Сором та відчайдушне прохання зупинити цей фарс запаморочували голову, як і швидкість кружляння та насмішливі погляди жінок. Задоволений собою, Марселіан обхопив руками талію світлої принцеси і підійняв її у повітрі, викликавши захоплення та привітні посмішки чоловіків.
– Станьте моєю, Луна. – прошепотів старший кронпринц майже у самісенькі вуста світлої принцеси, утримуючи її руками так, щоб їхні обличчя були на одному рівні. – Оберіть мене і всі ваші страждання закінчаться вже сьогодні.
– Зупиніться! – відказала вона, відхиляючись головою наскільки це було можливим. – негайно!
– Як тільки отримаю вашу відповідь. – опустивши світлу принцесу, дозволяючи їй знов стояти на своїх ступнях, Марселіан все ще утримував її занадто близько до себе, посміхаючись хижо та переможно. – Досить гратися, Луно! Тобі потрібен захист, мені потрібна ти! Все досить просто. – його очі спалахнули Темрявою з ледь помітним зеленуватим відтінком, що було досить підозрілим, та світла принцеса не могла звернути на це увагу, тому що ледве трималась від втрати свідомості. – Я завжди отримую те, що хочу! І ти не виключення!
– Але ж я не трофей. І наші імперії мають домовленності. – нагадала вона.
– Ти така наївна, Луна. – хмикнув Марселіан, продовжуючи неформальне звернення. – Ти жінка, ти світла, ти цнотлива! 
– Ви мене лякаєте, найтемніший! – втрачаючи сили тримати себе в руках, голос світлої принцеси був пронизаний тремтінням, яке передавалось в її тіло.
– Нема чого лякатись, треба робити вибір! 
– Найтемніший, – сміливо втрутився повненький молодик з листовинням на обличчі, – дозвольте мені запросити ясносвітлу Луну на танець! – поява лорда Астана – маркіза Йордлейку була несподіваною. І стала роздратуванням для Марселіана і спасінням для Луни. – Імператриця Фірра дозволила мені перейняти ініціативу. – наголосив він, вказавши коротким поглядом на імператорське подружжя, що спостерігало за своїм первістком і явно не було задоволено його поведінкою.
– Забирайся! – проричав Марселіан, не бажаючи відпускати світлу принцесу зі своїх обійм.
– Не цього разу. – відказав лорд Астан, простягнувши свою руку до світлої принцеси. – Ясносвітла Луна, дозвольте мені змінити вашого партнера на один танок.
– Дозволяю, – видихнула вона, коли незадоволення на обличчі старшого кронпринца набуло ознак агрессії. – Я подумаю над вашими словами, найтемніший князе. – пообіцяла вона, дивлячись в очі Марселіана більш сміливо і впевнено, ніби відчуваючи підтримку Темряви лорда Астана, що зовсім не збирався відступати від свого.
– Я єдиний, кого Темніан не зможе вбити. – крізь зуби сказав старший кронпринц, повільно і неохоче відриваючи свої руки від світлої принцеси. – Я єдиний варіант!
– Дякую за танок. – присідаючи в реверансі, Луна награно посміхнулась, схопившись руками в спідниці сукні, та стискаючи тканину з усією силою. 
Як тільки Марселіан відійшов на достатню відстань від світлої принцеси, вона зітхнула з полегшенням і обійняла маркіза Йордлейку, ніби шукаючи в його обіймах захисту та підтримки від можливого падіння. Молодик також ніжно обійняв світлу принцесу, насолоджуючись взаємністю.
– Ви витримаєте, ясносвітла. – прошепотів він, стаючи у позицію для стандартного вальсування. – мій батько розповів мені про ваші пригоди у лісі.
– Я рада вас бачити, темний пане. – відказала Луна, починаючи кружляти з лордом Астаном, вже не звертаючи увагу на деяку близкість їх тіл.
– І я радий цьому. Адже друзі повинні підтримувати один одного. – посміхнувшись, молодик знов відкрив щербинку між зубів, якої він вже не так соромився як раніше але лише в присутності світлої принцеси.
– Можливо я забігаю наперед, – наважившись на відвертість, Луна з довірою в очах поділилась зі своїм темним другом намірами. – та я оберу саме вас, темний пане, на роль свого нареченого. – лорд Астан здивовано звів брови і не маючи слів, продовжував дивитись на світлу принцесу. – Я не можу знайти нікого кращого за вас, темний пане, і тому прошу вашої допомоги. 
– Чим я можу допомогти вам, ясносвітла Луна?
– Залишайтесь моїм другом попри все.
– Ми вже обіцяли це один одному. – нагадав маркіз Йордлейку, посміхнувшись більш стримано. – Я буду вашим другом незалежно від вашого вибору чи обставин.
– І я буду вдячна вам усе своє життя!
