Читати книгу - "Пограємо в любов, Зоя Лістрова"

- Я зібрав сказати вам, що склав заповіт. Мені не довго лишилося. Я не хочу, щоб між вами почалися чвари вже зараз. Я бачу, ви не можете прийняти Клима, в сім'ю. Спочатку я засмучувався, а потім вас зрозумів. Але мені він син. Так ось, я склав заповіт, і вам його зачитає нотаріус через півроку після того як я помру. До того часу, ви разом як і зараз керуватимете. Хоч у Лизоньки є частка її сім'ї, я все одно і їй залишу якийсь відсоток. Я так хочу.

- Я не зрозумів, до чого її сім'я? - Запитав Клим.

- Клим, ти був не уважний, коли я тобі про все розповідав. Мій співвласник, батько Лізоньки.

- Що!? Як?

- Клим, я здивований твоєю реакцією.

- Вибач. Я справді здивований.

- Я продовжу. Я так вирішив з заповітом, щоб ваші розбіжності не заважали мені спокійно померти. Коли мене не буде, вам не треба буде боротись за мене. Я розумію, я все розумію і кожного розумію. Так ось, ви за той час згуртуєтеся, і тоді вам прочитають заповіт. Все буде по справедливості, нікого не ображу.

- Батько.

- Германе, я продовжу. Я не можу вас змусити покохати один одного, але так, я хочу вас об’єднати, - він замовк. - Я втомився. Головне я сказав.