Читати книгу - "Закохатися навесні, Аманда Рід"

Шість місяців потому…

Я сиджу за столиком у затишній кав’ярні в центрі міста, тримаючи в руках чашку з какао. Осіннє листя за вікном кружляє в танці, але повітря все ще пахне весною — принаймні для мене.

Може, тому, що моє серце досі живе тими квітучими днями, коли я закохалася?

Навпроти мене сидить Кіра, чиї яскраво-червоні губи не замовкають ні на секунду. Її очі блищать, коли вона розповідає про свої останні півроку, і я не можу стримати посмішку.

Кіра — як ураган, і я скучила за її шаленою енергією.

— Уявляєш, Сабріно, я була в Еміратах! — Кіра театрально відкидає своє блискуче волосся і робить ковток коктейлю. — Там такий розкішний готель, басейн із видом на пустелю, а мій новий залицяльник — о, він був готовий носити мене на руках! Але потім з’явився якийсь шейх, і, присягаюся, він мало не вкрав мене на своєму білому верблюді!

Я сміюся. Мій сміх звучить так легко, що я сама собі дивуюся. Кіра завжди вміла перетворювати своє життя на серіал, і я із задоволенням слухаю її історії.

— І ти, звісно, була не проти цього викрадення? — жартую я, піднімаючи брову.

— Ну, скажімо так, я подумала, що шейх виглядає краще, ніж мій залицяльник, — Кіра підморгує, але її посмішка раптом стає серйознішою. — Але знаєш, я втомилася. Ці стрибки від одного папіка до іншого… це погано впливає на мою шкіру. І на душу, якщо чесно. Може, пора зупинитися…

Я киваю, відчуваючи, як її слова зачіпають щось у мені. Кіра, з усією своєю легковажністю, завжди була чесною. І я розумію, що настав мій час бути такою ж.

— А ти як, Сабріно? — питає вона, нахиляючись ближче. — Що нового в твоєму ідеальному житті? Все ще вчиш студентів малювати прямі лінії?

Посміхаюся, але моє серце стискається від спогадів. Шість місяців тому я думала, що моє життя зруйноване. Але тепер, дивлячись на Кіру, я відчуваю, що готова розповісти все — без сорому, без страху.

— Мене вигнали з університету, — кажу я, і мій голос звучить твердо, хоч усередині я тремор. Кірині очі розширюються, і вона мало не проливає свій коктейль.

— Що?! — вона хапається за стіл, ніби боїться впасти. — Тебе? Міс Дисципліну? За що?

Я роблю ковток какао, щоб заспокоїти нерви, і продовжую.

— За роман зі студентом, — кажу я, і мої губи розтягуються в посмішці, коли я бачу, як Кірина щелепа падає. — Його звати Назар. І я його кохаю.

Кіра кліпає, ніби намагається переварити мої слова. Її рука тягнеться до коктейлю, але вона завмирає на півдорозі.

— Стривай, — каже вона, і її голос звучить так, ніби вона побачила привида. — Ти, Сабріна, сором’язлива дівчина, яка червоніла від одного слова «флірт», закрутила роман зі студентом? І тебе за це вигнали? Хто ти така і куди поділася моя подруга?

Я сміюся, і цього разу сміх іде з глибини душі. Я згадую, якою я була — стримана, обережна, завжди боялася зробити щось не так. Але Назар змінив усе. Він розкрив у мені ту частину, про яку я навіть не підозрювала.

— Я тепер викладаю в приватній школі, — продовжую я, і мій голос звучить гордо. — Це не університет, але мені подобається. Діти там талановиті, і я відчуваю, що роблю щось важливе. А Назар… він поруч. І я щаслива, Кіро. Справді щаслива.

Кіра дивиться на мене, і її очі блищать — чи то від здивування, чи то від сліз. Вона хитає головою, ніби не може повірити.

— Ти серйозно? — питає вона. — Ти просто взяла і… вибрала кохання? Отак узяла і кинула все заради хлопця?

— Не все, — кажу я, і мої пальці стискають чашку. — Я вибрала себе. І його. Бо він — частина мене.

Кіра відкидається на спинку стільця, і її посмішка стає теплою, майже ніжною.

— Ну, ти даєш, — каже вона. — Я думала, що це я живу, як у кіно. Але ти, Сабріно, ти переплюнула мене.

Знову посміхаюся. Серце наповнюється теплом. Я згадую останні півроку — співбесіду, яку я боялася провалити, перші уроки в школі, вечори з Назаром, коли ми гуляли під осінніми деревами, тримаючись за руки. Він був зі мною на кожному кроці, і я знаю, що без нього я б не впоралася.

Раптом за вікном чується низький рев мотора, і я повертаю голову. Біля бордюру паркується чорне авто — блискуче, стильне. Скло повільно опускається, і я бачу його профіль — гострі вилиці, зухвалу посмішку, очі, що знаходять мене миттєво.

Серце пропускає удар, і я відчуваю, як мої щоки палають.

— Це він? — шепоче Кіра, і її голос тремтить від захвату. — О Боже, Сабріно, це твій студент?

Киваю, не відводячи погляду від Назара. Він виходить із машини, і я бачу, як його джинсова куртка гойдається на вітрі. Він спирається на дверцята, дивлячись на мене, і його посмішка — як сонце, що пробивається крізь осінні хмари.

— Він вкрав моє серце, — кажу я Кірі, і мій голос звучить іронічно, але в ньому — уся моя правда. — І змінив моє життя.

Кіра хапає мене за руку, і її очі розширюються.

— Ти жартуєш, — шепоче вона. — Це точно як у кіно! Або в романтичній книзі, які ти так полюбляла читати на першому курсі. Диви, дочиталась. Може, й мені почати?

Нахиляюся, щоб поцілувати її в щоку. Її парфуми пахнуть екзотичними квітами, але я знаю, що мій аромат — це осіннє листя і його обійми.

— Бувай, Кіро, — кажу я, встаючи. — І дай нарешті шейху вкрасти тебе наступного разу.

Вона сміється, але її погляд прикутий до Назара, ніби вона досі не вірить.

Виходжу з кав’ярні, і осінній вітер обіймає мене, ніби вітаючи. Назар простягає руку, і я беру її, відчуваючи тепло його пальців. Він притягує мене до себе, і його губи знаходять мої — ніжно, але з тією пристрастю, яка змушує моє серце битися швидше.

— Ти розповіла їй усе?

— Усе, — шепочу я, притискаючись до нього. — І знаєш, я не соромлюся. Жодної секунди.

Він цілує мене знову, і я відчуваю, як осінь стає весною.

Ми сідаємо в машину, і я дивлюся на нього — на хлопця, який перевернув мій світ, який навчив мене бути сміливою, бути собою.

Двигун реве, і ми їдемо, залишаючи позаду кав’ярню, Кіру, минуле. Попереду — наше майбутнє, і я знаю, що з ним воно буде таким же яскравим, як квітучі вишні.