– Маршал, – видихнув лорд Астан, викликаючи зацікавлення в очах Луни, що за мить вже й сама побачила молодшого кронпринца, який швидко наближався до них, перетинаючи залу важкими кроками, та не звертаючи увагу на вальсуючих.
Темніан зупинив музик одним помахом руки, випускаючи до них кажаноподібну Тінь. Гості затаїли подихи спостерігаючи за тим, як маршал темної армії без зусиль та слів, вириває світлу принцесу з обійм маркіза Йордлейку, не пояснюючи нічого. Усі чекали на новий скандал і з задоволенням спостерігали за недолугим протистоянням світла і темряви. 
Мільйони павучків обплели тіло світлої у свою павутину, коли її лікоть накрила рука молодшого кронпринца. Електричний струм пробігся по плечу, торкаючись шиї та здавлюючи її, випускаючи вихор неприборканих емоцій до кінчиків пальців на ногах, заполоняючи собою усе та осліплюючи Темрявою.
– Темніан?! – округливши свої очі, Луна пошатнулась і припала долонями до грудей молодшого кронпринца, що не виказував жодної емоції, пропалюючи її своїм крижаним поглядом.
 Не встиг лорд Астан заперечити чи вступитись за світлу принцесу, як втратив здатність бачити і чути, як і всі ті, хто знаходився у тронній залі. Суцільна Темрява з її Тінями обступила свого володаря та його жертву, створюючи вихреподібний кокон, приховуючи їх від усіх. Кожна темна жива душа була захоплена в обійми Темряви, яка за наказом Темніана засліплювала, знерухомлювала та забороняла чути чи говорити. Така участь не омайнула ні імператора Шаура, ні його охоронців, ні магів, ні саму імрератрицю Фірру. Єдиним свідком залишався Червоний сліпець, що мав бачення і відчуття світла навіть у полоні Темряви.
 Піднявши голову, Луна довірливо подивилася в бездонні очі Диявола, що палали цинізмом. Пересиливши щойно здобуту слабкість, вона тихо запитала:
– Навіщо ви це робите, найтемніший?
Губи молодшого кронпринца здригнулися у ледь помітній посмішці, що мала тінь оскалу. Темніан опустив голову, наблизився губами до межі між румяною щокою та вустами світлої. Його гаряче дихання обпалило шкіру, а в грудях спалахнуло те, що було невідомим Луні до цього моменту.
– Я вже казав, що не хочу вас бачити у Чорному замку. Я казав, що не маю ні часу, ні бажання піклуватись про вас. І все ж змушений терпіти вашу присутність і рятувати вас від темних. – голос Темніана був впевненим і дещо ворожим, – Я хочу вас ненавидіти усім серцем, як я це вмію робити! – і видихаючи у привідкриті губи Луни. – Але не можу. 
Видихнувши останнє слово, молодший кронпринц піддався бажанню своєї Темряви і дозволив собі вкусити смак Світла, накриваючи вуста світлої принцеси поцілунком. Руки Темніана не відпускали її, вони сильніше стискали, обхоплювали, притягували, м'яли. Поцілунок набував ритмічності, а разом з тим і більшого бажання. 
Голова Луни паморочилася, а думки та бажання сплуталися. В якусь мить вона відчула, що втрачає себе і забуває манери світлих, прищеплені їй з раннього дитинства. Та найстрашнішим було те, що вона не бажала зупинятись. Безсоромність та піддатливість в цей момент не були важливими. Важливим залишався лише Темніан. Він був усюди. У голові, у серці, у глибині душі. Її тіло більше не було підвладне ні їй, ні її Світлу. Вона належали йому. І маршал темної армії, як належить господареві, владно досліджував те, що його по праву. Ось тільки права на жрицю Місячної долини у молодшого кронпринца немає! І ніхто не давав цього права ні йому, ні комусь іншому!
Втрачаючи змогу дихати, Луна спробувала відштовхнути Темніана, але він не збирався відпускати чи припиняти насолоджуватись смаком Світла. Він не бажав зупинятись і не дозволяв світлій принцесі думати про це. Молодший кронпринц чи не вперше смакував цноту та дівочу щирість, яка була сповнена соромом і страхом. Він би і не зупинився, якби не істинне Блакитне Світло, що виступило на захист своєї жриці. 
Темрява нагадала своєму володарю про небажання шкодити світлій принцесі. Молодший кронпринц змушений був прислухатись до неї і неохоче відірвався від губ біловолосої німфи.
 – Відпустіть мене! – жадібно захоплюючи повітря, Луна благала про свободу.
