Читати книгу - "1000 фактів про Україну"

Михайло Грушевський

* * *

Довгий час замовчувалося в Україні ім’я Федора Вовка (1847–1918) – ученого світового рівня, професора Сорбонни, Санкт-Петербурзького та Київського університетів. Адже ще до революції він довів у своїх дослідженнях з етнографії, що українці – окремий, відмінний від сусідніх слов’янських народів антропологічний тип, який має оригінальні етнографічні особливості. Він був першим серед українських етнографів та антропологів, хто розгорнув інтенсивні польові дослідження на прикордонних з Україною землях.

* * *

Етнографічний матеріал про українські народні обряди, звичаї та промисли, пісні й танці, музику, архітектуру та образотворче мистецтво збирали у ХІХ столітті такі відомі вчені-етнографи, а також письменники, художники та музикознавці, як П. Чубинський, М. Сумцов, В. Антонович, Т. Шеченко, І. Франко, І. Срезневський, С. Воробкевич. Частина цієї етнографічної спадщини знайшла своє відображення у книзі Олекси Воропая «Звичаї нашого народу».

* * *

Археологія як наука почала розвиватися в Україні на початку XVII століття, коли за ініціативи митрополита Петра Могили було здійснено розкопки Десятинної церкви у Києві. Серед найбільш відомих представників цієї науки – Вікентій Хвойка (1850–1914), чех за національністю, який не був за освітою археологом, але зробив для української історії, на думку спеціалістів, чи не більше, ніж переважна більшість його вчених колег. Його зусиллями у 1893 році світ дізнався про унікальні високорозвинені культури давнини, що населяли територію України. Тоді поблизу села Трипілля Хвойка знайшов рештки найдавнішої в світі людської цивілізації, названої за місцем основних знахідок «трипільською культурою».

* * *

У 1896 році Вікентій Хвойка зробив унікальне відкриття на території Києва: поселення людей пізнього палеоліту (близько 20 тисяч років тому), назване Кирилівською стоянкою, залишки поселення епохи бронзи (кінець ІІІ тис. – початок І тис. до н. е.). А у районі села Зарубинці на Київщині ним було знайдено поселення кочових скотарів, яке датується ІІ-І ст. до н. е. – І-ІІ ст. н. е. Завдяки ентузіазму Хвойки було практично повністю відновлено усю історію виникнення «матері городів руських». Йому ж кияни мають бути зобов’язані за організацію археологічного відділу в Київському міському музеї (нині – Національний історичний музей України). За великі досягнення вченого перед наукою за рішенням ЮНЕСКО 2001 рік було оголошено роком Вікентія Хвойки.

* * *

Ім’я Дмитра Яворницького (1855–1940) – видатного діяча науки, культури та мистецтва, неперевершеного знавця історії запорозького козацтва, автора близько 150 наукових праць, овіяне багатьма легендами. З ним пов’язані майже детективні історії про пошуки запорозьких старожитностей, за якими він їздив до Персії, Туреччини, Польщі та Палестини. Більше 75 тисяч експонатів було зібрано ним для Катеринославського музею старожитностей (нині – Дніпропетровський історичний музей ім. академіка Д. І. Яворницького).

* * *

Зародки економічних знань можна знайти ще в літописних пам’ятках Київської Русі, в «Руській правді». А ось економіку як самостійну науку почали розробляти в Україні лише у першій половині ХІХ століття. До цього мали відношення Г. Ґалаґан, Т. Степанов, І. Вернадський та засновник Харківського університету В. Каразін, який, зокрема, першим в Україні звернувся до демографічних досліджень. Та найбільш значущий внесок зробив у розвиток економічної науки харків’янин М. Туган-Барановський (1865–1919), який, на думку австрійського економіста Й. Шумпетера, був «найкращим слов’янським економістом». В своїй роботі «Теоретичні засади марксизму» він оголосив теорію Маркса «лише частково вірною». І, як показують дослідження сучасних економістів, мав рацію.

Михайло Туган-Барановський

* * *

Засади філософської науки були закладені українськими гуманістами Ю. Дрогобичем, П. Русином, та С. Оріховським.

* * *

Подальший розвиток філософія отримала в трактатах видатного мислителя XVIIІ століття Григорія Сковороди (1722–1794). Їх основними темами були пошуки людського «Я», переосмислення Біблії, засудження лицемірства та фарисейства. Цей мандрівний філософ не тільки розвинув комплекс світоглядних ідей, ставши багато в чому предтечею сучасної філософської думки, але й сам намагався в житті наслідувати приклад Ісуса Христа. Це і визначило його життєве кредо: «Мій жереб – з голотою». Незадовго до смерті Сковорода заповів зробити на його могилі напис: «Світ ловив мене, та не спіймав». У цьому останньому вислові філософа звучить і гіркий біль непорозуміння та відчуження, і всесвітня скорбота, і твердість протистояння неправедному світові.

Григорій Сковорода

* * *

Початок розвитку природничих наук в Україні поклало відкриття Харківського (1805), Київського (1834) та Одеського (1865) університетів.

* * *

Математики усього світу знають геніальних учених з України: М. Остроградського, Г. Вороного, М. Кравчука, А. Крилова, Н. Боголюбова, В. Глушкова. Особливо відома харківська математична школа, історія якої триває не роки, а століття. Тут з’явилося чимало видатних математиків (С. Бернштейн, Н. Ахієзер), але зіркою першої величини серед них був О. Ляпунов: його теорія стійкості і сьогодні лишається однією з найважливіших прикладних теорій. Славиться в країні і відділення математики Харківського фізико-технічного інституту низьких температур (ФТІНТ). Звань та премій його співробітників цілком вистачило б на кілька сотень людей: ленінські, державні, імені Лобачевського, Крилова, Боголюбова.

* * *

Виведені українським ученим Михайлом Остроградським (1801–1861) формули досі входять до усіх вузівських підручників з математики. Проте в юності він зовсім не цікавився цією наукою, а мріяв стати військовим. Тому спочатку навчався в Харківському університеті знехотя, доки не знайшов «свого» педагога – викладача математики А. Ф. Павловського. І невдовзі математична спільнота заговорила про генія Остроградського.

* * *

«Математиком від Бога» називали волинянина Михайла Кравчука (1892–1942). Йому