Читати книгу - "Тенета війни, Павло Дерев'янко"

— Наказую вивести мене з цих печер на відкритий простір негайно, — крикнув Северин.

Цверґ щось пробурмотів і звернув ліворуч, але й кроку не встиг зробити, як заверещав та схопився за голову. Багряна цятка палахкотіла між очей яскравим вогником. Почвара перекотилася до іншого ходу, підвелася і побігла підтюпцем, не зупиняючись, доки не вивела Северина під потріскане небо з жевринкою світила.

— Задоволений? — просичав цверґ.

— Так.

— Звільни мене, людино.

— Ти вб'єш мене.

— Горою клянуся, що не вбиватиму. Звільни!

Характерник кілька секунд вагався, та докори сумління взяли гору. Він дістав піштоль і спрямував на цверга.

— Порушиш слово і срібло ввійде тобі між очі, — попередив Чорнововк.

— Я не порушую слів, — відповів цверґ.

Северин зробив кілька кроків назад.

— Коли звільнишся, миттю повертайся назад у штольню.

— Так. Миттю.

— Даю тобі дозвіл звільнитися від моєї печаті.

Цверґ стер криваву цятку з лоба, Северин прошепотів формулу звільнення та відступив на кілька кроків. Цверґ загарчав, уперся в нього сповненим ненависті поглядом, постояв кілька секунд... Зітхнув та зник у печері.

— Так і народилася думка створити цілу мережу, — завершив Чорнововк.

Брат Павич заплескав у долоні. Нарешті він захопив його увагу! Підбадьорений Северин продовжив:

— Не розумію, чому раніше ніхто до цього не додумався... Бо з людьми така угода не працює. Та й накази мають обмеження, ніколи не слід вимагати неможливого. Завжди краще домовлятися, ніж полонити. Розумієш?

— Домовлятися, — повторив Савка.

— Правильно! Як бачиш, деякі потвори не здатні потрапити сюди самотужки, але можна допомогти їм перейти кордон світів ритуалом. За цю послугу... Ти слухаєш?

Савка не слухав — довга історія про цверга виснажила його увагу. Чорнововк зітхнув, позначив потрібне поле в атласі Павича, аби той часом не забув розташування, і знову показав, як накреслити коло призову.

— Кривава угода тримає на короткому повідку. Якщо не слухатимуться, використовуй коло, воно діє безвідмовно, коли почвара живе неподалік. Але що далі від неї, то слабший ланцюг, — пояснював Северин повільно. — Спробуй теж намалювати.

Савка без крихти цікавості спостерігав за його рухами, смикнув перо за вухом та легко повторив, ніби все життя креслив такі кола.

— Чудово, брате! — Чорнововк неабияк зрадів успіху. — Всередині треба написати...

Павич чхнув та ліг на землю. Це означало, що далі він не слухатиме, і марно його вмовляти.

— Що ж, нотатки я вклав у твій атлас на окремому аркуші, — Северин здався. — Спочатку спробуємо викликати його без кола.

Савка позіхнув. Хтось міг подумати, що він так показує нудьгу, насправді ж Деригора вже просто не вмів дотримуватися узвичаєних правил поведінки. Він багато чого розумів, та відповідав рідко і завжди недоречно, ніби глузуючи зі співрозмовника. У перші дні Чорнововка це неймовірно дратувало.

Зараз він терпляче склав долоні човником довкола рота й погукав:

— Гей! Колобку! Вилазь-но сюди!

З шурхотом до характерників підкотився польовик — судячи з виразу очей, розгніваний. Савка радісно підхопився на ноги й узявся захоплено розглядати його.

— Назвеш мене колобком знову, і я тобі очі на сраку натягну, зрозуміло? — привітався польовик.

— Та невже? — спитав Северин. — Як ти це зробиш без рук?

— О, повір, людино, зроблю, — польовик нетерпляче перекотився з боку на бік. — Чого треба? Пащекувати?

— Ні.

— То чого припхався? Звітую вчасно, нікуди не зникаю.

— Маю вас познайомити, — Северин показав на Савку.

— Тепер працюватимеш із ним... Павичу! Обережно переходимо до того, чого я тебе навчав. Для печатки...

Брат Павич не дослухав, засміявся і простягнув руку до польовика.

— Шо? Ти шо робиш? — зарепетував той, але Савка вже наслинив великий палець й одним рухом витер червону мітку поміж його очей.

Ніби розірвалася незрима струна — Чорнововк відчув, як угоду знищено. Але ж ніхто сторонній не міг знищити її! Без формули це було неможливо! Тільки він особисто має скасувати угоду! Виходить, Савка якимось чином... Чорнововк кілька секунд ошелешено витріщався на нього, а потім заволав:

— Навіщо ти знищив мітку?! Це треба було робити тільки після того, як поставиш власну, йолопе, ти ж звільнив його! — Северин аж нетямився від люті.

Савка на гвалт не звернув уваги: нахилився до польовика та щось йому прошепотів. Той вирячив оченята, трохи відкотився, а потім на кулястому тільці розквітло кілька квіточок.

— Домовилися, людино, — мовив чемно польовик. — Я дуже вдячний тобі.

Настала черга Северина вирячити очі.

— Не знав, що серед вашого роду є хтось гідний, — польовик звернувся до Чорнововка зовсім іншим тоном. — Добре, що від сьогодні цей пан стає замість тебе, сучий сину. Досі не розумію, чого в тобі більше, лайна чи фудулії? І за що тільки мавка поцілувала такого лайдака...

— Я теж сумуватиму за тобою, — відповів Северин.

— Аби тобі прутень всох і в сраку встромився.

Польовик утік у трави.

— Що ти йому сказав?

— Секрет! — розсміявся брат Павич і підморгнув.

— Ти дуже ризикував, коли так чинив, — Северин угамував роздратування та продовжив: — Ми домовлялися зробити все інакше. Кілька разів повторювали. Ти ж казав, що все запам'ятав!

— Чорний-чорний вовк! Не переживай! З братом Павичем! Пісню заспівай! — проспівав безтурботно Савка.

— Польовик надурив тебе, — сказав Северин прикро та окинув поглядом поле. — Тепер він вільний як вітер, і нам не допомагатиме.

— Чорний-чорний вовк! Чорний-чорний сум! Швидше випливай! З річки чорних дум!

Северин махнув рукою.

З наступним агентом, упертюхом-домовиком, усе минуло так само: Савка проігнорував поради Чорнововка, стер криваву печатку, прошепотів створінню щось на вухо, на замурзаному личку домовика Северин уперше побачив усмішку, і на тому все скінчилося.

Чорт із ним, вирішив характерник. Авжеж, боляче дивитися, як руйнуються плоди твоєї кількарічної праці, але тепер це не його відповідальність — він свою справу зробив. Павич хоче їх звільняти? Будь ласка, віднині це його клопіт.

Тепер, коли завдання так-сяк поралося, дорогою до наступної почвари Северин вирішив заїхати до Ліни. Час спливав, а рішення він досі не мав.

— Щось тебе довгенько не було. Подумала навіть, що ти мене уникаєш, — мовила відьма з докором.

Кілька секунд уважно вивчала його обличчя, потім усміхнулася й поцілувала.

Отже, Соломія нічого їй не сказала.

— Вибач.