Темніан дивився на неї поглядом хижака, що вперше випив свіжої крові. Блиск у його сапфірових очах засліплював і викликав страх в блакитному сяйві світлої принцеси. Луна продовжувала відчувати биття його темного серця, тримаючи свої долоні на грудях маршала темної армії. І знов спробувала відштовхнути, але викликала в ньому протест і не бажання цього робити. Він міцніше притис її до себе. Його груди здіймалися так само швидко, нерівне дихання обривалося, а очі… 
Очі головного мага імперії темних випустили назовню ту Темряву, яка спочивала глибоко у Тінях. Вона була несвідомою, неприборканою, хижою, кровожерливою. Вона їдким покривалом накрила свою жертву всю без залишку, не дозволяючи їй навіть поворухнутись. Блакитне Світло ставало міражем, який розчинявся чи випаровувся при контакті з пекельним та безжальним мороком.
– Моя! – прохрипів Темніан. – Тільки моя!
Сильні руки маршала темної армії стискали ніжну шкіру Луни, залишаючи на ній багряні сліди, та викликали гострий біль. По збліднілих щоках світлої принцеси покотилися сльози відчаю. А коли його права рука перемістилась до її шиї, вона простогнала, передбачаючи та погоджуючись з наслідками зустрічі світла і темряви. 
– Темніан! – заревів імператор Шаур, звільняючись від магічних кайданок його молодшого сина. – Досить! – його голос набрав загрозливої тональності, здригаючи Тіні та змушуючи їх відступити. – Негайно зупинись! – наказував він, розбуркуючи завісу з Темряви та швидко крокуючи до центру зали.
Імператор Шаур як і кожен сильний темний мав свою особливість, і це був його голос. Голос чоловіка міг набирати смертельної тональності та мав здатність розбивати магію темних. Головний маг імперії був занадто сильним навіть для нього, але щось змінилось в Темніані і його батько спромігся протистояти його магії. 
– Темніан, синку, – за якусь мить поряд з молодшим кронпринцем пролунав мелодійний, наповнений ласкою та материнською любовью, голос імператриці Фірри, – ти не можеш завдавати біль жриці Світла! Ти не хочеш цього! – шепотіла вона, прикликаючи до порядку свого молодшого сина. 
Ледь тепла долоня темної імператриці накрила руку Темніана, якою він стискав шию світлої принцеси. Але нічого не змінилося. Здавалося, що зараз темний спадкоємець не чує і не бачить нікого, окрім біловолосої німфи. Він вагається, адже від прийнятого ним рішення буде залежати не лише доля імперії Темряви, але й майбутнє Першосвіту. Прийняти себе і свої почуття чи покінчити з ними одним стисканням пальців?! 
Нині маршал темної армії змінився. Його кам'яний вираз обличчя став їдким та нелюдським, нагадуючи хижого звіра чи одурманеного монстра. Вени на його обличчі, шиї та відкритих ділянках тіла здулися, наповнились мороком, що не може більше ховатися у пітьмі. І без того чорні сапфіри очей палали первісною Темрявою, наче вона володіла ним, а не він нею.
– Темніан, негайно відпусти світлу принцесу! – наказав імператор Шаур, втрачаючи контроль над собою та віру в свого молодшого сина. – Ти вбиваєш її! 
На такі слова Темніан все ж відреагував, він гнівно поглянув на матір і та одразу прибрала свою руку від нього. Потім перевів погляд на батька, що помітно зблід, виснаживши себе в протидії магії маршала темної армії. Але лише імператор та імператриця змогли подолати барєр виставлений їхнім сином, інші темні все ще залишались скутаними Темрявою та Тінями.
– Моя. – видихнув Темніан, відпускаючи світлу принцесу.
Вона похитнулася від несподіваного звільнення, але була стримана від падіння сильною рукою молодшого кронпринца, що прийшов до тями та взяв під контроль свою Темряву. Він схопив Луну за лікоть і затримав біля себе. Кристал Світла Життя був гарячим і випромінював сліпуче Світло, прикликаючи до себе усі світила на допомогу. 
– Світла принцеса від сьогодні заручена зі мною! – холодно відказав Темніан, відкликаючи до себе Тіні та Темряву, та дозволяючи усім присутнім почути його слова. – Кожен хто насмілиться підійти до неї чи заговорити буде вбитим на місці. – імператриця Фірра збиралась виказати своє заперечення, та все ж промовчала, вислуховуючи свого сина. Та не лише вона була здивована та обурена такими заявами маршала темної армії. Усі присутні бурхливо реагували на почуте, та все ж замовкли як тільки щупальця Тіней замайорили за спиною їх володаря. – З цієї миті з моєю нареченою дозволено контактувати лише кільком особам, усі інші будуть вважатись зрадниками імперії і будуть приречені на жахливу смерть.
– Хто ці темні? – перепитав імператор Шаур, сковтуючи сухий ком в горлі.
– Ви, найтемніший, один з них. Також Червоний сліпець, генералісімус Астан, генерал Дарріо та молодший лорд Астан.