Читати книгу - "Промені надії, Олександр Бабич"

Досить дивним видається і вибір командувача експедиції, Річарда Берда, який ніколи не командував військовими кораблями і не брав участі у військових діях, але був відомим мандрівником і близьким другом та довіреною особою президента Рузвельта. До речі, разом з ним на південь вирушили Лінкольн Елсворт - льотчик і відомий полярний дослідник, Честер У. Німіц - начальник оперативного штабу ВМС, і контр-адмірал Річард Крузен (який спочатку мав очолити цю експедицію). Такий собі міні-штаб…

Рухались американці трьома групами: центральна йшла до шельфового льодовика Росса, західна прямувала до островів Баллені і далі на захід навколо континенту до гринвіцького меридіану, а східна, рухалась до острова Петра I і далі на схід назустріч західній групі. Наче брали когось чи щось у “кліщі”, чи не так? При цьому літаки весь час знаходилися в повітрі, фіксуючи будь-які зміни навколишньої обстановки, здійснюючи візуальне спостереження і покриваючи всю берегову смугу Антарктиди аерофотознімками.

Попри незаперечну наукову користь експедиції (було зроблено більше 70 тисяч аерофотознімків і знято майже дев’ять тисяч кілометрів берегової лінії, що складає половину її загальної протяжності), з огляду на її масштабність, засекреченість та різке згортання операції у лютому 1947 року, вона породила чимало чуток. Підозрювали, що справжньою і головною метою операції було знайти і знищити нацистську базу в Новій Швабії. Така думка підтверджується швидким завершенням експедиції після дивних подій та бойових зіткнень (за свідченнями учасників цього льодового походу) з невідомим супротивником, який значно переважав американців технологічно (літальні апарати дископодібної форми, що могли і літати, і пірнати у воду), і зміг нанесли силам ВМС певних втрат.  До речі, завіса секретності над операцією "Високий стрибок" існує й досі…

А це ж ми ще не згадували про легендарних “вартових Антарктиди” - загадкових істот, з якими час від часу стикаються вчені та військові, які перебувають на континенті, і про “крижану стіну Антарктиди” (Велику білу стіну) - начебто штучну споруду правильної форми з дивного синюватого матеріалу (вчені назвали його “небесною кригою”), на перший погляд, схожого на кригу, і здатного до самовідновлення, яка починається з дна океану і обмежує прохід вглиб материка, де за легендами існують зелені життєдайні землі та багатий тваринний світ, а ще - залишки міст та інфраструктурних об’єктів попередніх цивілізацій. Можливо, саме це є причиною заборони відвідування Антарктиди?

У грудні 1959 року у Вашингтоні було укладено Договір про Антарктику, який підписали 12 держав, що набув чинності у 1961 році (до речі, Україна - одна з країн, яка за цим договором має право голосу при майбутньому розподілі континенту). Договір не заперечував і не підтримував національні претензії на території в Антарктиці, але забороняв всім сторонам створювати військові бази, проводити військові маневри, випробовувати будь-яку зброю (включно з ядерною) або утилізувати на континенті радіоактивні відходи. У 1991 році підписали додаток до договору - Мадридський протокол, який набув чинності в 1998 році. Цей протокол забезпечує комплексний захист навколишнього середовища Антарктики, залежних і пов’язаних екосистем, і забороняє розвідку корисних копалин і нафти на 50 років.

Термін дії протоколу закінчується у 2048 році. Оскільки цей термін вже не виглядає чимось нескінченно віддаленим, всі країни-учасники Договору готуються до цього, і без бою (хотілося б сподіватись, що тільки дипломатичного) тут не обійдеться - кожен хоче відкусити шматочок від ласого антарктичного пирога, а може й накласти руку на спадок нацистів і ті таємничі артефакти та технології, які можуть там міститися. По суті, битва вже почалася. Вже в серпні 2011 року Австралійський інститут міжнародної політики Лоуі опублікував цікавий документ, що носить назву "Антарктика: оцінка та захист національних інтересів Австралії", в якому закликав уряд почати готуватися до розмови про 2048 рік. Зрештою, Австралія - претендує на найбільшу частку в Антарктиді - близько 42% континенту. ЇЇ претензії на континентальний шельф в Антарктиці приблизно дорівнюють розміру всього Північного Льодовитого океану. І це дуже показово, оскільки Австралія - не менш загадковий континент, ніж Антарктида, який колись був її частиною (на старих картах Австралії взагалі немає, але є велетенський континент Magallanica Nerra Avstralis, що об’єднує Австралію та Антарктиду, і з яким сполучається також і Південна Америка),  він теж ховає чимало дуже дивних речей. До речі, кілька років тому уряд Австралії оголосив про плани збудувати в Антарктиді великий  сучасний аеропорт зі злітно-посадковою смугою - у разі втілення цього проекту, це буде найбільший інфраструктурний об'єкт регіону. Масштаби проекту вражають, а його мета видається досить неоднозначною. Ще один факт до роздумів - авіарейси з Південної Америки до Австралії (наприклад, Сантьяго-Сідней - QANTAS QF 27/28) чомусь слідують не прямо через океан, а роблять гак над узбережжям Антарктиди…

Відкинемо теорії про те, що Австралії не існує взагалі, і що насправді цілий континент і шоста за розмірами країна світу - це вигадка британської влади, яка намагається приховати один з найбільших геноцидів в історії (повідомивши, що відправили десятки тисяч злочинців морем на далекий материк, вони просто втопили їх). “Все, що ви називаєте доказами існування Австралії, - це добре сфабрикована брехня від урядів провідних країн світу. А всі ваші австралійські друзі - це актори або комп'ютерні боти" - стверджувала автор цієї теорії, Шеллі Флорид зі Швеції. Звісно ж, це маячня, або свідома провокація, і звідки “ростуть ноги” у цієї вигадки, в принципі, зрозуміло - з тих же самих старих карт, про які ми вже згадували вище. Про них ми ще згадаємо, але трохи пізніше. В них теж є певна раціональна складова.