Читати книгу - "За п'ять хвилин до смерті , Анастасія Шишкіна"

– Даркар? – пошепки перепитала я. Сподіваюся, це не загальновідома інформація, і я зараз не зроблю чергову помилку.

– Не чула про нього? Жахливий світ. Його мешканці здавна поклоняються культу чорних богів.

– Тому й запечатали?

– Так. Це відчайдушні люди. Їхні криваві ритуали шокували всі світи. Дивно, що ти про них не чула. Їх часто використовують, коли хочуть нажахати неслухняних дітей.

Я байдуже знизала плечима.

– Гаразд, забудьмо про це. Скоро закінчимо, і я відвезу тебе додому. Потерпи ще трохи.

Коли він забрав руку з моєї талії, незважаючи на теплий плед, мені раптом стало дуже холодно. Напевно, шок ще не минув, і я тримаюся за все живе поруч.

– Коршун! – гукнув він командира загону, який захищав мене під час теракту. Я не знала, що вони також брали участь у цій операції. – Відповідаєш головою, – кивнув він на мене.

– Я зараз відійду на декілька хвилин, і ми продовжимо, – дочекавшись мого кивка, він підійшов до командира штурмової бригади, який вже кілька хвилин активно намагався привернути його увагу.

– Доброї ночі, міс. Як ваше самопочуття? Ох, і налякали ви всіх сьогодні.

– Доброї, не повіриш, а як я сама злякалась… – від спогадів мене аж пересмикнуло. – Ходімо, присядемо за столик. Мені здається, я ще не повністю оговталася після падіння. Скільки разів бувала в подібних ситуаціях, а звикнути так і не змогла.

Коршун дивно поглянув на мене. Я що, промовила останню фразу вголос?

Проходячи повз блакитні захисні півсфери, я з цікавістю розглядала сплячих гостей. Вони були такими безтурботними й спокійними, а головне — безпечними. Поки не прокинуться.

Наш столик уже замінили на такий самий новий. Їжі, звісно, не залишилося, але графин з водою з високогірного джерела стояв на місці. Наливши собі повний стакан, я швидко випила його. Стало трохи легше. Коршун спостерігав за мною з батьківською турбоою і не ставив зайвих запитань.

Поступово зал почали залишати всі сторонні. Міс Лаум знову вийшла на сцену, перевірила мікрофон і подивилася на нас в очікуванні. Як я зрозуміла, вона вже не вперше надає послуги "Хьорст Корпорейшн".

– Зараз накрию нас щитом, і можеш починати, – Раян підійшов ззаду й, поклавши руку на моє плече, почав формувати складний щит. – Давай.

Дочекавшись, поки дезактивуються захисні поля на столиках, я розім'яла пальці й зосередилася на зібраних Нитках. Не афішуючи, вирішила надіслати по Нитках ментальну команду. Все ж таки втратити дві години з життя — помітна подія. Подумавши, наказала не згадувати цей проміжок часу. Музика — усе, що має залишитися в пам’яті. Плавно відпустивши Нитки, я зняла умову на сон.

Ніхто не став чекати, поки всі прокинуться. Раян переніс нас порталом на вулицю. Коротко попрощавшись, Коршун пішов до своїх бійців, а ми сіли в автомобіль. На задньому сидінні лежав заздалегідь забраний верхній одяг.

– Як почуваєшся? – запитав чоловік, заводячи мотор.

– Знесилена, – важко зітхнула і щільніше загорнулася в плед. – Раяне, а як ми тепер знайдемо того замовника? Рятуючи мене, ти ж не встиг поставити на нього пошуковий маяк, так?

– Не встиг. Але мої люди працюють над усіма доказами та варіантами. Щось та й вигадаємо, – він обнадійливо усміхнувся.

Не знаю, чому оточуючі бачать у ньому звіра і так бояться. Так, у нього дуже складний характер, але надійнішого і зрілого як особистість чоловіка я ще не зустрічала. Відкинувшись на спинку, я повернулася всім тілом до водія. Спостерігаючи за його сильними руками й слухаючи рівномірний шум мотора, не помітила, як поринула у царство Морфея.

Лише краєм свідомості відчула, як міцні руки обережно підняли мене й упевнено понесли кудись. Крик Аста, тиха розмова — і мене дбайливо поклали на щось м’яке. Відчула гарячі губи на своїй скроні. Все. Тепер можна й засинати. Тільки звідки ця дурнувата усмішка?