Читати книгу - "З ним безпечно , То Софія"

На ранок усе здавалося сном. Тіло боліло, але не від ударів — від напруги, яку тримало в собі занадто довго. Іра сиділа біля мене на ліжку, тримаючи чашку з теплим чаєм. 

— Він більше не підійде, чуєш? — сказала впевнено. — Ми вже з Артемом домовились: директор усе знає, і поліцію повідомили. Якщо він з’явиться — його пришиють. 

Я кивнула, обіймаючи себе за плечі.
— А якщо не з’явиться... але буде десь поруч? 

— То ми знайдемо його першими, — голос у неї твердий, як камінь. 

У двері постукали. Дамір. Його погляд — наче сонце після бурі. Спокійний, але сильний. 

— Можна? — питає. 

Іра підморгнула і тихо вийшла, залишивши нас наодинці. 

— Приніс... — він поклав поруч на тумбочку маленького плюшевого тигра. — Не знав, що саме тобі потрібно, але цей… ну, він схожий на мене, коли я злюсь. 

Я засміялась — уперше за довгий час щиро.
— Тобі личить. 

— Можна тебе обійняти? — спитав пошепки. 

Я не відповіла, просто ступила до нього і вперлась чолом у його груди.
Мовчали довго. Але це було правильне мовчання. Лікувальне.