Читати книгу - "Рембо"

У шістдесят восьмому? — перепитав Мердок. — Це просто маленьке непорозуміння. До того ж усі про нього забули. А головне, ти все ще не зрозумів, про що йдеться.

Холодний, колючий погляд свердлив Рембо.

Йдеться про те, що потрібно зробити зараз. Наш дорогий полковник, видно, не встиг повідомити тобі, що в мене є наказ звільнити тебе. Ти ж сам цього хочеш, чи не так? Чи бажаєш і далі ловити кайф у каменоломні?

Рембо дивився повз нього, але внутрішньо зібрався. «Якщо хочеш вижити, треба працювати. Тільки працювати. Більше нічого».

Послухати можна. Що від мене потрібно?

Ось це інша справа. Правильно, хлопче. Зовсім небагато потрібно. Ти в цій справі великий фахівець. Звичайне спецназівське дільце. Злітати в одне місце та швидко повернутися. Одна нога тут, інша там. І влаштувати там веселе кіно.

В армії й без мене вистачає зелених беретів. Якого біса шукати фахівця у в’язниці?

Нам потрібен саме ти. Комп’ютер у Ленглі, зверни увагу, вибрав не кого-небудь, а тебе. Сім секунд — і видав твою особову справу. Повна відповідність за всіма параметрами. Відмінний послужний список. Знання місцевості.

Якої ще місцевості? — насупився Рембо.

Не квапся, друже. Ти ще не сказав, що згоден.

Заздалегідь нічого не обіцяю.

Ого, може, я чогось не зрозумів? — Мердок звернувся до Траутмена. — Я думав, ваш хлопець хоче вийти на волю. Так чи ні? Ми тебе забираємо чи ти залишаєшся? Відповідай негайно! Якщо не згодний, розмову закінчено. Погоджуєшся — будеш працювати не для ЦРУ. Інформації ніякої. Пояснень зараз не буде. Січеш?

Так і не зробивши жодної затяжки, Мердок кинув сигарету й розчавив її гостроносим черевиком.

Скажіть йому, — утрутився Траутмен, — я за нього відповідаю головою.

Північний В’єтнам. — Мердок презирливо скривився. — Вони тепер називають його Демократичною Республікою В’єтнам.

Рембо завмер. Він пам’ятав обличчя того солдата, чий ніж вирізав хрести на його тілі. Він пам’ятав, як сидів у смердючій відхожій ямі, куди солдати скидали нечистоти. Протухла їжа з хробаками? Він звик до неї. Болото нечистот? І дим його не здивувати. От тільки хрестоподібні шрами на грудях і на спині не дають йому спокою. Удень чи вночі його ні на хвилину не залишає бажання поквитатися за них.

Траутмен подався вперед, і Рембо раптом відчув невидимі узи військового братерства, що поєднували їх.

Джоне, тут така справа… Наші хлопці залишилися там. У полоні.

І ви хочете сказати, що тільки тепер, після стількох років, згадали про них?

Ми своїх людей у біді не кидаємо, — зазначив Мердок.

«Погана історія. Але, може, справедливість і полягає в

тому, що він допоможе цим хлопцям?»

У погляді Траутмена, спрямованому на нього, він читав надію та впевненість у перемозі. Так, чорт забирай, хоча б у невеликій перемозі в тій війні, що обпалила їхні душі.

О’кей, я згодний.

Точно розрахованим, блискавичним рухом він вивільнився з наручників і кинув їх на траву. Мердок здивовано вп’явся в нього очима.

РОЗДІЛ 5

Залишившись сам у своїй клітці, Рембо сів на холодну бетонну підлогу, схрестив ноги. Перед ним зяяла діра в підлозі — його вбиральня.

Позаду, за дверима, цього разу незамкненими, чекав охоронець. Рембо спиною відчував присутність здивованого й розсердженого таким поворотом справ охоронця.

Із благоговінням віруючого, який звертається до святині, він відкрив картонну коробку з-під взуття та поринув у споглядання своїх скарбів.

Одні спогади залишилися від його давніх друзів. Обривки спогадів.

Нагороди. Примарні символи мужності.

І смерті в бою.

Він узявся за підошву свого черевика, і в руках у нього, немов у чарівника, з’явилися сірники.

Затиснувши сірник в одній руці, він відшукав у коробці свої нагороди й одну за іншою почав кидати їх у діру. Ордени й медалі падали у воду з негучним плескотом.

Ось ця!

Ця!

І ця!

Він не зумів би пояснити, що штовхнуло його на такий учинок, але тепер йому полегшало. Нічого гарного від майбутнього завдання він не чекав. Цілком можливо, він не повернеться відтіля, і нема чого потім комусь копатися в його речах. Він чиркнув сірником і підніс його до фотографій. От назавжди йде його товариш. Ще один. Спалахнувши, знімки швидко згоряли, їх останки із шипінням занурювалися у воду. А тепер черга його фотографії. Туди йому й дорога. Недобрі передчуття не залишали його. Підсвідомо він здогадувався, що порівняно з тим, що задумав Мердок, навіть каменоломня може бути дитячою грою.

Із глибоким задоволенням спостерігав він, як полум’я охоплює його власну фотографію. Колишнього Рембо.

ЧАСТИНА IІ

РОЗДІЛ 1

Форт Брег анітрохи не змінився — хоч це тішило. Усюди: у казармах, у їдальні, на збройовому складі, у санчастині, у гаражі, на плацу та спортмайданчиках — товчеться тьма народу. Кращі з кращих, ті, хто відзначилися в бойовій підготовці за звичайною програмою, зібралися тут, сподіваючись згодом зайняти місце в рядах армійської еліти. З вікна кабінету, у якому розміщався Центр зі спеціальних операцій десантно-диверсійної групи, він стежив, як старанно марширує на плацу взвод новачків, які прибули цього тижня.

Лютого вигляду сержант ревів, відбиваючи такт:

Р-раз — два, р-раз — два, лівою! Лівою, дурню! Плечі випря-я-мити! Я сказав, плечі випрямити, панночки! Що ж це вас, молокососів, у польовому центрі нічого не вчили?

Взвод зник. Багато років тому він був таким же наївним і недосвідченим, як ці молодики. Такі слова, як «любов до батьківщини», «гордість за свою країну» щось значили для нього.

Він насторожено озирнувся. Звичайне службове приміщення. Сувора простота обстановки. Гладкі металеві стільці, стіл. Яскраве світло над головою. Зі стелі за ними стежить об’єктив. За порогом чергують двоє з військової поліції.

Помічник, підійшовши до столу, простягнув йому опечатану справу. Поклав перед ним блокнот, ручку.

Ось твоє завдання, — сказав Мердок, який сидів навпроти нього.

Розпишіться тут, — промовив помічник. — І ще раз тут.

Рембо поставив свій підпис.

Можеш відкрити, — дозволив Мердок. — 3 матеріалами будеш працювати тільки тут. Виносити звідси нічого не можна. Зміст запам’ятовуй.

Рембо зламав печатку та вийняв з папки цілий стос фотокопій документів.

Мердок потягнувся до них.

Дві тисячі чотириста американців, які пропали безвісти в Кореї, Лаосі, Камбоджі, значаться в офіційних документах як «ймовірно вбиті». Стосовно більшості з них так воно і є.

Рембо перегортав папери. Численні доповідні не так зацікавили його, як кілька чорно-білих фотографій розміром вісім на десять.

Мердок продовжував:

Але ми все-таки не припиняємо збирати інформацію про цих людей. Ми