Читати книгу - "Проєкт Лазар, Анатолій Луженецький"

Кивнувши, Сайла пішла до примірочної, як її називають у місті. Працює все на чистій магії, вибираючи через книжку набір одягу, вона проектує ілюзію на людину, підганяючи все під неї. Не заважає навіть те, що вже одягнене, і підібрати можна що завгодно, від повних наборів до окремих предметів одягу. А як далі торговець видає вибране потрібного розміру - я не знав. Є у мене підозра, що і тут замішана магія, але точно не було відомо.

У книзі все було розбите за розділами і рубриками, що сильно спрощувало пошук. Обравши «Теплий похідний одяг», подивився, як на Сайлі матеріалізувалися високі черевики, з товстою підошвою, на вигляд цупкі та вільні штани, светр, який одразу обтягнув округлості та закрив шию. Давши час нам подивитися на ці речі, слідом з'явилося довге пальто, зсередини підбите якимось хутром, і з великим капюшоном, що повністю приховав обличчя дівчини. Я залишився задоволений, у бій, звісно, з таким не підеш, проте й не замерзнеш у холоди. Сайла недовірливо розглядала одяг, але невдоволення не виявляла. Покликавши її, запитав чи подобається, отримавши у відповідь кивок, продовжив вибирати.

Щось схоже на мій одяг являв собою «Весняний набір», тому взяв і його, не замислюючись. Думаю, для початку вистачить. Але погляд зачепився за одну з позицій в книзі.

- А що за «Рухомий костюм мисливиці»?

Клацнувши, я приголомшено дивився, як Сайлу одягнули в шкіряний чорний одяг в обтяжку, мимоволі проковтнувши слину, помітив зацікавлено торговця, який швиденько підійшов. Тепер ми обидва спостерігали за дівчиною зі спокусливою фігуркою, яка судорожно заміталася. Так... стоп, вона ще маленька, не можна думати про це. Не можна!

 «Прибери це!!!» - Сайла швидко написала на дощечці, тицьнувши в мій бік, навіть неподумавши вийти з магічного кола.

- Чому ж? Тобі личить, - вейрі поруч активно закивав. - Бачиш, навіть шановний підтверджує.

«Я не стану це носити!»

Ще один швидкий напис. Кивнувши, я відключив ілюзію і повернувся до торговця.

- Спакуйте для мене два комплекти осені та зими. А для дівчини один зимовий похідний, один весняний, і… - нахилившись до вуха старого, продовжив. - Останній упакуйте, стане в пригоді.

Я вперше бачив широку посмішку вейрі, що оголила загострені зуби.

Щоб відволіктись від своїх проблем, я погрузився в тренування Сайли. Наступні дні пролітали в заняттях на подвір'ї готелю або на узліссі поруч із містом. Та якщо для мене це було рутиною, то моя нова напарниця страждала. Я більше не катав її на спині, змушуючи ходити на своїх двох. І присвятивши весь вільний час, навчаючи Сайлу, навіть якщо вона цього не хотіла.

- Рухайся!

Дерев'яною палицею атакував напарницю. Вона намагалася ухилятися, проте незмінно потрапляла під удар. Не видаючи жодного звуку, просто сопучи і важко дихаючи, Сайла тренувалася майже до втрати свідомості. Благо, у цієї сімейки був доступ до тонізуючих і зцілювальних зілля. Можна було не стримуватися.

- Тобі важко, але від цього залежить твоє виживання.

Я примовляв, продовжуючи бити в півсили. З болем найшвидше пізнають будь-яку науку. У минулому, я часто стикався з навчанням новеньких на гладіаторські бої. Тому цю істину я ввібрав із кров'ю і потом.

Щоб не давати їй приводу ображатися, я робив усе разом із Сайлою. Біг, віджимання, присідання, відпрацювання ударів і захисту, частіше навіть понад те, що їй говорив. Можливо, тому вона мене і не проклинала.

- Я знаю, що твоя сила не в м'язах, а в розумі. Можеш докласти свою швидкість до цього і ти станеш непереможною, - у цей момент ми бігли навколо Ламара під схвальним свистом намійців. - Але без витривалості ти не зможеш бігати, чим зменшиш свої шанси на виживання. Тим паче, що здоровіше тіло, то сильніший дух.

Я змушував вичавлювати зі свого тіла повний максимум. Бувало, до мене підходили знайомі найманці, цікавлячись, чому я так знущаюся над дівчиною. На що я просто пропонував зайняти її місце. Інколи прибігала Неллі, жаліючи доньку, але швидко проганяв її геть. І мені було плювати на грізні погляди жінки, вони самі довірили дівчинку мені. Тим паче, завдяки таким зусиллям вдалося позбутися дурних думок, зв’язок так і не відновився. Хоча моя система працювала, тільки показуючи старі дані.

Не дарма кажуть: найстрашніший ворог людини - це те, що в неї в голові. Дивлячись на Сайлу, я згадував сестру. Ліліт була такою ж ледачою, не прагнула рухатися кудись, а жила більше за течією. Це занапастило багатьох людей у моєму світі, а тут ледарство ще смертельніше.

Також стежив, щоб дівчина нормально харчувалася. Часто вона через втому або через небажання просто відмовлялася їсти. І тоді мені доводилося насильно її змушувати набивати шлунок. А якщо вона не хотіла жувати їжу, погрожував, що сам розжую і буду годувати як пташеня. Після кількох таких погроз, дівчинка їла все, що пропонували, іноді просячи добавки.

Дні минали непомітно й рутино. Але мене продовжувала гризти тиша з реального світу. Не стримавшись, наказав Сайлі навчатися самій, залишивши за головну Неллі. Доволі швидко я повернувся на точку своєї появи. Та отримав тільки більше запитань, ніж відповідей. Ніякого старого і цвинтаря не існувало, був тільки порожній пустир і узлісся лісу. Ніякого входу в бункер. Хоча може не знайшов саме ту поляну, проте обшукав всю найближчу територію на відстані дня шляху. Тавернщик, у якого я вперше зупинявся, на запитання про село і цвинтарного сторожа лише здивовано розповів: